Статтi

Кай Муррей: Фіни-суомі та великоруси фактично є однією нацією

"Фіни і великоруси фактично є однією величезною нацією. Це дивно, наскільки схожі фіни і великоруси! Коли я був у Москві у 2007 році, в мене був шанс побачити російські національно-романтичні картини (йдеться про картини Константіна Васильєва). І дійсно, вражало усвідомлення того, що всі ці картини могли б бути фінськими національно-романтичними картинами. ...Я думаю, що визнання наших спільних коренів було б стрибком вперед у процесі створення більш прогресивного націоналізму і у Великоросії, і в Фінляндії", - вважає фінський публіцист Кай Муррей.

Інтерв’ю з фінським публіцистом, автором книги «Національна революція: як зробити її в сучасному суспільстві», який 2007 року був гостем конференції «Росія і Європа: нові перспективи». Це - Кай Муррей. Маоїст чи націоналіст? У всякоум разі - інтелектуал, який не привернув до себе належної уваги великорусів. Шкода, ідеї Мурроса - розкуті й глибоко інтуїтивні. Заява про фіно-угорське походження великорусів - взагалі непересічна подія.

1. Розкажіть про основні віхи вашої політичної біографії. Як еволюціонували ваші погляди.

Скільки себе пам’ятаю, я завжди був палким націоналістом; на жаль, в ранні роки я був просто дрібним фінським шовіністом без яких-небудь видатних прагнень чи розуміння. Я жив у минулому, ностальгуючи про 20-і,30-і і 40-і роки, коли мілітаристський і досить реакційний фінський націоналізм досяг свого піку. Багато в чому мій войовничий шовінізм був реакцією на так звану «фінляндизацію» («Finnlandisierung») яка означала, що у 70-х і на початку 80-х націоналізм у Фінляндії був табуйованим. ЗМІ у Фінляндії та й взагалі все культурне життя знаходилися в руках лівих, які культивували у фінів комплекс провини; еліта вчила фінів ненавидіти себе за те, що сталося у Другій світовій війні. Зараз, згадуючи минуле, я розумію, що повинен був пройти через все це, але я також повинен був розвинутися. Зрештою, я виріс з реакційного шовінізму. Один з вирішальних моментів у моєму житті стався у 1981, коли новини про расові заворушення у Брікстоні досягли Фінляндії. Я раптом зрозумів, що мої одноплемінники були в біді, що мерзенний примітивний ворог погрожував людям, тієї ж раси, тієї ж крові що й ми – фіни. Незабаром після цього я дізнався про погіршення етнічної ситуації в Німеччині, про те, що число турків постійно зростало – і нічого з цим не робилося. Ці події змусили мене зрозуміти, що, якщо я застрягну у вузькому маленькому світі дрібного фінського шовінізму, я опинюся поза своєю європейською сім’єю. Зрозуміло, що, якщо я ціную поезію Шекспіра, музику Баха, Генделя, Моцарта, мистецтво Родена і т.д., то я повинен бути панєвропейським націоналістом. Містечковий націоналізм – глухий кут, емоційна ізоляція. Він призводить до штучного поділу, а це є злочином проти нашої раси. Незважаючи на моє панєвропейське пробудження, багато чого ще треба було навчитися. Моя найбільша слабкість була у тому, що в економічних питаннях я залишався неолібералом. У 80-х я був упертим прихильником Маргарет Тетчер. Я бачив світ, перш за все, світом економіки, і вважав, що закони економіки, у тому вигляді, в якому нам їх підносили, настільки ж об’єктивні як закони природи. Проте масштабна економічна депресія у Фінляндії 1991 -1995 рр. змусила мене змінити свої погляди на економіку. Я зрозумів що економіка це не природна наука, закони науки придумують люди. Вони не є об’єктивними, постійними або чимось, що ви не можете переглянути. Я дозрів до того, щоб зрозуміти, що діяльність роду людського не може бути пояснена однією лише теорією або однією парадигмою, а у найменшій мірі економікою. У середині 90-х мені стало зрозуміло, що істинний націоналіст повинен завжди бути соціалістом в тій чи іншій мірі. Не можна бути націоналістом і лібералом. Націоналізм – колективна ідеологія, а лібералізм – індивідуалістична, їх не можна поєднати. Падіння Радянського Союзу подарувало мені можливість по-іншому подивитися на соціалізм – радянський комунізм більше не був загрозою нашій країні, і фінський комуністичний рух, який загруз у догматизмі, розпався. Нарешті з’явилася можливість бути соціалістом, не виглядаючи при цьому зрадником, і також, нарешті можна було дослідити соціалізм з нової точки зору, не будучи оточеним фанатичними комуністами-всезнайками, що загрожують вам і мовлять про справжній політичний курс партії. З середини 90-х моя мета полягала у тому, щоб створити синтез між метафізичним націоналізмом і соціалізмом, заснованим на матеріалістичній філософії, іншими словами я хотів пояснити панєвропейську національну революцію за допомогою історичного матеріалізму. На мою соціалістичну теорію дуже сильно вплинув маоїзм, тому що для китайців маоїзм фактично є націоналістичною ідеологією. У своїх листах Mao завжди згадував патріотизм в позитивному світлі і вважав, що соціалістична і національна революції, по своїй суті одне й те саме. Згідно Mao, без соціалістичної революції не може бути ніякого національного визволення. Маоїзм не отруєний «лівацтвом» європейського штибу, яке є збоченням соціалістичної теорії, пропагує ненависть до самих себе і комплекс провини в європейських народів. У Китаї немає ніяких лівих «інтелектуалів», які говорили б китайцям, що світ був би кращим без них.

