Статтi

Фіно-угри та великоруси РФ: кому асимілюватися?

Зона нового пасіонарного поштовху формується по лінії від Балтійського моря, Гельсінкі, Таллінна і Санкт-Петербурга, через карело-тверські Удомлю і Максатиху, до Іжевська і Йошкар-Оли, вважають лідери Російського Міжнародного Національно-Демократичного Руху. У нову геополітичну реальність втягуються, здавалося б, питомо великоруські міста: Великий Новгород, Псков, Рибінськ, Вологда, Ярославль... Саме тут "спостерігається нечувана досі активність угро-фінських народів", відмічають великоруські націоналісти. І пропонують домовлятися - із "внутрішніми фіно-уграми". По-хорошому.

(Дивергенція як шлях до збереження російського суперетноса).

У природі домінує принцип дивергенції - відокремлення в процесі еволюції ознак та властивостей у початково близьких груп. Еволюція популяцій призводить до виникнення ознак, які все більше відокремлюють їх представників - далеких нащадків - від початкового виду і, кінець кінцем, призводять до появи нових видів. За великим рахунком, саме дивергенція видів забезпечує збереження життя на Землі у природньо-кліматичних умовах, що змінюються, через низку космічних та геологічних катаклізмів: після катастрофи (або, науковою мовою, після проходження системою точки біфуркації) виживають ті види, які виявилися більш пристосованими до нових умов.

Реальний стан людського суспільства підтверджує домінування принципу дивергенції. Здавалося б, зростає інформатизація суспільства, розвиваються засоби зв’язку й телекомунікацій, працюють над визначенням єдиних стандартів у освіті та культурі, вивчають англійську мову, помітні очевидні процеси конвергенції у вигляді науково-технічного, промислового й культурного обмінів, а об’єднання людства в єдине ціле не відбувається. Неможливо об’єднати те, що не може бути об’єднане в принципі. Етнічні, соціяльні, релігійні й ідеологічні відмінности непереборні. Тому що зумовлюють один із основних та універсальних законів природи - принцип дивергенції, який дозволяє людству переживати соціяльні та природньо-кліматичні катаклізми.

Навіть для етнічних груп, що мешкають у подібних географічних та соціяльних умовах, образ мислення й система цінностей, життєві стандарти, норми поведінки, стилі мистецтва значно відрізняються й не виявляють тенденцій до стирання граней. Як приклад можна навести Закавказзя, Індію і навіть США. Так, в США, не зважаючи на «американські стандарти» й «американський патріотизм», не тільки не сформувалася єдина нація з єдиним характером, стереотипами поведінки та системою цінностей, але очевидним є зростання відокремлености.

Невдалими виявилися й спроби сформувати як єдиний «совєцький» народ, так і «російський» народ. Експерти в царині геополітики й економічної географії пророкують: через комплекс непереборних причин, буде радикальна трансформація глобального світового ладу з неминучим перерозподілом державних кордонів у найближчому майбутньому.

За прогнозами вчених [1], все це протягом найближчих 15-25 років радикально змінить політичну мапу світу. В наслідок територіяльного перерозподілу в світі з’явиться більше сотні нових держав. Зокрема, розпадуться Бельгія, Великобританія й Канада, отримають незалежність Країна Басків, Тибет та Кашмір. Щодо Російської Федерації, то крім відокремлення мусульманських республік, на неї очікує розкол на Західну Росію, Урал, Західний Сибір, Східний Сибір, Далекий Схід та Північні землі.

Дезінтеграційні процеси можуть виявлятися в частині будь-якого державно- територіяльного утворення, якщо територія має адміністративні кордони, які сприймаются як кордони реальні, що відокремлюють її мешканців від сусідів (республіки, області, краю, району - за адміністративно-територіяльним поділом колишньої РСФСР теперішньої РФ). І коли на ній мешкає самостійний етнос, субетнос чи група, яка позиціонує себе як таку. Це умова передбачає наявність етнічного самосвідомости, що відрізняється від самосвідомости сусідів.

