Статтi

Двоє з них – майор Лео Скурник та унтер-офіцер Соломон Класс

Під час осади Ленінграда виявилося, що у фінській армії, яка брала в цьому найбезпосереднішу участь, служило не менш ніж 300 не те що євреїв, а віруючих іудеїв! Усім їм була надана можливість відправляти свої релігійні обряди, для чого неподалік від лінії фронту в розбірному фінському будиночку обладнали похідну синагогу. Обрізані фінські хлопці воювали за майбутнє торжество Третього Рейху та Великої Фінляндії до самого Архангельська не гірше, ніж солдати Вермахту. Двоє з них – майор Лео Скурник та унтер-офіцер Соломон Класс – були навіть представлені німецьким командуванням до найвищої німецької нагороди – Залізного Хреста 1 класу!

На сьогодні фабрикується багато спекуляцій навколо дивізії СС «Галичина», співпраці українців із німецькими фашистами, того, що колабораціонізм – ледь не вроджена риса українців. Та вся біда в тому, що ми дуже погано знаємо як власну історію, так і історію інших народів. Знання ж це відкриває очі та значно звужує інформаційне поле для спекуляцій…

«З міфами розлучатись важко.

Але жити з ними ще важче».

Микола Коренюк, історик

І. Колабораціонізм

Так, і у нас є сторінки історії, пишатися якими не можна. Але їх треба знати, щоб зрозуміти. Бо якщо ми, сучасні українці, не зрозуміємо українців, що жили і діяли в ті часи, то їх тоді узагалі ніхто у світі не зрозуміє, а нас не поважатиме. Нам потрібно позбавлятися від нав’язуваного ззовні комплексу вини та реально й об’єктивно, ні на кого не озираючись, давати оцінку своєму минулому. До того ж – перед ким ми повинні виправдовуватися? Перед німцями, французами, італійцями, австрійцями, норвежцями? Чи, може, перед росіянами?

Про росіян і народи колишнього СРСР ми поведемо мову пізніше, наразі ж поговоримо про колабораціонізм європейських та інших народів. Сам термін пішов від французького слова «співпраця», саме так французи назвали співпрацю своїх громадян із фашистською окупаційною владою в роки Другої світової війни. Вони тісно співпрацювали з нацистами і на рівні уряду маршала Петена, що тоді розташовувався у Віші, і на інших рівнях. Французи створили 33-ю гренадерську дивізію СС «Шарлемань» (33. Waffen-Grenadier-Division der SS «Charlemagne»), яка активно воювала плечем до плеча з нацистами. То, може, нам перед співвітчизниками «шарлеманців» треба виправдовуватися? Чи, може, хтось бачив, що норвежці на кожному кроці вибачаються за співпрацю з фашистами колабораційної влади Квіслінга чи за дії дивізії СС «Норланд»?

Вони не пишаються цією сторінкою своєї історії, але й не посипають на кожному кроці голову попелом. Вони їй дали оцінку саме перед собою, а не перед іншими, саме для себе, а не для інших. І їм із нею жити, а не, приміром, італійцям, румунам, болгарам, угорцям чи японцям, чиї уряди були союзними для нацистів і чиї війська воювали на фронтах Другої світової спільно з гітлерівцями. Це, до речі, саме італійці дали світу слова «фашизм» та «фашисти».

«Фашистами» у Давньому Римі називали легіонерів, які задля захисту від мечей ворога навколо рук намотували в’язанки коротких паличок-«фашей», які виконували функції щита. Італійці «фашистами» почали називати вояків Муссоліні, а радянська пропаганда так уже охрестила й німців, бо ж не націонал-СОЦІАЛІСТАМИ їх називати, як вони самі себе йменували. Слово «соціаліст» усе ж було дуже вже дороге для радянських пропагандистів, щоб ділитися ним із якимись там гітлерівцями, та й люди могли побачити дуже багато спільного між двома соціалізмами. Через те німецькі націонал-соціалісти й стали фашистами. Співпраця з нацистами властива була фактично всім, навіть німецьким комуністам, чиїм передвиборним гаслом було: «Краще з нацистами, ніж із соціал-демократами»…

Поговоримо про іноземні дивізії СС та інші форми співпраці з нацистами. Фактично однією з перших упала перед фашистами Чехословаччина, чий президент доктор Бенеш у 1934 році заявляв про наше Закарпаття: «Ця частина Чехословацької республіки належить і буде належати нам». Щоправда, в майбутньому не так станеться, як йому гадалося, але це буде потім. Після окупації Чехословаччини у період першої Словацької республіки у 1938 році одна з половинок Чехословаччини, а саме Словаччина, присягнула на вірність гітлерівській Німеччині.