2. У вас є досить цікавий проект – «Аквілон». Це збірка цитат вашого вигаданого персонажа. Розкажіть про нього докладніше.

З того моменту як я почав писати Аквілон, моя мета полягала у створенні віртуального націоналістичного лідера, який став би проекцією наших надій і мрій, тим, кого ми підсвідомо чекаємо – націоналістичним Месією, пророком Мухаммедом для європейців, який дасть нам нове вчення національного визволення, об’єднає розрізнені європейські племена й нарешті очолить їх у нескінченній зовнішній експансії. Аквілон це втілення нашого гніву, ненависті і розчарування, Аквілон – втілення нашого підсвідомого, нашого внутрішнього звіра. Аквілон це furor europaeicus (європейська лють) і в той же самий час, у Аквілона є дуже холодна, цинічна і розважлива сторона. Аквілон може бути повністю недобросовісним і не зупиниться ні перед чим, щоб домогтися свого – можна сказати, що Аквілон аморальний, але по-моєму Аквілон просто вірить у свою справу, і для Аквілона мета завжди виправдовує засоби. Я не хотів, ідеалізувати Аквілон і наділяти його характером. Дуже важливо відзначити, що постійно існує конфлікт в самому Аквілоні; він є в один і той же час цинічним і ідеалістичним, благородним і жорстоким, чесним та брехливим. У психологічному відношенні це робить його набагато цікавішим, ніж, якби він був просто «хорошим». По-друге, це нагадує нам про природу нашої найближчої революції: наша боротьба благородна, наші вимоги справедливі, але сам революційний процес буде справою кривавою і брудною. Ми повинні звикнути до ідеї, що нам доведеться використовувати будь-який брудний трюк на який ми здатні і що, в кінцевому рахунку, ми залишимо кривавий слід за собою. Аквілон це метафізична/психологічна сторона мого націоналістичного кредо, у той час як книга “Національна революція і як її зробити в сучасному суспільстві” є більш матеріалістичною/раціональною стороною того ж самого. Але, тим не менш, ви можете знайти елементи матеріалістичної філософії в промовах Аквілона. Навіть найбільша пристрасть потребує матеріалістичної та раціональної основи.

