Статтi

Православ`я на землі Суомі

Фінляндія - держава на Півночі Європи із суворим кліматом, розвинутою економікою, високим рівнем життя. У цій країні понад 90% населення - лютерани. Поміж тим Православ`я - друга державна релігія Фінляндії. В історії фінського народу Східний Обряд має глибоке коріння, нагадує публіцист Сергій Баршай.

Історичне коріння Православ`я

Духовними центрами православної Фінляндії здавна вважались карельські обітелі Ладожського озера - славнозвісна Валаамська Спасо-Преображенська й Конєвецька на острові Конєвєц. Величезна заслуга іноків цих монастирів полягає у тому, що завдяки їм Православ`я змогло закріпитись у Східній Фінляндії - Карелії. Натомість Західні регіони країни, що межують зі Швецією, підпали під лютеранський вплив. Однак у результаті лютеранство виявилось сильнішим, "оволодівши" свідомістю майже усього населення.

Важливою особливістю взаємин православних та лютеран є повна відсутність, протягом усієї історії, будь-яких конфліктів на релігійному грунті. У період перебування Фінляндії у складі Російської імперії, метрополія анітрохи не притискала тут лютеранську релігію - навпаки, будувала кірхи й усіляко сприяла збереженню самобутности народу. Так, саме імператори збудували у центрі Гельсінкі величний лютеранський храм.

У цілому Православ`я на той час мало відносно непогані перспективи розвитку в автономії. Проте після розриву відносин з православною Великоросією в результаті революції 1917 року, а особливо після Совітсько-Фінської війни 1939-1940 років, фінське Православ`я, опинившись у повній ізоляції, було піддане серйозним випробуванням на міцність. Отже, на початок 1990-их років у державі православними фактично залишилось приблизно 2% населення. Тим не менше, Православ`я, залишаючись другою за чисельністю релігією в державі, мало статус державної релігії зі всіма випливаючими звідси наслідками.

А права у державної релігії тут досить вагомі. Наприклад, якщо у школі хоча б троє православних школярів - уряд зобов`язаний забезпечити їм вчителя з релігії. Ось у кого варто повчитися нашим урядовцям від освіти! Коли у нас ламають голови, чи треба впроваджувати у загальноосвітні школи релігійний предмет із віросповідання, до якого себе відносить більшість населення - у Фінляндії питання так навіть не стоїть. Повага (якщо не благоговіння) перед традиційними для народу віросповіданнями (секти з 15-20-річним стажем до уваги, звичайно, не беруться) тут значуща.

Адміністративний поділ Церкви

Сьогодні фінське Православ`я структурно об`єднано у Фінську Автономну Православну Церкву, що входить до складу Константінопольського патріярхату. Керує Церквою Архієпископ Фінський Лео (нашою мовою - Лев), резиденція котрого знаходиться у місті Куопіо. Церква невеличка, вона поділяється на три єпархії, та всього нараховує 25 приходів (до кожного приходу приписано ще кілька храмів). Отже, в цілому виходить 150 храмів, один чоловічий (Ново-Валаамський) та один жіночий (Лінтульський) монастирі. Освіту майбутні пастирі отримують на катедрі Православного богослов`я при Йоенсууському університеті.

Особливістю культурного поділу православних у країні є те, що тут також є частина приходів (нині їх у країні шість), що служать за Старим стилем та підпорядковуються Російській Православній Церкві. Головною причиною того став перехід на початку ХХ століття Фінської Церкви на Новий стиль у богослужінні - тоді частина населення (переважно корінні великоруси) цього не сприйняли. Нині зміцненню старостильних приходів сприяє нова хвиля еміграції з країн колишнього СССР, що почалася з початку 1990-х років.

Враховуючи делікатність ситуації (наявність паралельних приходів) функціонування "іноземних" православних громад обов`язково узгоджується з священноначалієм Фінської Церкви. Таким чином нині фінські та великоруські приходи, незважаючи на юрисдикційну різницю, щільно спілкуються один з одним: традиційним став обмін своїми хорами на певні свята. А православна громада міста Порі, що збудувала нещодавно собі новий храм, здала в оренду великорусам стару будівлю храму з подальшим правом викупу.

"Український" слід

Фінляндія не має кордонів із Україною - й це обумовлює пропорційно невелику кількість у країні вихідців з України. Однак, як кажуть, якщо копнути глибше, то, у всякому випадку у Гельсінкі, їх виявиться не так вже й мало. Основна маса - це одружені або ті, що вийшли заміж за фінів та залишилися тут мешкати.

При чому несподівано виявилося, що Україна представлена тут практично повністю. В емігрантському Свято-Покровському храмі на околицях Гельсінкі можна зустріти й харків`ян, і львів`ян, і дніпропетровців. Київ же тут "представлено" навіть районами: Троєщина, Виноградар, центр тощо. До речі, монахиня Марія (Диба), яка близько двадцяти років несе послух на приході як регент та псаломниця, походить із Запорізької області, а потрапила до Гельсінкі з Корецького монастиря Рівненської області.

