Статтi

Метелик надвоє сказав

Є люди, які дратують нас вже фактом свого існування, не кажучі вже про відвідини Російської Федерації. Це, наприклад, президент Естонії Тоомас Гендрік Ільвес, огрядний, завжди із посмішкою та у старомодній краватці-метелику, який приїхав у Ханти-Мансійськ повчати фіно-угорські народи та їх старшого, любимого брата. Хіба така людина може не дратувати?

Ось він підходить до катедри – і замість якоїсь пристойної мови що ми чуємо? Промову англійською! Естонські товариші переконують нас, що відбулося непорозуміння. Що їх президент хотів читати промову естонською, але організатори Конгресу повідомили у Таллінн, що робочими мовами конгресу будуть великоруська та англійська. А президент Естонії не володіє великоруською, отже йому довелося виголошувати промову англійською.

Так у тому-то й річ, естонські друзі. Якщо б ви обрали своїм президентом не америкашту, а нормальну людину, він би володів би не англійською, а великоруською мовою, він би виголосив промову з приємним акцентом. А ми би посміялися, як він розтягує слова, цей недоречний чухонець, і усе було би чудово – "всяк сверчок знай свой шесток"! А коли президент Естонії починає вдавати, ніби він Джордж Буш, то ми просто так скаженіємо, що сил немає.

І ми починаємо читати його промову – і шо ми бачимо? Власне, нічого такого ми там не бачимо, бо у цій промові вдавав з себе розумного. І там одна високопарний вислів лізе на інший, одне порівння заважає іншому, що твій Гюнтер Грасс. Але ми маємо побачити місце, де з-під крильця метелика визирає багатозначна естонська змія американського походження! І ми, звісно, знаходимо це місце!

"Як відомо, помах крила метелика може викликати ураган. Фіно-угри серед усього людства можуть бути справді маленькими метеликами, але справа усього людського суспільства – стежити, щоб ці метелики у непотрібний час і в непотрібному місці не махнули своїми крильцями. Не махнули так, що це могло би стати роковим помахом для тих, хто набагато більше ніж метелики".

У чеського письменника Мілана Кундери, який пише французькою, є ессе під назвою німецькою мовою "Die Weltliteratur", у якому він зокрема відмічає:

"Малі народи відрізняються від великих не кількісним критерієм чисельності їх населення, а дечим набагато глибшим. Для малих народів існування не є саме по собі обумовленим фактом, а постійний питанням, парі, ризиком. Вони завжди займають захисну позицію перед лицем Історії, котра є силою набагато потужнішою за них, котра не рахується з ними і навіть не помічає їх".

От що це, спитаю я тих, хто дочитав цей текст до кінця? Есе? Чи заклик до розколу РФ? Звісно, змій у метелику замахнувся на територіальну цілісність Російської Федерації, це зрозуміло будь-якій розумній людині. А що ще він мав на увазі?

З іншого боку, можна було би змислитися: якщо він фіно-угр, значить, і відокремитися закликав фіно-угрів. А як вони, цікаво, відокремляться, коли навіть у власних національних республіках і округах давно складають явну меншість, серед якого носіїв рідної мови і того менше?

Але ми не аналізуємо можливість, ми аналізуємо промову. І ми розуміємо, наскільки шкідливими були наміри американця, який пронишк у естонські президенти. Ми обурені, а він... А він дозволяє собі облишити залу під час найкращої – великоруської – промови, у якій ми нагадуємо йому, хто його має вчити.

Затим відбувається нестиковка: після повернення у Таллінн, президент пропонує парламенту у якості жести доброї волі анулювати преамбулу до постанови про ратифікацію договору з РФ – ту саму, котра викликала у свій час кризу у московсько-естонських відносинах та призвела до відмови Москви від ратифікації договору. Це непопулярний крок: з президентом не погоджуються спікер парламенту та прем’єр, його критикують з усіх боків. І треба дати відповідь на питання: чому же цей настільки нелюбимий кремлівськими політиками провокатор настільки непослідовний?

Відповідь проста – президент Естонії як раз послідовний. Він приїхав до РФ з прагненням покращати відносини між сусідніми країнами. І його пропозиція, яку він зробив після зустрічі з Дмітрієм Мєдвєдєвим, - крок відповідального політика, який поважає реалії.

Але одного Тоомас Гендрік Ільвес не міг зрозуміти: він відвідав країну чиновників. А чиновники тим і відрізняються від політиків, що діють за заздалегідь наміченим планом. Якщо ворог не здається – його знищують. Якщо ворог виступає – його таврують та викривають прихований зміст його провокаційної промови. Якшо ворог йде на поступки – значить, злякався. Залишилося лише добити та знищити ворога. Ясна, чітка та блискуча логіка, Талейран плакав би. А те, що у країні чиновників ніколи не буде зовнішньої політики та нормальних відносин з сусідами – так це повна нісенітниця. Й справді. Для чого федерації звонішня політика, коли є нафта?

Grani.Ru

Автор: Віталій Портніков