Польща Німеччині не присягала, але коли випала нагода спільно з нацистами розтерзати Чехословаччину, то тут наші сусіди проявили себе у повній красі. Поляки накинулись на Чехію «з ненажерливістю гієни», – як писав Черчілль. Польща кинулася грабувати Чехословаччину так жваво, що німці вимушені були вживати заходів, щоб уберегти від поляків свою частку чеської здобичі. Як писав Кейтель у «Роздумах перед смертю», чехи ще не встигли підписати з німцями угоду про передачу Судет, а «з настанням темноти ще ввечері 14 березня особистий полк СС Гітлера увійшов у Моравсько-Остравський виступ, щоб наперед убезпечити витковицькі металургійні заводи від захоплення поляками». Так що й поляки мали свій «пакт Молотова-Ріббентропа».

Вірними союзниками нацистів проявили себе й хорвати. Мілан Мартич, президент республіки Сербська Країна, писав: «Хорвати-усташі знищили під час Другої світової війни 700000 сербів у концентраційному таборі Ясенова». І це лише одна з багатьох сторінок кривавої сербсько-хорватської історії. З хорватів і боснійців складалася 13-та гірська дивізія СС «Ханджар» (13. Waffen-Gebirgs-Division der SS «Handschar»), і чисто з хорватів – 23-тя гірська ваффен-дивізія СС «Кама» (23.Waffen-Gebirgs-Division der SS Kama). Свої дивізії СС мали й сусіди Хорватії – Албанія: 21-та гірська дивізія СС «Скандербег» (21.Waffen-Gebirgs-Division der SS «Skanderbeg») та Боснія.

У 1940 році з голландців і датчан німці створили 5 SS Panzerdivision Wiking – 5-ту танкову дивізію СС «Вікінг», у складі якої на території СРСР воював кат Аушвіца Йозеф Менгеле, а у 1942 році зі скандинавів створили 11 SS Freiwilligen Panzerdivision Nordland – 11-ту танкову дивізію СС «Норланд», у склад якої входили: норвезький легіон СС (Norske Legion), фінський легіон СС (Finnische Legion) та добровольчий корпус CC «Данмарк» (Frikorps Danmark, Данія).

Були створені також дві бельгійські дивізії: 27-ма добровольча гренадерська дивізія СС «Лангемарк» (27.SS-Freiwilligen-Grenadier-Division Langemarck) та 28-ма добровольча гренадерська дивізія СС «Валлонія» (28.SS-Freiwilligen-Grenadier-Division Wallonien), якою командував Леон Дегрель. Це про нього Гітлер казав: «Будь у мене син, я хотів би, щоб він був схожий на Дегреля». З голландців складались 23-тя добровольча танково-гренадерська дивізія СС «Недерланд» (23.SS-Freiwilligen-Panzergrenadier-Division «Nederland») та 34-та добровольча гренадерська бригада СС «Ландсторм Недерланд».

На боці німців діяли сім (!) угорських дивізій СС: 18-та добровольча танково-гренадерська дивізія СС «Хорст Вессель» (18. SS-Freiwilligen-Panzergrenadier-Division «Horst Wessel»), 22-га добровольча кавалерійська дивізія СС «Марія Терезія» (22.SS-Freiwilligen-Kavallerie-Division «Maria Theresia»), 25-та ваффен-гренадерська дивізія СС «Хунъяді» (25.Waffen-Grenadier-Division der SS Hunyadi), 26-та ваффен-гренадерська дивізія СС (26.Waffen-Grenadier-Division der SS) та 37-ма добровольча кавалерійська дивізія СС «Лютцоф» (37 SS – Freiwilligen – Kavallerie – Division «L?tzow»).

Італійці воювали у складі 24-ї гірської (карстової) ваффен-дивізії СС (24.Waffen-Gebirgs-(Karstj?ger)-Division der SS), 29-ї ваффен-гренадерської дивізії СС «Італія» (29.Waffen-Grenadier-Division der SS) та 31-ї добровольчої гренадерської дивізії СС (31.SS-Freiwilligen-Grenadier-Division). Словаки воювали у «Швидкій дивізії».

Радянські війська при взятті Берліна у 1945 році з подивом побачили велику кількість трупів тибетців у формі СС. Навіть так. Тільки у Ваффен СС було 20 іноземних дивізій. Іноземна частина військ СС уже на 22 червня 1941 року налічувала понад 400 тисяч осіб.