Не можна сказати, що українці тут тримаються окремо - серед загальної маси їх, на перший погляд, виявити важко. Однак дізнавшись, що у храмі є "свіжий дух" з Батьківщини, деякі підходили з радісними обличчями та з найнесподіванішими питаннями, як наприклад: "Чи будується у Києві четверта гілка метра?" Одна жінка, дізнавшись, що ми з Києва, запитала: "А як там наш Дніпро?" Виявилося, що сама вона не з Києва й, навіть, взагалі не з України, а із Смоленської області (РФ - прим.ОК). Але рідний з дитинства Дніпро, якого вона нині позбавлена, залишився найяскравішим спогадом про рідну землю. Відрубаним від своєї хати, людям приємно було й просто послухати оповідання про звичні для них українські деталі: навіть згадування назв українських міст чи районів могли зворушити.

Історії деяких наших співвітчизників, що мешкають тут, не можуть не дивувати. Киянин Володя, який працює у головному офісі Nokia, познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ангеліною з Риги у Сполучених Штатах на міжнародному симпозіюмі. Під час спільного відпочинку у готелі, коли зібралися разом представники різних держав, усіх вразило те, як вихідці з країн СНД, які досі не знали один одного, разом почали співати... українські пісні. Виявляється, й у Ризі, й у Києві вони досі популярні.

Однак корінне населення не особливо обтяжує себе диференціацією "наших" емігрантів. Для них всі вихідці з колишнього Союзу (окрім прибалтів) - великоруси. І деякою мірою це виправдано, тому що віддаленість від рідних місць, а головне - неможливість їх частого відвідування (дорогі візи, дорога та відсутність часу) згуртовує людей дуже сильно. Спільна мова, спільні причини виїзду за кордон, а головне - спільна ментальність (що сильно відрізняється від західної) допомагають людям зберегти свою духовну та культурну ідентичність.

З надією на краще

Незважаючи на зовнішнє благополуччя, не можна не визнати, що Православ`я у країні стикається нині з низкою серйозних проблем: наступаюча секулярізація, пропорційно маленький відсоток віруючих, розбіжність богослужбових традицій.

Нинішня Фінляндія - це цивілізована Європа. Начебто банальність, але у даному випадку цей аспект має вагоме значення. Адже сучасна цивілізація не особливо сприяє укріпленню духовного стриженя людини. Так, у храмах Фінської Православної Церкви потроху відходить поняття обов`язкової сповіді перед Причастям. На Рідзвяну ялинку, зорганізовану Свято-Покровським приходом, Хельсінкський митрополіт (нашою мовою - єпископ) прийшов у піджаку з малиновою (під стать лютеранським священникам) сорочкою.

Також ніякі пільги або державні статуси не можуть урятувати Церкву від байдужості до неї нових поколінь, для яких вона може стати звичайним музеєм історії. Тому в умовах релігійної меншості (причому меншості настільки) від православних завжди вимагається особлива сила духу та особлива віддача, щоб перемогти спокуси сучасного світу, а також зберегти та передати свою віру далі.

Перехід свого часу Церкви на Новий стиль у Богослужінні, вирішивши, можливо, одні проблеми -одразу породив інші. У результаті у країні виникли приходи, де богослужіння здійснюються і за Старим, і за Новим стилем. Однак така "різноманітність" зовсім не створює зручностей на практиці, адже виходить, що люди не можуть разом відзначати великі християнські свята. А втім, у сучасній ситуації Старий стиль отримає тут друге дихання у зв`язку з напливом емігрантів з країн старостильної традиції. Адже нові громадяни Фінляндії, які народилися в Великоросії, Україні або інших колишніх країнах СССР, не можуть зрозуміти, як це, скажімо, Різдво можна святкувати 25 грудня, а не 7 січня? Тому у деяких храмах новостильної традиції почали паралельно здійснювати богослужіння й на свята за Старим стилем - для "нової хвилі" прихожан.

Але, звичайно, все це - дрібниці, якщо мати Бога в душі. Адже Церква живе - й це головне. Не варто, до речі, забувати, що саме православна Фінляндія зробила свій значний внесок у скарбницю світового Православ`я - славнозвісний Валаамський монастир з великою кількістю його скитів. Й останнім часом спостерігається тенденція до збільшення чисельності православних за рахунок корінного населення. Люди, чиї батьки, за певних причин, відійшли від Православ`я, повертаються до своєї віри. Особливо активізувалось православне життя в країні завдяки новій хвилі "нашої" еміграції.

Отже, сьогодні можна з упевненістю сказати, що купол храму з православним хрестом на фоні фінських лісів та озер, як і раніше, буде однією з візитних карток цієї прекрасної північної землі.

http://archiv.orthodoxy.org.ua/page-861.html