Деякі експерти, говорячи про неоднорідність великоруського населення в РФ, виділяють поряд із «московським», «південним», «уральським» та «сибірським» ще й «північно-західний» великоруський субетнос, здатний до культурної переорієнтації на Польщу і Прибалтику. Загалом же у «Вікіпедії» (та інших джерелах) виділено близька 15 великоруських субетносів.
Процес етнічної дивергенції в сучасній РФ вже йде, і лишень сліпий цього не помічає. Це питання вже піднімалося й на нашому ресурсі в статтях «К ВОПРОСУ О НАЦИОНАЛЬНОМ САМОСОЗНАНИИ...»[2] и «Русское национально-демократическое государство - в каких границах?» [3]. Причому цей процес іде не тільки в мусульманських та фіно-угорських республіках.

Так, уже заявили про себе проекти «Інгерманландія», «Рух за автономію Петербурга», а Балтійська республіканська партія в Калінінградській області підтримує «сингапурський» сценарій надання регіонові максимальних торгівельних свобод.

Пасіонарна гіпотеза етногенезу [4], яку оприлюднив Лєв Гумільов, із зрозумілих причин не знайшла підтримки в колах імперських істориків. Проте її популярність є достатньо висока серед вчених природничо-наукових та технічних фахів. Понад те, ця гіпотеза розглядається і в низці вузівських посібників з дисципліни «Концепції сучасного природознавства»: питання антропогенезу та етногенезу вивчаються тепер і з точки зору природничих наук.

Успіх природничих наук - біології, генетики й методи електронної мікроскопії – дали змогу по-новому підійти до питання про походження народів та етнічних груп. При чому з висновками, які було отримано природничо-науковими методами, сперечатися важко.

На відміну від гуманітарного, природничо-наукове знання об’єктивніше і достовірніше. Якщо в історичних дослідженнях превалює психологічне розуміння, якому важко претендувати на об’єктивність, оскільки реконструкція минулого спирається на аналогії з теперішнім за визначених припущень, то у природничих науках проблем набагато менше через те, що пояснення являє собою низку логічних висновків, а розуміння - інтерпретацію дослідних даних.

Сучасною наукою встановлено: чоловіча Y-хромосома передається від батька до сина та від дідуся до онука практично без змін протягом століть[5]. Результатом досліджень вчених стала книжка «Русский генофонд на Русской равнине». І стаття, надрукована у престижному науковому журналі «The American Journal of Human Genetics», що практично повністю виключає ангажованість досліджень або підтасовку даних.

У цих працях продемонстровано величезну генетичну різноманітність великоруського народу за Y-хромосомою. Південні й центральні великоруські популяції створили єдиний кластер з українцями, поляками й білорусами (східні й західні слов’яни мають набагато більше спільного за критерієм Y-хромосоми, ніж інші народи Європи).

Північні ж великоруські популяції, навіть у масштабі Європи, створюють свій власний кластер, який далеко відокремлений від основного ядра великоруських популяцій через те, що тут простежується потужний фіно-угорський пласт!

Таким чином, називати великорусів (тобто «русскіх») однією нацією не можна. Як би не обурювалися з цього приводу напівграмотні люмпен-націоналісти. І уникати цього питання - уподібнюватися страусу.

Великоруси - це суперетнос. Для суперетносів притаманний загальний стереотип поведінки, світосприйняття його членів, їх ставлення до фундаментальним питань життя. А етнос (народ) - система більш низького порядку, але з ширшим набором загальних рис: етноси обє’днані загальним стереотипом поведінки (національним характером), що має певний зв'язок із ландшафтом (місцерозвиток етноса), релігією, мовою, традиціями, загальною історією, політичним та економічним устроєм.

Мєря, мещери, мурома, вєсь (вепси) - не просто компліментарні великоруському народи. Це складові субетноси північно-великоруського етносу. А період існування суперетносу, як показує історія, обмежений. Еволюціонуюча етнічна система є результатом еволюції етнічної одиниці нижчого порядку або деградації системи вищого; вона міститься в системі більш високого рівня і включає системи рівня нижчого.

