Статтi

В уряді Фінляндії з 20 міністрів лише вісім чоловіків

У жовтні минулого року в Києві побувала державний міністр Фінляндії Елізабет Рен, 73 роки. Вона брала участь у церемонії вручення нагород Міжнародної організації з міграції за протидію торгівлі людьми. Вона вважає: найважливіше "перекрити канали" цього кримінального бізнесу, гарантувати безпеку його жертвам. Пані Рен дала окреме інтерв'ю Газеті по-українськи, в якому пролила світло на низку цікавих деталей політичного життя Фінляндії. Зокрема, жіночого обличчя влади.

Під час нагородження ви сказали, що особливу роль у вашому розумінні проблеми сексуального рабства відіграла колись зустріч із двома українськими жінками. Як це сталося?

— Із 1995-го по 1997 рік я була Спеціальним доповідачем ООН щодо ситуації у сфері дотримання прав людини й одним із керівників місії Об’єднаних Націй на теренах колишньої Югославії. Тоді зустрілася з двома українським жінками, яким удалося втекти з одного з так званих мотелів у Боснії та Герцеговині й дістатися дільниці міжнародних поліцейських сил. Вони перебували фактично у сексуальному рабстві. Було надзвичайно важко слухати їхні розповіді. Згодом ми дізналися, що майже всі тамтешні мотелі мали ”задні кімнати”, де утримували жінок у рабстві. Це був масштабний кримінальний бізнес: торгували наркотиками, зброєю, людьми, людськими органами. Причому злочинці не мали проблем зі співпрацею навіть в умовах чутливих для того регіону етнічних та релігійних відмінностей. Для них не існувало кордонів, вони домовлялися із владними структурами. Послугами користувалися навіть працівники міжнародних структур. Більше того — у місцях дислокації великих міжнародних місій торгівля жінками була жвавішою.

Нині країни колишньої Югославії все ще залишаються місцем сконцентрованої торгівлі жінками?

— Не думаю. Частини колишньої Югославії, окрім Косова, вже більш-менш нормалізовані. Багато жінок змогли повернутися додому. Щоправда, нерідко вони боялися це робити — остерігалися помсти злочинців. Переймалися за себе, своїх дітей та рідних.

Ви не думаєте, що як і тоді, так і сьогодні однією з причин потрапляння жінок у сексуальне рабство є їхня легковажність чи необережність?

— Звісно. Хоча насамперед важили економічні причини: удома не могли знайти роботи, а тут раптом відкриваються нібито гарні можливості заробити. Утім, іноді жінки й усвідомлюють, що заробляти доведеться проституцією — але не можуть уявити, що це буде рабство. Колись неподалік столиці Македонії Скоп’є існував ринок рабинь. Дівчат виводили на сцену, роздягали й таким чином продавали. ”Мій власник”, багато разів чула я від таких жінок. І це в ХХІ столітті!

Чи є зараз Україна значним експортером сексуальних рабинь?

— Не можу сказати напевне, але тоді в колишній Югославії було багато жінок з Румунії, Молдови й України. Звісно, насамперед через тодішню економічну ситуацію в цих країнах.

Українська влада достатньо вживає заходів для боротьби з торгівлею людьми?

— Я сказала б, що всі уряди мають намагатися робити більше. Ми у Фінляндії також стикаємося із цією проблемою — до нас намагаються завозити жінок із країн Балтії та з Росії. Надзвичайно важливими для урядів є дві речі. Перше — це боротьба із кримінальним картелями, які вивозять жінок для продажу в рабство. Треба перекривати канали продажу. Друге — допомагати визволеним жінкам повернутися додому, гарантувати їхню безпеку.

Фінляндія є зразком активної участі жінок у політичному та суспільному житті, рівності їх та чоловіків. У чому секрет?

— Колись Фінляндія була сільськогосподарською країною, жінки переважно трудилися вдома. Проте із часом вони більше працювали у промисловості. 1906-го ми стали другою країною після Нової Зеландії, де жінкам було надано право обирати й бути обраними до представницьких органів влади. Наступного року в парламент пройшло 18 жінок, хоча це було дев’ять відсотків від загальної кількості парламентаріїв. Отже, ще на початку минулого століття Фінляндія була готова надавати жінкам значні права. Згодом ми створили соціальну систему, яка полегшувала для жінок суміщення домашніх обов’язків та роботи. Сьогодні в нас у декретну відпустку можуть іти не лише матері, а й батьки. Були міністри-чоловіки, які вдавалися до цього. Подібне вже не є дивним для фінляндського суспільства. Президентом країни на другий термін поспіль обрано Тар’ю Халонен. В уряді з 20 міністрів 12 жінок. Щоправда, ситуація з рівністю дещо гірша в світі економіки. Мало жінок очолюють корпорації.

1990 року ви стали першою в світі жінкою, яку призначили на посаду міністра оборони. Скептицизм відчували?

— Звісно! Це ж тоді було порушенням усталених норм. Усі генерали Фінляндії були чоловіками. Коли прийшли вітати мене з призначенням, я виразно читала їхні думки: ну-ну, ви тут ненадовго... Але разом ми пропрацювали майже п’ять років.

В Україні неможливо уявити на чолі армії жінку, та й у нашому парламенті 8,5 відсотка жінок — як у Фінляндії 100 років тому. Як би ви пояснили таку ситуацію?

— Мені здається, у вас принципово інше ставлення до жінок. Їх шанують, ними захоплюються, але все ще не ставляться як до рівних у професії, у сфері ухвалення рішень. І це при тому, що у вас багато освічених жінок. Зрештою, суспільство складається з багатьох частин, і при ухваленні рішень важливо мати думки всіх. Це означає й присутність жінок, особливо в законотворчому процесі. Цього не слід боятися.
Анатолій МАРЦИНОВСЬКИЙ
http://gazeta.ua/index.php?id=263246