Статтi

Вибір віри. Республіка Комі в боротьбі за християнський ідентитет

Наприкінці ХХ століття ціле сузі'ря фіно-угорських країн отримало шанс на державну самостійність. Ним скористалася лише Естонія. Східні фіно-угри - насамперед, Республіка Комі - знову забарилися. Наприкінці 90-тих цю драму змалював публіцист Алєксандр Щіпков у есеї "Православна провінція. Сиктивкар". Вперше оприлюднено релігійні альтернативи відродження Комі Держави. Вперше вказано на корінь поразки комі руху - відсутність Помісної Православної Церкви, основи якої заклав святий Стефан Пермський, у ХІV столітті.

Православна провінція. Сиктивкар
Алєксандр Щіпков
1998, липень
Українською публікується вперше

Сучасні Сиктивкарську та Воркутинську єпархії утворено за ініціятивою Президента Комі Республіки Ю. Спірідонова, який наприкінці 1994 року звернувся до Патріярха РПЦ Алєксія з проханням утворити в Комі окрему єпархію. Її було засновано у грудні 1995 року. Першим єпископом став архімандрит Пітірім, у миру - Павєл Волочков. Народився владика Пітірім 1961 року в родині робітників. 1980-1982 роки служив у Совітській армії. Одразу після демобілізації влаштувався працювати в Архангєльську єпархію РПЦ. 1984 року прийняв чернечий постриг. З 1987 року - ієромонах. З 1994 року - ігумен. 1995-ого - архімандрит. 19.10.95 - єпископська хіротонія. Заочно закінчив Московську семінарію. 1992 року на базі свого приходу у м. Печора заснував жіночий Скоропослушницький монастир, першою мантійною монахинею якого стала його мати - монахиня Серафіма (Волочкова). З 1989 року - активний член товариства "Меморіял".

Перед Сиктивкарською єпархією стоїть низка проблем, які намагається вирішити єпископ Пітірім та активісти РПЦ, що мешкають у Республіці Комі. А саме: встановлення сприятливих відносин з урядом, вирішення національного питання у церковному вимірі, протистояння національному язичництву, протестантизму й старообрядцям.

Республіку очолює Юрій Спірідонов, досвідчений номенклатурний працівник. Після 91-ого року він вдало вписався у нову політичну еліту й зберіг у Республіці централізовану владу. Достатньо сказати, що до 1998 року голови районних адміністрацій не обирались демократичним голосуванням, а призначались безпосередньо Главою Республіки. За перших років Перебудови Спірідонов не цікавився релігійними проблемами, тим більше на території Республіки не було своєї єпархії, й православне духівництво підкорялось архангельському єпископу. У Республіці виділялися три найбільш яскраві й популярні постаті: ігумен Тріфон (Плотніков), навколо якого згруповувалась місцева православна й неправославна інтелігенція (згодом - настоятель Антонієво-Сійського монастиря Архангєльської єпархії); ієромонах Пітірім (Волочков) - майбутній єпископ, який уславився особливою старанністю у справі відродження чернецтва на Комі землі, й священик Андрєй Паршуков, головний натхненник ідеї відродження національної єпархії комі й воцерковлення комі народу рідною мовою.

Саме Паршуков вперше висловив ідею створення самостійної єпархії, яка, за його задумом, могла б зосередити зусилля на відродженні національного Православ`я. Цю ідею підтримала газета "Вера-Эском", духовником якої є ігумен Тріфон (Плотніков). У першій половині 90-их років ця тема широко обговорювалась у Республіці.

Глава Республіки, далекий тоді від церковних проблем, на початку 90-их підтримав не православних, а баптистів, які маючи страшенно активного пастора, що приїхав з України, Павла Івановича Кобзаря, розпочали будівництво найбільшого в РФ баптистського Молитовного Будинку. У центрі міста, у парку культури й відпочинку ім.Мічуріна, республіканська адміністрація виділила землю під будівництво цієї споруди, яку Кобзар назвав "Церква Христа Спасителя". У будівництво об`єкту було залучено величезні інвестиції із Заходу і кошти місцевих комерційних організацій. Архітектурний проект було виконано у традиційному православному стилі (автор - петербурзький архітектор Алєг Булатов).
Скромна чисельність сиктивкарської баптистської громади, що не перевищувала 1998 року двохсот осіб, не відповідала політичній та фінансовій активності Кобзаря.