3. Що ви можете сказати про сучасний фінський націоналізм? Останнім часом європейський націоналізм суттєво змінився і модернізувався, ці зміни стосуються фінських соратників?

Так як Фінляндія розташована у найпівнічнішому куті нашого континенту, це означає, що політично ми значною мірою перебуваємо на периферії. Протягом своєї історії фіни ніколи не були на вістрі будь-яких політичних змін, фіни лише ходили за великими змінами, які відбувалися в центрі Європи і пристосовувалися до них, часто з великою майстерністю. Навіть сьогодні ми можемо бачити, що, коли націоналізм знаходиться на підйомі по всій Європі, націоналістичний рух у Фінляндії дуже слабкий і, поза сумнівом, залишиться таким у найближчому майбутньому. Головним чином через те, що імміграція до Фінляндії була значно меншою, і більшість іммігрантів у Фінляндії, як і раніше білі європейці, частіше за все естонці чи росіяни. По-перше, я б сказав, що фінський націоналістичний рух не багато чого може запропонувати значним націоналістичним рухам нашого континенту. Однак внаслідок того, що наша нація дуже мала, фінські націоналісти, завжди повинні підкреслювати панєвропейські аспекти у своїй боротьбі, тому що відродження дрібного реакційного шовінізму є постійною загрозою європейському націоналізму. Фінські націоналісти також могли б показати певний приклад у тому, як слід залишати позаду минуле, забувши про старі конфлікти, як шукати нових союзників серед старих ворогів. Російсько-фінські відносини зараз гідні похвали, але, тим не менш, я хотів би бачити фінських і російських націоналістів разом, братами по зброї, які борються зі спільним ворогом.

4. З існуючих на даний момент європейських націоналістичних партій, яка вам найбільш симпатична?

Мене вражає NPD (Націонал-демократична партія Німеччини) та її майбутні перспективи. Я слідкую за сайтом NPD протягом певного часу, і вважаю, що NPD може здійснити в Німеччині необхідні зміни. Кілька років тому я намагався декілька разів зв’язатися з NPD. Я послав свої листи та копії моєї книги на різні адреси в Німеччині, також я надіслав листа електронною поштою, але налагодити зв’язки так і не вдалося. NPD є і традиційною і сучасною – вона дуже успішно комбінує традиційний німецький націоналізм із сучасним панєвропейським націоналізмом. NPD дивиться вперед і готова мати справу з труднощами, з якими європейська цивілізація зіткнеться в майбутньому. NPD в один і той самий час є німецькою та панєвропейською, в чому і знаходить свою силу, тому що сучасний націоналіст повинен розуміти, що ми разом потрапили в цю заворуху, і тільки разом ми виживемо. Часи міні-націоналізму однозначно скінчилися. А от чим я дійсно задоволений, так це тим, що, незважаючи на свої успіхи і постійне зростання, NPD не втратила свого радикального характеру. NPD не буде страждати від склерозу жирних системних партій-імпотентів. NPD є радикальною як у націоналістичних/етнічних питаннях, так і в соціально-економічних проблемах, а це виграшний варіант, тому що ми повинні показати людям, що тільки націоналістичний рух серйозно ставиться до їх повсякденних потреб і турбот, хоче і може мати з ними справу. Системні партії цікавляться виключно задоволенням інтересів глобального капіталізму і потребами іммігрантських мас, так що існує велика потреба в партіях на зразок NPD.

5. Який аспект націоналістичного руху цікавить вас найбільше?