Згідно Гумільову, середня тривалість життя етносів - близько 1,500 років. Історія знає, проте, і дуже давні народи. Але немає жодного народу, історія якого була б безхмарною впродовж століть. У цьому випадку, певно, правильніше говорити про циклічний характер розвитку - з періодами розквіту, занепаду і оновлення з періодом близько 1,500 років. І жоден з таких народів-довгожителів не зберігався впродовж століть у незмінному вигляді: сучасні греки і давні греки - і культурно, і генетично - абсолютно різні етноси.

У історії етносів можна виділити шість фаз, що характеризуються різним рівнем пасіонарності, - підвищеного потягу до діяльности: від готовности до самопожертви - до повної нездатности до будь-яких активних дій, навіть заради своєї родини і себе самого. Пасіонарність етнічної групи характеризується долею в ній людей з високими показниками пасіонарности.

У передостанній етногенетичній стадії - обскурації - настає спад пасіонарности нижче за нормальний рівень, а в суспільстві панують занепад і деградація. Обивательсько-субпассіонарна більшість прагне знищити не лише неспокійних пасіонаріїв, але і працелюбних, гармонійних людей. Скрізь панують люди мляві й егоїстичні, такі, що керуються споживчою психологією. Потім настає фінальна фаза - фаза агонії, коли обивателі-субпассіонарії розтратять усе коштовне, накопичене у фази підйому й розквіту.

Наступний цикл - відродження або формування нового етносу можливий, якщо станеться черговий пасіонарний поштовх, при якому виникне нова пасіонарна популяція. Пасіонарний поштовх - раптове підвищення рівня пассіонарності етносів в певних географічних зонах невстановленного походження (Л. Н. Гумільов схилявся до гіпотези про космічне походження поштовхів, оскільки жодними земними причинами не вдається пояснити їх лінійну форму і величезну протяжність по поверхні Землі). На поверхні Землі зона пасіонарного поштовху виявляється у вигляді смуг шириною приблизно 200 - 400 км і довжиною приблизно 0,5 кола планети, що пролягають під різними кутами до меридиану та широти [6].

Тоді розпочинається нова фаза етногенезу - підйому. Коли з різних, часто несхожих субетнічних груп, створюється спаяна пасіонарною енергією цілісність, яка, поширюючись, розширюється, залучаючи до своєї сфери впливу територіяльно близькі субетноси.

Зона нового пасіонарного поштовху (або пасіонарного розламу) зараз формується, стаючи все помітнішою, по лінії від Балтицького моря, Калінінграда, Гельсінкі, Таллінна і Санкт-Петербурга, через карело-тверські Удомлю і Максатіху, до Іжевська і Йошкар-Оли. При цьому вона долучає до своєї «сферу впливу» і такі, здавалося б, споконвічно великоруські міста: Великий Новгород і Псков, Тверь, Рибінськ, Вологда, Ярославль, Кострома, Вятка і Нижній Новгород. Саме цією зоною пасіонарного поштовху пояснюється нечувана активність угро-фінських народів.

На відміну від ісламських республік, угро-фінські народи РФ - карели, комі, удмурти, марійці і мордва – протягом усього драматичного XX століття жодної помітної сепаратистської активности не виявляли. І раптом, як грім серед ясного неба - почалося!

Так, за словами Васілія Петрова - президента Міжнародної молодіжної асоціації фіно-угорських народів (МАФУН), «Марійську молодь можна порівняти з генератором, який рухає всю фіно-угорську молодь».

Саме у зоні дії нового пасіонарного поштовху посилилися процеси національної ідентифікації. Так, споконвічні мешканці Тверської області почали згадувати про своє карельське коріння, на Вологодщині нагадали про себе вепси (вєсь), а в Ярославській і Костромській областях - меря, які, здавалося, канули в Лету.

Сприяють цьому процесові також явно незграбні кроки Москви. Так, широкий протест в Карелії викликали фактична заборона виконання під час офіційних заходів національного гімну ("Kotimaamme Karjala") національною мовою, спроба перевести карельську мову (по суті, діялект фінської) на кирилицю.