Про співпрацю з фашистами яскраво говорить національний склад військовополонених (звертаю увагу, що не просто полонених, а військовополонених) захоплених Радянським Союзом у Другій світовій війні:

Національність військовополонених (загальна кількість осіб):

німці - 2389560

японці - 639635

угорці - 513 767

румуни - 187370

австрійці - 156682

чехи та словаки - 69977

поляки - 60280

італійці - 48957

французи -23136

югослави - 21822

молдовани - 14129

китайці - 12 928

євреї - 10173

корейці - 7785

голландці - 4729

монголи - 3608

фіни - 2377

бельгійці - 2010

люксембуржці - 1652

данці - 457

іспанці - 452

цигани - 383

норвежці - 101

шведи - 72

Під час осади Ленінграда виявилося, що у фінській армії, яка брала в цьому найбезпосереднішу участь, служило не менш ніж 300 не те що євреїв, а віруючих іудеїв! Усім їм була надана можливість відправляти свої релігійні обряди, для чого неподалік від лінії фронту в розбірному фінському будиночку обладнали похідну синагогу. Обрізані фінські хлопці воювали за майбутнє торжество Третього Рейху та Великої Фінляндії до самого Архангельська не гірше, ніж солдати Вермахту. Двоє з них – майор Лео Скурник та унтер-офіцер Соломон Класс – були навіть представлені німецьким командуванням до найвищої німецької нагороди – Залізного Хреста 1 класу!

У складі гітлерівської армії, на думку дослідників цієї теми, воювало не менш ніж 150 тисяч єврейських солдатів і офіцерів, із них 15 генералів та понад 20 полковників. У січні 1941 року провідна Національна воєнна організація сіоністів «Іргун цваї леумі» звернулась у німецьке МЗС із листом, у якому говорилося: «Національна воєнна організація у Палестині виражає готовність взяти активну участь у війні на боці Німеччини». Копію цього документу виявили після війни в архівах німецького посольства в Анкарі – у фондах воєнно-морського аташе, який очолював створену адміралом Канарісом «Воєнну організацію Близький Схід». Про цей же документ згадує у своїх мемуарах «Моє життя – службове відрядження» гітлерівський дипломат Отто фон Гентіг. Щоправда, воєнний союз не склався, але терористичну боротьбу проти ворогів нацистів – англійців – сіоністи все ж розвернули (вибух у готелі «Цар Давид» із британськими офіцерами у 1944 році).

Туреччину теж не оминула співпраця з Німеччиною. В обмін на участь Туреччини в агресії проти СРСР Франц фон Папен пообіцяв віддати туркам території на Кавказі та Кримський півострів. У результаті 18 червня 1941 року між Німеччиною і Туреччиною був підписаний договір про дружбу.

Та й США не були осторонь процесу співпраці з гітлерівською Німеччиною. Американський посол у Німеччині Доде у 1936 році повідомляв, що фінансова група Рокфеллера «Стандарт Ойл», «Діл лон» та інші «мають у Німеччині феноменальний бізнес». Тільки у 1941 році американці інвестували у німецьку промисловість 475 мільйонів доларів. Майже всю війну німецькі підводні човни, що топили американські кораблі, заправлялись на Канарах пальним, яке постачала туди американська «Стандарт Ойл».

Союзна авіація не бомбила Кобург і Нюрнберг, де мала свої підприємства корпорація «АЕГ», а це електротехніка для вермахта і люфтваффе. Зате бомбили Дрезден, позбавлений воєнних об’єктів. Банк Рокфеллера «Чейз нешнл», а також банк Моргана всю війну зберігали відділення в окупованому Парижі й вели активну співпрацю з «Рейхсбанком». Члени правління Банку міжнародних розрахунків вільно перетинали кордони ворогуючих європейських держав. У Франції вантажівки вермахту збирались на місцевих заводах Форда за вказівкою штаб-квартири цієї компанії у Мічигані. Шарикопідшипники нацисти отримували з США через латиноамериканські країни.

Стає очевидним, що Європа та США співпрацювали з нацистською Німеччиною, і співпрацювали з розмахом, хоч як би вони зараз не прагнули це приховати. Співпрацею з німцями вони захищали себе і свої національні інтереси. У всій Європі вояки «ваффен-СС» та інших підрозділів, що воювали пліч-о-пліч із нацистами, визнані учасниками війни, отримують від своїх держав певну підтримку, бо на Заході чітко відокремлюють людину від політики. В Європі, як і у всьому світі, засуджують політику і політиків, але не людей – жертв цієї політики, а вояки «ваффен-СС» якраз і є жертвами великої політики того часу. Так-от, у цивілізованому світі засуджують злочинців, а у нас – жертв.

Але на цьому зупинятися не будемо. Бо це лише перший крок до розуміння такого явища в нашій історії, як дивізія СС «Галичина».

Григорій ПУСТОВІT,

голова Луцької міської організації Спілки офіцерів України
http://pravda.lutsk.ua/analytics/112/print/