Найбільше мене цікавить мистецтво пропаганди. Я знаходжу це набагато більш захоплюючим і надихаючим, ніж суперечки з ідеології та політичної теорії. На мою думку, перш за все, важлива політична пропаганда, а ідеологічні міркування вторинні. Маси реагують на пропаганду, а не на запилені книги, написані занудними інтелектуалами. Гарне політичне мистецтво охоплює і поєднує тисячі нудних теоретичних книг в один символ, в одну картину, в одне речення, в одну фразу, в один клич. Політичне мистецтво перетворює інтелектуальні спекуляції у фізичний об’єкт, на зброю боротьби життя і смерті. Для мене європейська революція є естетичним проектом. Політичне мистецтво говорить нам, чого ми хочемо – як ми хочемо, щоб наше життя в один прекрасний день виглядало як ми хочемо, щоб світ коли-небудь так виглядав. Революційна боротьба це просто процес, який перетворює це бачення в реальність. Ідеологія та теорія тільки полегшують нашу боротьбу: вони пояснюють нам, як і чому ми створимо світ, про який мріємо. Ми не читаємо великі філософські праці, щоб дізнатися, чи є у нашої раси право на існування: ми змушуємо філософію служити нашій справі. Філософія – наш раб, раб національного виживання. Книги мертві, а ми живі, ідеї нічого не означають без людей, а ми і є люди. Мистецтво це матеріал, з якого створюється майбутнє, мистецтво рухає людьми таємничими шляхами, мистецтво – душа нашої раси. Мистецтво дає перший тривожний дзвінок, що все скоро зміниться. Ось чому, якщо ми хочемо захопити майбутнє, ми повинні захопити мистецтво та естетику. Більше за все я хотів би бути залученим до створення політичного мистецтва/пропаганди. Точно так само, як маси реагують на бачення, а не на теорії. Для мене завжди на першому місці стояла пристрасть – я йду за своїми інстинктами та емоціями і якщо в мене є час, то я можу приділити трохи часу осмисленню цього.

6. Іноді складається враження, що європейські націоналісти в основній своїй масі не вірять у можливість європейської революції. Яка ваша думка чи можливе повстання проти нового світового порядку? Чи можливий європейський бунт?

Добре, перш за все, я сказав би, що половина роботи буде зроблена для нас нашими ворогами. Поки всім заправляє ліберальна еліта, справи будуть йти спочатку погано, а потім гірше нікуди. Ліберали абсолютно не здатні змінити свою основну парадигму, і тому вони будуть продовжувати руйнувати нашу цивілізацію і за сумісництвом підривати своє власне становище. Рік за роком все більше і більше зневірені, бідні маси будуть намагатися дістатись в Європу, щоб отримати свій шматок пирога, а ліберали, як і раніше будуть вважати, що можлива інтеграція, головне, що б ми були покірними і смирними, що б ми хотіли вимерти. Але вибух furor europaeicus близький, тому що незважаючи на те, що ліберальній еліті хочеться в це вірити, будь-яка нація, плем’я або громада, ніколи не погоджувалася загинути без боротьби. Той факт, що ми добрі і ввічливі, і що ми приходимо в лють дуже повільно, не означає, що ми схильні до суїциду. Поки що ми неодноразово підставляли щоку, але це не означає, що справи завжди будуть йти так. Таким чином, ми повинні опинитися там де потрібно, коли нарешті трапляється це – велика зміна парадигми, яку прогавили ліберали. Я вважаю, що починаючи з наступного десятиліття, ми переживемо щось дуже схоже на 60-ті, але політично і культурно це буде повна протилежність. Раптово в повітрі виникне сильний творчий дух – нова музика, нова мода, нова поезія збудить молодих корінних європейців. Безплідна тупість буде розгромлена, і раптом люди знову будуть сповнені надії, ентузіазму і рішучості. Європейський революційний рух буде культурним рухом, інакше він не зможе вижити, це буде естетичний рух, який залишить свій слід у цьому світі. Перша хвиля Європейського революційного руху буде представлена художниками, поетами, дизайнерами, музикантами, акторами, режисерами – вони будуть першими, хто пояснить нам, що до чого у нинішній епосі. Наступна хвиля буде хвилею мас, організована для політичної діяльності і збройної боротьби. Для перемоги ми маємо потребу в людях, які працюють в моді чи в індустрії розваг, ми маємо потребу в людях, які розуміють суть реклами і маркетингу, в людях, які можуть донести наше послання до мас, застосовуючи сучасні засоби, мовою, яку люди зможуть зрозуміти. Наша боротьба благородна, але наші засоби повинні бути практичними та ефективними. Ми повинні зробити прогресивний панєвропейський націоналізм брендом і продати його масам, ми повинні привести його у відповідність до потреб різних сегментів потенційних прихильників. Поширення націоналізму по своїй суті не сильно відрізняється від продажу кока-коли, пропаганда – це продаж ідей. Коли хороший маркетинг і потреби мас збігаються, результатом може стати масштабний прорив. Новий європейський націоналізм буде сексуальним, нахабним, обурливим і чарівним. Це буде чарівна форма повстання, і нашій молоді все це буде подобатись. Новий європейський націоналізм буде сильним, звірячим, фанатичним і жорстоким, а наша молодь буде любити його ще більше! Коли жирний безсилий лібералізм досягне заключної фази свого паралічу, єдиний шлях кинути виклик цій моральній корупції пролягатиме через дисципліну і організацію. У світі бруду це буде п’янка подорож для молодих людей, готових захистити честь мундира у націоналістичних штурмових батальйонах. Найгірша помилка, яку ми могли б зробити, полягає в тому, щоб нескінченно переживати минуле, використовувати застарілу естетику і символи, спробувати відповісти ностальгією на сучасні проблеми. Європейська цивілізація і вся планета готуються до зіткнення з безпрецедентними труднощами і небезпеками в найближчі десятиліття, і якщо націоналістичний рух в цій ситуації буде виглядати анахронізмом, то ми втратимо всі наші шанси на успіх. Звичайно, навіть найкращий маркетинг не може створити революцію з нічого, я просто кажу про те, , що розумний і інтелектуально гнучкий маркетинг повинен прокинутись і висловити «дух часу» до того, коли політичні діячі і соціологи зрозуміють що відбувається. Наступна глобальна мегатенденція буде грати нам на руку, але, тим не менш, ми повинні мати достатньо широкі погляди, для того щоб знати, на якій хвилі виплисти.