Викликають протести і ліквідація національних утворень (округів) при укрупненні регіонів, як це відбулося у Пермському краї.

Спробую довести, що тим, хто дійсно вболіває за збереження Руси і великоруського суперетносу не слід боятися угро-фінського сепаратизму і намагатися протидіяти йому. З ними необхідно співробітничати. У складних і, здавалося б, безнадійних ситуаціях перемогти здатен той, хто дає нестандартні рішення.

До речі, союзників в угро-фінських народів, які прагнуть до незалежности й інтеграції до Європи, все більше з'являється і серед великорусів. Так, в Івангороді жива ідея референдуму про приєднання до Естонії, а великоруська більшість Карелії підтримує прагнення корінного населення до створення, спільно з Фінляндією, «Єврорегіону».

У мережі можна знайти низку заяв «пітерських сепаратистів» (Республика Ингерманландия. Манифест. Обсуждение на Политическом Форуме, [7]), які вважаю доречним процитувати: «Ми повною мірою розуміємо, що з моменту розгрому Новгородської республіки військами Московських царів, на території історичної Інгерманландії ніколи не було дійсно демократичного і правового устрою - ані за часів московської, ані шведської окупацій». Інша цитата: «Всією країною до "золотого мільярду", безумовно, не потрапити. Але 5-6 мільйонів чоловік, що мешкають у геополітично важливому районі, увійти туди ще можуть... Працювати над тим, щоб кордон "Великої Європи" пройшов не по Нарві, а по Волхову, ми вважаємо справою гідною і потрібною».

Отже, чому ж російським націонал-демократам не слід опиратися співпраці з угро-фінськими націоналістами?

Перш за все, фіно-угри і представники північно-великоруського субетносу, окрім генетичної споріднености, близькі за рисами побуту, культури, рівнем розвитку соціально-економічних традицій, історичному досвіду. Фіно-угри до останнього чинили опір насильницькій християнізації, і в багатьох марійських і мордовських селах ще й дотепер живі дохристиянські традиції й обряди.

По-друге, процеси глобалізації заохочують вільний інформаційний обмін як між тими, що мешкають у РФ фіно-уграми, так і з етнічно близькими фінами й естонцями (які, у свою чергу, готові спонсорувати проекти інформаційної й культурної співпраці).

Нарешті, значна частина вуглеводневої сировини знаходиться на угро-фінських землях. Створення незалежної угро-фінської держави знаходиться також в колі інтересів тих політичних сил, що превалюють дотепер у Європі, які побоюються демонтажу Росії через можливі перебої в постачанні енергоносіями. Але Велика Фіно-Угорія не зможе забезпечити безперешкодне постачання енергоносіїв до Європи, якщо до її складу не будуть долучені - як мінімум - Вологодська, Ярославська, Костромська, Тверська і Ленінградська області. І за такого сценарію, чи не стане великоруська мова превалювати в новому державному утворенні?

І головне, чи північно-великоруський субетнос, будучи залученим до процесу пасіонарного поштовху і європейської інтеграції, послужить тим локомотивом, який зможе згодом відродити і весь великоруський суперетнос, - так само, як Фінляндія й Естонія стали локомотивами відродження угро-фінських народів?

Використані джерела:
• 1. http://www.anvictory.org/index.php?name=pages&op=view&id=460
• 2. http://www.anvictory.org/index.php?name=pages&op=view&id=472
• 3. http://www.namakon.ru/pic/article60.doc
• 4. Пасіонарна теорія етногенезу (матеріал «Вікіпедії») - http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%81%D1%81
• 5. http://5. http//www.rusrep.ru/2009/32/hromosomnaya_sila/
• 6.http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%
• 7.http://www.politforums.ru/internal/1221139211.html

Nade?da A. Korneva,
Pohjois-Ven?j?, Merjamaa

(Надєжда А. Корнєва,
Північна Русь, Земля Меря)
http://www.anvictory.org/index.php?name=pages&op=view&id=475&num=2