|
 |
Енциклопедія |
 |
08.07.2011 КРЕЙСІРААДІО «Кре́йзіра́діо» (ест. «Kreisiraadio», англ. «Crazy Radio», укр. «Божевільне радіо») — естонський комедійний гурт, у склад якого входять: Ганнес Вирно (Hannes Võrno), Петер Ойя (Peeter Oja) і Тармо Лейнатамм (Tarmo Leinatamm). Ще... Детальніше...
|
 |
Новини |
 |
 |
Уґраїна |
 |
 |
Архів |
 |
Енциклопедія ВЕПСЛЯНДІЯ
Фіно-угорська країна. Розташована у т.зв. Міжозер'ї - трикутнику між Онезьким, Ладозьким та Білим озером. Населення - вепси, чудь, карели, великоруси, українці, цигани. Територія поділена адміністративними кордонами 5 суб'єктів Російської Федерації - Вологодської, Тверської, Архангельської, Ленінградської областей та Республіки Карелія. Детальніше...
|
|
|
 |
Статтi
Запчастини для Дуґіна
Нова публіцистична праця московського консерватора Алєксандра Дуґіна була викликана проміжними результатами виборів Президента України. Напівчиновник Дуґін, ідеї якого давно знайшли підтримку в кабінетах Кремля, черговий раз озвучив мрію путінського кола: розвал України як єдиної держави. Або - відмова від суверенітету в питаннях мовної та міжнародної політики. Можна стверджувати: така альтернатива не прийнята в українському політикумі. Ба більше, Дуґін вкотре спровокував міркування аналітиків на протилежну тему: коли розвалиться сама Російська Федерація і з ким буде межувати на сході Україна вже у найближчі роки? Про це - Олександр Саліженко.
Ще у 1941 році, автор української геополітичної концепції Юрій Липа у своїй праці "Розподіл Росії" прогнозував розпад СРСР і утворення на його місці ряду незалежних держав. Але, окрім цього, він також прогнозував подальшу незалежність азіатської території Росії - Сибіру, і виокремлював його як окрему геополітичну одиницю.
Липа стверджував, що Сибір мав кардинальні культурні відмінності (цивілізаційні розлами за Хантінгтоном) у розвитку та житті тодішньої Росії, а його подальша незалежність, на думку Липи, це лише питання часу.
В якості однієї зі спроб здобуття сибірської незалежності він наводив приклад із сибірським публіцистом Миколою Ядринцевим, якого разом з однодумцями було засуджено за спробу відділення Сибіру від Росії.
Загалом, дана праця була б досить корисною для вивчення Олександрові Дуґіну, хоча він як теоретик, мабуть, розуміє реальні тенденції розвитку РФ, але не наважується їх озвучити.
Якщо розглядати можливі еволюційні загрози розколу держав, то з країн колишнього СРСР вони найбільш небезпечні для "молодшого брата" України (за Бзежинським) - Росії. Саме Росія як суспільно-політичне утворення не закінчила "повного розпаду", свідченням чого є 21 республіки та 4 автономних округи, які входять до адміністративного устрою Російської Федерації.
І потенційно можливий вихід цих територій з федерації та утворення незалежних держав досить великий. Така загроза для Росії пояснюється тим, що більшість її адміністративних утворень належить до різних цивілізацій - з 7 можливих, потенційно наявні 5 (за Хантінгтоном).
Чого не можна сказати про Україну, адже більшість населення України приналежна до однієї цивілізації - слов'яно-православної, а та лінія поділу, яка проходить по Дніпру - це лише історично-умовне позначення конфесійного домінування православ'я, греко-католиків чи римо-католиків.
Враховуючи сучасні умови комунікації та суспільного розвитку, цю лінію взагалі варто нівелювати, позаяк однозначної конфесійної однорідності певного регіону України наразі немає.
За теорією Хантінгтона, навколо "стрижневої країни", яка домінує в своїй цивілізації, зосереджуються менші країни, приналежні до тієї ж цивілізації: "країнам властиво "приєднуватися" до країн зі схожою культурою і протистояти тим, з ким у них немає культурної спільності".
Подібне протистояння можливо спостерігати у випадку з Росією. Саме вона намагається об'єднати навколо себе різноцивілізаційні утворення і стати "стрижневою державою" у тій федерації, яка є на даний час.
Щодо можливого закиду стосовно аналогічної ситуації в США, то, на відміну від Росії, різноцивілізаційний консенсус в Америці сформований на добровільній основі, а не на примусові та терорі.
Дезінтеграційні процеси в РФ та національні рухи різних народів дають все частіше про себе знати. Свідченням чого є громадська активність та національний спротив в Дагестані, Інгушетії, Кабардино-Балкарії, Мордовії, Марій Ел, Татарстані, Туві, Чечні.