7. Люди з деяких слов’янських країн, яких росіяни вважають “русофобсько налаштованими дрібними шовіністами” дуже люблять говорити про те, що росіяни ніякі не слов’яни, а слов’яномовні фіно-угри. У той же час деякі російські націоналісти стали визнавати, що фіно-угорські племена дійсно відіграли не останню роль в етногенезі російського народу. А що ви як фінський націоналіст думаєте з цього приводу?

Дійсно, мене дуже сильно хвилює той факт, що фіни і росіяни фактично є однією величезною нацією. Це дивно, наскільки схожі фіни і росіяни. Коли я був у Москві у 2007 році, в мене був шанс побачити російські національно-романтичні картини (йдеться про картини К. Васильєва), а за кілька років до цього мій друг показував мені ще більше таких картин. І дійсно, вражало усвідомлення того, що всі ці картини могли б бути фінськими національно-романтичними картинами. Ніхто б не помітив різниці, якщо б ви сказали, що це картини були написані Галеном-Каллела. Там були всі елементи – ліси, берізки, Вяйнемейнен, хороми, золотокудрі діви, лебеді і т.д. Кожного разу, коли я бачу ці роботи, я лише запитую себе, як хтось може думати, що ми є різними народами! На жаль, тут у Фінляндії широкі маси нічого не знають про спільне походження фінів і росіян. Дуже часто ви можете чути тих, хто говорить про «слов’янську меланхолію», яка дуже поширена у фінів, але при цьому ніхто і ніколи не задає собі питання – а чи є болгари або словенці меланхолікам, або тільки ми фіни і росіяни. Таким чином, фіни визнають свою меланхолію, але не знають, що вона фактично говорить нам. Так історично склалося, що фіни бачать Росію як зовсім чуже, далеке і часто вельми лякаюче суспільство, але як тільки фіни безпосередньо знайомляться з росіянами, вони почувають себе добре. На жаль, наша звичка випивати теж об’єднує нас. З іншого боку фінські націоналісти завжди орієнтувалися на Захід (і особливо на Німеччину), це справді смішно, що в націоналістичних колах по всій Європі всі завжди хотіли бути схожі на німців. Так що виявлення наших найближчих родичів у росіян було за межею розуміння правих (якими вони зазвичай є) фінських націоналістів. Єдиними фінами, які симпатизували Росії, були фінські комуністи. Так сьогодні, якщо ви дуже сильно симпатизуєте росіянам, то вас будуть вважати комуністом або, щонайменше людиною, яка не заслуговує на довіру.