Усе це викликало негативну реакцію зі сторони православних, й на кінець 90-их Юрій Спірідонов переорієнтувався. І почав активно лобіювати створення самостійної Комі єпархії РПЦ. Разом із цим, він узяв під контроль майбутній ідеологічний розвиток єпархії, висунувши на посаду єпископа не інтелігента о. Тріфона, не національно стурбованого о. Андрєя. Саме єпископ Пітірім, як чернець-будівник, організовував консервативне крило єпархії, а як антикомуніст та член товариства "Меморіял" - ліберальне. Спірідонов особисто був присутній у Москві на хіротонії Пітіріма й згодом був нагороджений орденами Сергія Преподобного й Дмітрія Углічського. Будівництво баптистського Молитовного Будинку Христа Спасителя різко загальмувалося. 1996 року у Сиктивкарі було закладено Свято-Стефановський собор і створено "Республіканський благодійний фонд св.Стефана Пермського” - при Главі Республіки Комі. Для збору коштів.

У баптистів почались неприємності - контрольні органи зацікавились їх зв`язками з фінансовими та промисловими групами. Двічі проти громади Прокуратура порушувала кримінальні справи.Остерігаючись впливу комі в єпархії, Пітірім відправив у заштат о. Андрєя Паршукова, чим викликав обурення як в колі комі віруючих, так і в середовищі комі атеїстів. Особливо з цього приводу обурювалась національна політична організація "Доръям асьнымос" ("Захистимо себе"), яку очолює Н.А. Мітюшева. Пітірім зарахував "Захистимо себе" до екстремістських організацій фашистського типу. У газеті "Доръям асьнымос" ставилось питання про передання влади у Республіці представникам комі народу зі збереженням для великорусів усіх загальногромадянських прав, окрім права висуватися на вищі державні посади.

Цю ідею висловлював впливовий комі євангельський проповідник Васілій Попов, що помер на початку 90-их. У минулому член баптистської громади, Попов у 60-ті роки - під впливом німців-лютеран, які були на засланні у Комі - заснував національну "Комі християнську церкву Євангельської віри". Підпільно перекладав комі мовою Біблію й видав цей переклад 1979 року у Фінляндії. Попов намагався ввести у церковний побут "національні" риси: мову, народні духовні пісні, вбрання (носив рясу й хрест). Після його смерти громада перейшла до синів. Вони підтримують стосунки з фінськими лютеранами та американськими методистами. Вважають, що Комі християнська церква несе відповідальність за все, що відбувається з комі народом.

Ще за життя Васілія Попова Комі Християнська Церква (КХЦ) почала співпрацювати з партією "Захистимо себе", члени якої тяжіли до національного язичництва. Васілій намагався християнизувати цей рух та на його активності створити національну баптистську церкву. Васілій Попов користувався серед комі інтелігенції авторитетом не меншим, ніж кандидат богослов`я, православний священик Андрєй Паршуков, який прагнув організувати комі православний рух.

Однак, комі націоналісти, які в цілому підтримували й Попова, й Паршукова, пішли зовсім іншим, неочікуваним шляхом. Вони довго вагались між язичництвом та християнством, влаштовували диспути й "круглі столи", обирали найбільш відповідну віру для свого народу. Від язичництва відмовились як від культури втраченої й практично неживої та обернулись до релігії своїх братів угро-фінів - лютеранства. Це сталося після того, як до них, за власною ініціятивою, приїхали фінський проповідник Юга Веліаго та Арво Сурво. Після тридцяти хвилин бесіди з Арво лідер "Захистимо себе" Надєжда Мітюшева, за її власним зізнанням, прийняла хрещення. До 1998 року громада Церкви Інгрії у Сиктивкарі зросла до 100 членів. Було придбано будинок і поставлено комі пастора Сєргєя Єлфімова, родом із суворої старообрядницької родини. До громади потягнулися великоруси, й націоналістка Мітюшева була вимушена погодитись на паралельне великоруське богослужіння. Політичний рух "Захистимо себе" почав повільно трансформовуватись у релігійну общину й миритись з присутністю в ній "великоруського елементу".Тактична помилка Пітіріма полягала у тому, що він, повністю орієнтуючись на уряд, буквально відтворював його ідеологічні настанови. Тих, кого уряд вважає небезпечними, або шкідливими для своєї політики, єпископ також вважає небезпечним та шкідливим для себе. Так він "притиснув" о. Андрєя Паршукова й відійшов від контактів з комі націоналістами, яких "підібрала й адаптувала" Церква Інгрії.

