Статтi

Карельські діялоги для Ven?j?n Kauppatie Lehti

Цієї осені в Петербурзі та Карелії - прем'єрні покази кінострічки «Діялоги Платона». На думку критиків, у ній примхливо сплелися античність і колоніяльна карельська буденність. Режисер стрічки - письменник Андрєй Галицький (у киносвіті - Адре Галичанин). Редактор сайту «Иначе» Вадим Штепа поговорив з ним про концепцію кінофільму і нові творчі проекти.

- Античні сюжети в твоєму фільмі виглядають цілком актуально. Ти дійсно спостерігаєш сьогодні деяке «відродження античності» - або це швидше авторське побажання до нашого часу?

- Бум «нової античності» найближчим часом може навіть перевершити популярність толкієнізму. В одному з відгуків, які я підглянув у Інтернеті, говориться: «Головна думка, яка виникла у мене після перегляду, - «чому я ніколи не читав Платона?!» Звичайно мова Платона і Сократа складна і незвична для нас, дітей масової культури. Але парадоксальним чином він здатний відкрити деякі загадки нашого часу.
Я згадую, як в студентські роки мене зачепила фраза викладача античної літератури університету Петрозаводська Татьяни Мальчукової про кризу гуманізму в сучасному мистецтві. Вона вважала, що гуманізм був в античності, а потім людство з'їхало чорт зна куди. На початку 80-х така думка звучала дещо зухвало, бо тоді в суспільстві ще був сильний захват від «успіхів цивілізації». Та й я в тому віці не міг збагнути всього сенсу фрази. Але чим далі ми рухалися в часі до сьогоднішніх днів, тим виразніше для мене ставала правота тих слів.

Що таке гуманізм? Це коли мірою всіх речей є людина. Що ми бачимо в сучасному мистецтві? Людину ріжуть, палять і чого лише з нею не роблять. Досить переглянути будь-який новомодний фільмець, або прочитати «розкручений» піарниками роман. Але все більше і більше людей, особливо серед молоді, відмовляються споживати цю чорнуху. Бруд набрид, хочеться чистоти. Генетична пам'ять надсилає до свідомості імпульси інші, ніж сучасна цивілізація. Ці імпульси будять спогади про колиску. А колиска людства, як відомо, - грецька цивілізація. Носієм механістично-детермінованих ідей сучасної цивілізації у фільмі виступає батько головного героя - банкір. І в нас він проходить процес ініціації до міфологічної свідомості.

- Давня Греція і сучасна Карелія - здавалося б, вельми далекі реальності. Як тобі удалося їх синтезувати? Молоді карельські актори,що їх зайнято у фільмі, увійшли до ролі напрочуд легко...

- Річ у тому, що у нас немає ролей в традиційному кіношно-театральному розумінні. Я зібрав людей, які мені цікаві, і в такий спосіб вирішив поговорити з ними про вічне... Більшість із них і не відало ні про які «режисерські концепції». На майданчику треба працювати не головою, а серцем. Але в основному всі поводилися «молодцями» і не прагнули катувати режисера зайвими питаннями.

Але, траплялося, і катували. Наприклад, в сцені, де Афродіта з чоловіком жартівливо сперечаються про те, хто у них народиться, хлопчик або дівчинка, у Наді Бєлой спочатку була безліч питань про те, як повинна рухатися і говорити богиня. Але мені не потрібно було жодних «манер», я хотів щоб двоє закоханих просто дуріли на тлі величезних сірих каменів. Лише коли вона припинила питання, у них відразу ж вийшло те, що треба.

Ми зовсім не прагнули відповідати якимсь «канонам» у зображенні божеств. Так, Іллі Шкурібасу я запропонував роль Ерота після того, як побачив його в драних джинсах. Муж у Афродіти з'явився через те, що разом із запрошеною Надею на майданчику виник Олексій Лєбєдєв, з яким вона незадовго до цього розписалася - відразу подумалося, що заміжня богиня любові - дуже етично.

Потрібно вміти віддаватися спонтанним рухам. Тоді й на екрані єство виявиться. Нагадаю фразу нашого Ерота: «У нас особливе поняття гри: вона має бути відсутньою як така».

Єство як принцип буття був властивий давнім грекам. Їх дух був органічний природі. Ну, а карельські парубки й дівчата, які постійно стикаються з надзвичайними за красою пейзажами, розуміють, що означає спілкуватися з деревами і камінням, в кожному з яких мешкає божество...

Наша Північ - частина давньої країни, звідки вийшли індоєвропейські народи - у античних авторів вона названа Гіпербореєю. Відомо, що гіперборейці були сонцепоклонниками. Сонцебог стародавнього світу Аполон регулярно повертався до своєї історичної батьківщини, навіть носив прізвисько «гіперборейський». Ось ми і розташували його святилище в урочищі Чортовий стілець, на водоспаді Ківач в Карелії і в старому замку на території Інгерманландії.