Тому тут у Фінляндії ми потребуємо націоналізму нового типу – прогресивного, антикапіталістичного, панєвропейського, білого етнонаціоналізму. В ідеології, для якої всі білі європейці є однією неподільною сім’єю. Це ідеологія, яка поважає усі племена європейської нації: кельтів, латинів, слов’ян, германців, балтів, фіно-угрів, басків і т.д.

Я думаю, що визнання наших спільних коренів було б стрибком вперед у процесі створення більш прогресивного націоналізму і в Росії і в Фінляндії. Ми могли б, нарешті, залишити минуле позаду і разом підготуватися до зіткнення з реальними загрозами, які ставлять під питання саме виживання нашої цивілізації. Це також допомогло б росіянам знайти своє місце у великій білій расі та європейській цивілізації.

Наскільки я розумію, росіяни завжди мали різні точки зору в питанні своєї ідентичності – європейці вони, чи хтось цілком чужий Європі. На жаль, наскільки я розумію, в російському націоналізмі традиційно вважалося, що Росія і Європа чужі одне одному, і що Європа – фактично ворог Росії. Мені здається, що націонал-більшовики багато в чому продовжують цю традицію, стверджуючи, що Захід це зло для Росії, що Росія перебуває в облозі, постійно пов’язана смертним боєм із Заходом. Багато хто з націонал-більшовиків, думає, що всі сусіди Росії – її вороги і повинні у кінцевому рахунку бути завойовані. Гасло «Росія – все, інше – ніщо» не обіцяє нічого доброго. У той же час, коли Росія стикається зі страшними проблемами на своїх південних кордонах через проникнення кольорових іммігрантів, таке ставлення є абсолютним самогубством. Росія має потребу в Європі настільки ж, наскільки Європа має потребу в Росії. Моє послання росіянам полягає у тому, що ви маєте таке ж відношення до Заходу і Європи, як ірландці або португальці, тому що тільки кров має значення. Кров – все, інше – ніщо! Якщо визнання фіно-угорського походження допоможе росіянам побачити себе у новому світлі, як невід’ємну частину європейської родини, тоді це дійсно буде революцією з усіх революцій. Визнання фіно-угорського походження могло б допомогти росіянам по-іншому подивитися на свою ідентичність, але я сподіваюся, що це буде зроблено природно і органічно, тому що я дійсно розумію, що штучні ідентичності, на зразок homo sovieticus, не можуть існувати довго і ведуть в результаті до морального краху.

Визнання фіно-угорського походження могло б посилити російську ідентичність найпозитивнішим способом і замість того, щоб бути штучною конструкцією, створеною іноземними інтелектуалами, воно могло б стати природною реалізацією і привести до згоди з самим собою. А потім ми фіни могли б сказати, що найближчі для нас брати і сестри – росіяни.

8. Скажіть що-небудь наостанок російським читачам.

Йде боротьба за уми і душі російських людей, йде стара суперечка Схід Росія чи Захід. Влітку 2007, коли я відвідав Москву і зустрівся з російськими панєвропейськими, білими націоналістами, мені в голову прийшла ідея, що можливо ви – це нові західники, але на відміну від ліберально-капіталістичного Заходу ви надихнули його протилежністю – Європою національної революції. Зараз відбувається те, чого раніше ніколи не було і в мене є відчуття, що ця революція здійсниться!

Перекладено з великоруської спеціально для “Страйку”