Останнім вогнищем православної Комі культури в єпархії залишається Стефано-Прокопіївське братство, яке створив Юрій Єпішев - людина обдарована й енергійна. Математик за фахом (кандидат математичних наук), який спілкувався з відомим дисидентом математиком Револьтом Піменовим, Єкішев захопився літературою й зайнявся драматургією.

У журналі "Континет" (1997) було опубліковано його "Миссионерские очерки". Єкішев спілкується із столичною творчою інтелігенцією, товаришує з Сєргєєм Юрскім і Алєксандром Сокуровим. Разом з батьком він побудував два дерев`яних храми, один з яких став основою майбутнього монастиря. Єкішев, комі за національністю, прагне запровадити богослужіння комі мовою. Але якщо для Васілія Попова національна мова є майже рятівною, то Єкішев розглядає її лише як першу сходинку до воцерковлення народу.

У Комі досить сильні старовірські поморські громади. Великоруські й комі старовіри мешкають поряд, але ніколи не змішуються. Тут існують три старовірні "сходинки": скритнікі (монашествующіє), помори (звичайні старовіри), мірскіє (частіше мешканці міста, які зберегли віру, проте відійшли від суворих традицій). Голова старовірів - тридцятирічний працівник банку Іван Васільєвич Сокєрін, навчався у старообрядців у Москві та Петербурзі. Він побудував молитовний будинок й, побоюючись поновлення гонінь на старовірів, зареєстрував його на своє ім`я.

Громади помітно молодшають, молоді наставники модернізуються, поступово відходячи від суворих традиційних норм. Зокрема, вводять хрещення у дорослому віці, мотивуючи це тим, що молодь, яка йде у місто, у зрілому віці повертається в церкву, але вже не встигає "відмолити свої гріхи". Мешканці села важко звикають до молодих наставників, яких ставить московське керівництво, й переживають, за словами Сокєріна, "культурно-психологічний шок". Зрідка до старовірів переходять „ніконіани” (священики канонічної Православної Церкви – прим.ОК).

Організованого язичництва у Республіці немає, але широко поширена ностальгія за язичництвом. Особливо в середовищі творчої інтелігенції. У селі Корткерос під Сиктивкаром існує самодіяльний теятр, що реконструює язичницькі обряди поклоніння Зарні Ань - Золотій Богині. Керівник фольклорного ансамблю М. Бурдін створив обряд "Зустріч сонця". Сиктивкарський краєзнавчий музей проводить виставки, що присвячені язичництву. Музейники намагаються відтворити через ужиткове мистецтво "архетипові образи міфології комі". Автор концепції - Іріна Котильова. Виставки мали сильний резонанс, й ортодоксальні християни звинуватили Комітет з культури та сам музей у поширенні язичництва. Ці організації взялися за видання журналу "Арт", в якому язичництву приділяється багато уваги. Журнал оформлює комі художник Павел Мікушев, який сповідує "етнофутуризм", під яким художник розуміє "читання древнього в сучасній пластиці". Він вільно інтерпретує комі міфологію у своїй творчості й вважає це живим релігійним життям. Ідеолог комі язичництва письменник Гєннадій Юшков написав комі мовою роман "Біва" ("Огниво"), в якому головний герой - жрець Пам - бореться зі святим Стефаном Пермським.

До революції землі комі входили до Пермської єпархії, першим єпископом якої був св. Стефан Пермський, що жив у XIV столітті. Стефана вважають просвітителем комі, оскільки він склав абетку комі мови й переклав стародавньою комі мовою низку церковних творів. Стефан мешкав на річці Вимь, у місцевості традиційно язичницькій, і на місцях капищ зводив церкви. Православні комі шанують Стефана Пермського, тоді ж як серед нерелігійної комі інтелігенції укорінилась думка, що Стефан зруйнував національну духовність комі.

http://www.religare.ru/article26634.htm