Статтi

Пурґаз – син свого народу

Славетні часи народжують славетних людей. Це відомий вираз повною мірою стосується як постаті самого Пурґаза, так і тодішнього часу. Лідер не дуже чисельного народу, він зумів з гідністю і на рівних протистояти експансії своїх значно сильніших сусідів – об'єднаним силам князів північно-східної Русі і Волзько-Болгарському ханству. Пурґаз не схилився навіть перед потугою Батиєвих орд. Хто ж він – Пурґаз?

Пурґаз (за слов’янськими літописами Пурґас) – ерзянський князь (інязор). Національний герой. На початку XIII століття очолював одне з князівств, яке слов’янські літописці називали Пурґасовою Руссю. Вперше це князівство згадується у 1229 році у зв'язку з походом Владіміро-Суздальського князя Юрія на ерзянські землі.

Територія, об'єднана під владою Пурґаза, була досить значною. Вона охоплювала правобережжя Оки і Волги до притоку Сура, включала Суру і Мокшу з притоками в їх середній течії. На півдні спускалася на правобережжі Алатиря.

Порівняно чисельне населення країни спрадавна займалося землеробством, полюванням та бджільництвом. Добра економічна база давала можливість не тільки формувати велике ополчення у разі потреби, залучати для будівництва фортець значну кількість робочих рук, але і накопичувати засоби на період тривалих військових дій. Хліб, мед, віск і особливо хутровина, що експортувались через торгові гавані Болгарського царства, служили вагомим джерелом надходження грошей для закупівлі на тих же ринках високоякісної східної зброї та військового спорядження, передусім кольчуг, шоломів, щитів, мечів.

«Пурґасова волость» не охоплювала всієї «землі Мордовської», про що можна судити за літописним джерелом: «І вшедше в землю Мордовську в Пурґасову волость».

«Мордовська земля» слов’янських літописів була особливим геополітичним утворенням, самостійною державою, що складалася з декількох волостей. «Пурґасова волость» була найвідомішою з них, але не єдиною. Про це свідчать літописні відомості про походи руських князів на «власті» (тобто волості) «землі Мордовської». Так, у 1232 році Руський літопис свідчить: «У літо 6740. князь великі Юрки Всеволодович посла сина свого Всеволода на Мордву, і з ним князь Феодор Ярославіч, і Рязанські князі і Муромські, і воєваша мордву, і власті і села пожюша». Аналогічна згадка про волості «землі Мордовської» міститься у 1378 р.

Необхідно сказати, що ранньофеодальне ерзянське княжіння, етнополітичним ядром якого була «Мордва Пурґасова» або «Пурґасова Русь», треба розглядати як потестарно-політичне утворення, яке почало переростати стадію вождізму і формуватися в особливу державність. Проте цей процес був перерваний зовнішньою експансією.

Зміцнюючи своє військо, Пурґаз передусім прагнув незалежності, самостійності. Проте сили були нерівні. Неодноразові вторгнення руських князів і кочівників принесли незліченні лиха країні ерзян. Однак ерзянський народ залишився на своїй території, зберіг національну свідомість, культуру – коріння, з якого тільки і було можливе національне відродження. В ці трагічні роки перебування Пурґаза на чолі найбільшого ерзянського князівства неабиякою мірою сприяло виживанню всього народу. Він є першим відомим з історії інязором — главою незалежної ерзянської держави, що перебувала на шляху становлення. Насамперед, Пурґаз був прекрасним організатором. Тільки після трьох походів могутньої монгольської армії вдалося підкорити і ерзю, і мокшу. Для порівняння нагадаємо, що така ж лісова, але неспівмірно сильніша північно-східна Русь була зломлена за один зимовий похід монголів.

Пурґаз – також видатний полководець. Про це свідчить перемога, яку він отримав взимку 1228 року над об'єднаною армією північно-східної Русі, – на ті часи великої європейської держави. Причому, він оточив і розбив військо такого талановитого полководця, як Ярослав Всеволодович – мабуть, кращого полководця тодішньої Русі.

У. Лузґін, кандидат історичних наук, м. Саран Ош

Ерзянь Мастор

Читайте також Пурґаз - ерзянський Святослав