Статтi

Удар мокшанських рабів

Інтерес сучасного читача до героїчного минулого ерзянського народу, періоду його життя під керівництвом інязора Пурґаза не вичерпується. Водночас пробуджується інтерес до другого персонажа тієї епохи — князя Пурєша. Відомости про нього досить скупі. До того ж, заховані під поширеним нині псевдоетнонімом - "мордва". Проте Пурєш - не мордва. Він - мокша.

Нова книга В.Юрченкова "Мордовський народ: віхи історії" (2007) при всій повноті інформації теж грішить псевдоетнонімом "мордва", і розібратися недосвідченому читачу хто є хто - не так і просто.

Кінець літа 1237 року. Кордон лісу і степу. Верхнє Надсур’я і Надмокшан’я. Найбільшою битвою, про яку забули на багато століть, була битва в районі Золотарівки - нині Пензенської області РФ. Масштаби трагедії лише зараз розкриваються.

За повідомленням історика Юліяна: "у царстві Морданів" були два князі: один князь зі всім народом і сім'єю підкорився владі монголів, але інший - з небагатьма людьми - попрямував у вельми укріплені місця, щоб захищатися доки вистачить сил".

Мокшанський князь Пурєш, швидше за все, став у Орді заручником, ніж союзником. Мокшанські воїни входили до складу авангарду монгольського війська і гинули, звісно, першими. Нам невідома участь Пурєша у Золотарівській битві, але, швидше за все, він уже був на стороні ворога.

1241 року спопеливши перед тим Київську державу мокшани - у складі монгольського війська - вторглися до Центральної Європи. Перейшовши Карпати, монголи з мокшанами вторглися до Польщі. Вони вийшли до Вісли, захопили міста Люблін і Завихост, в лютому взяли фортецю Сандомир.

28 березня 1241 року після тривалої оборони впав Краків. Укріплений Вроцлав монголам взяти не вдалося. Залишивши це місто в тилу, монголи підійшли до Легніце, де 9 квітня зіткнулися з об'єднаними польсько-німецькими силами, й зазнали повної поразки.

Монгольська армія попрямувала до Угорщини, на територію якої пройшли через Верецький перевал у Карпатах - на початку березня 1241 р.

У квітні 1241 року в битві при Шайо Бату-хан розбив 60-тисячне угорсько-хорватське військо. Монголи взяли Пешт, розорили лівобережну Угорщину, а також Словаччину. Переправились через Дунай й рушили на Адріятичне узбережжя.

У боях біля Сандомиру і Вроцлаві та при штурмі Кракова мокшанське військо зазнало істотних втрат. Серед воїнів наростало невдоволення й бунт. Під Легніцею мокшанське військо намагалося перейти на сторону поляків і германців, але монголи жорстоко присікли непокору, винищивши повсталих і стративши їх інязора - Пурєша.

Так безславно і трагічно вони згинули на чужині. Чисельність мокшанського народу скоротилася до ста тисяч чоловік, і мокшани надовго потрапили під монгольську кормигу.

За матеріялами книги В.Юрченкова "Мордовський народ. Віхи історії", стр.115-117

Джерело: http://www.erzia.saransk.ru/

Автор: Нікалай Аношкін