-Чи планує твоя студія здійснити якісь спільні проекти з фінськими колегами, в яких звернення до історичних міфологій також вельми популярно?

- Так, нещодавно ми розпочали знімати кінодилогію «Достоєвський наприкінці літа» і «Симфонія за мотивами Достоєвського». Подібно до того, як в «Діалогах Платона» в нинішній Карелії несподівано з'являється Сократ, так тепер з сучасною молоддю спілкуватиметься Фьодор Михайлович. Мені б хотілося, щоб вони зустрілися в якому-небудь готелі на берегах Нєви. Можливо, один з фінських готелів Sokos - в їх інтер'єрах є якась філософська атмосфера. Під час моєї нещодавньої поїздки до Гельсінкі фінська сторона виявила зацікавленість.

Головними героями цього разу стануть два цілком сучасних, але при цьому міфологічних, персонажа. Один з них - японець, що приїхав сюди у пошуках підземного джерела з надзвичайною водою. За його відомостями, в ній закодована сакральна інформація, яка допоможе удосконалити етичну зовнішність людства. Другий - фінський музикант, що мріє написати таку симфонію, під впливом якої люди змогли б злітати вгору і пурхати, подібно до птахів. Японець розмовлятиме весь фільм японською, фінн, відповідно, - фінською, без всяких субтитрів, бо духовні пошуки перекладу не вимагають. У краси, яка за думкою Достоєвського, повинна врятувати світ, мова універсальна.

Що стосується фінського впливу, то він супроводжував мене з раннього дитинства. Не лише тому, що я вивчав мову в школі. Просто аж до початку 90-х років в Петрозаводську - місті, де я народився, фінською дублювалися всі вивіски. Було також багато передач на місцевому TV і радіо. Потім вивіски почали змінюватися, а словоблуддя нинішніх піарників витіснило колишній літературний смак. Але, не зважаючи на це, спільність у народів залишилася, і спільний карело-інгерманландсько-фінський кінопроект напрошується сам собою. Ну, а колоритна фігура Достоєвського з його бунтівною і невгомонною совістю нагадає про вічні істини.

- Як взагалі тобі прийшла ідея знімати кіно, а, припустимо, не романи писати?

- Так роман давно написаний. Називається «Карело-фінський епос-утопія «Kautta Rutta». Дія відбувається на загубленому ладозькому острові, перетвореному на суверенну творчу лабораторію. Поряд із людьми (та інколи перетворюючись на їхню зовнішність) героями роману є відьми, русалки, привиди тощо, а головний герой (колись раціональний адвокат) усвідомлює раптом себе не інакше, як бісом. Також в романі задіяні Петро I, Андропов і Путін (або їх духи). Звертався до декількох видавництв, але отримав лише досить невиразні відповіді: їм важко визначити стиль твору. Я ж не винен, що люди забули такий пікантний жанр, як «меніпова сатира» (витончена форма пародійного зображення дійсності). Жанр народився за часів античності, потім його почала розвивати пізніша література. Згідно відомого дослідження М. Бахтіна, саме його своєрідно інтерпретував Достоєвський.

Оскільки нереалізована енергія вимагала виходу, та ще так вийшло, що до рук мені випадково потрапила камера під час подорожі до дивних корбозерських місць Пудожжя - все це трансформувало ідеї літературних творів на кіно. І з ним простіше: зняв і показуй, жодних тобі видавницьких «форматів». Але, звичайно, треба вміти бачити камерою світ по-особливому...

- Але у тебе і сценарій досить своєрідний. Мабуть потяг до філософської літератури позначається...

- Так у тому ж і справа: чим більш якісна літературна основа фільму, тим більша вірогідність, що під час зйомок тебе попре на асоціації, метафори, гіперболи - кіно без усього цього перетворюється на голівудську патоку. Не можна ж вдавати, неначе до тебе нічого не було. Твір - це і твій досвід, і досвід попередників. При цьому міфологія, по-моєму, є основою основ. Інакше образи ніколи не почнуть діалогу з глядачем, читачем на рівні підсвідомості. Хоча всі міфологічні персонажі живуть в нас як архетипи, за Юнгом.
Фільм зайвий раз доводить: за дві з гаком тисячі років Платон анітрохи не застарів. Навіть дивно, як це людство примудрилося повернути зі шляху, який був визначений його генієм. А ще раніше Сократ мудро підкреслив: істина відкривається лише на межі гри та реальності...

До реч,і ще з приводу попередників. На мене помітно вплинули три художники: Андрій Тарковський, Лєні Ріфеншталь і Паоло Пазоліні. Початкові букви їх імен і утворили назву нашої студії «ALP».

Бесіду провів Вадим Штепа

Ven?j?n Kauppatie Lehti