Загрозливими для сучасної Росії є також і власні демографічні проблеми: стрімке поширення алкоголізму, з яким планують боротись на державному рівні (антиалкогольна концепція затверджена Путіним 14 січня 2010), "тиха" експансія китайців на Далекому Сході, територіальні претензії Японії щодо Курильських островів та інше.
А нещодавно фінський бізнесмен Ерккі Седерквіст пропонував російському уряду зробити взаємовигідний обмін: Росія повертає Фінляндії Карелію в обмін на дозвіл використання частини шельфу Балтійського моря.
Фактів протистояння та спротиву в Росії різних національних рухів безліч. Загалом, Кремль намагається якомога менше висвітлювати діяльність досить потужних фіно-угорського та тувинського національних рухів, які досить поширені у федерації і мають історичну традицію та спадковість.
У 1989 році в республіці Тува відбулися події практично невідомі широкому загалу: в столиці Туви, Кизилі, відбувалося фізичне насилля над росіянами та масове їхнє винищення місцевим населенням, котре зупинили лише спеціально введені у місто війська.
Ця маловідома подія підтверджує теорію зіткнення цивілізацій Хантінгтона. В даному випадку повстання тувинців - це реакція на російську диктатуру та яскрава ілюстрація національного спротиву на межі цивілізаційного зіткнення.
Формування міфу та реальна загроза
Централізація і мілітаризація російської влади - це лише зайвий доказ того, що Білокам'яна відчуває реальну загрозу для розпаду країни, яку вона намагається стримати авторитаризмом та зміцненням силових відомств.
Посилення державного апарату примусу і контролю - це ознака того, що влада чогось боїться і готується до "оборони" чи "наступу".
Стан тривоги та "бойової" готовності зрозумілий, адже все, що створене силою з часом розпадеться. І передчуття цього потенційного розпаду стимулює російську владу до більш радикальних вчинків та змушує витрачати більше ресурсів і зусиль на втримання сучасного положення.
Для збереження сучасних територіально-адміністративних форм влада РФ модернізує та реформує власну армію, збільшує її фінансування та чисельність, дає дозвіл на одноосібне керування армією за кордоном президенту Росії Дмитру Медведєву, для створення інформаційно-ідеологічної "ширми", яка буде виправдовувати імперську політику Кремля в "позитивних" та "справедливих" тонах створюються цілі відомства.
А такі науковці, як пан Дугін виступають авторами сучасних політичних міфів-симулякрів, за допомогою яких влада створює образ "російської справедливості" для своїх громадян та формує політичні "загрози" для міжнародної громадськості. Але всі ці дії - це лише штучне стримування зовнішніх симптомів тих внутрішньо-національних процесів, які відбуваються в середині країни.
Вони для Росії є загрозливими через те, що вони органічні - кожен народ прагне до створення власної незалежної держави, а на території РФ таких народів багато. І проблема полягає лише в тому, чи досягли ці народи того рівня розвитку, щоб створити власну державу, взяти на себе відповідальність за її розбудову та безпеку. І якщо цей рівень розвитку і свідомості ще не досяг такої межі, то це лише питання часу.
Отже, якщо підсумувати порушену Олександром Дугіним проблематику потенційних загроз і ризиків державності України, то вони є безпідставними та не органічними. Якщо подібні загрози і матимуть певний розвиток в Україні, то це буде відбуватись виключно через штучно-політичне загострення, а не як наслідок об'єктивних процесів.
У випадку з північно-східним сусідом України - Росією - підстав та тенденцій для хвилювання у росіян більше, і вони є об'єктивними та неминучими.
Українська Правда
http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/3194-ukrayina-rosiya-xto-pershij.html
Дата: 21.01.2010 12:57
|
|
 |
Про проект | Думки | Відгуки | Лінки | Архів
 |
Монографії |
 |
 |
Думка |
 |
Сучасні великоруси охоче "грають" у фіно-угрів 14.09.2011 / 00:37
Игра - это способ избежать серьезного переосмысления своих истоков, это страх осознать, что русские не славяне, а сложный этнический конгломерат, это страх потерять привычные ориентиры, мифы, идеологические штампы. В то время как для финно-угров это реальность, а значит мы честнее и трезвее вглядываемся в свое прошлое. Разве это плохо? Maxim Ryabchikov
Всі думки
|
 |
Відгуки |
 |
Олександр (Сиктивкар) 2011.11.05 / 13:12
Про Семена Верниченко:
Свiтлоi памятi, Семен Васильович Верниченко, правнук козацького сотника Верниченка, вже не спiва пiсень нiяких. Помер. В липнi 2011р. зупинилося серце украiнського соловя на Далекiй Пiвночi Росii в м.Сиктивкарi. Похований там же на лiсовому кладовиську селища рiчникiв Красний затон. Нi кого з родичiв не було, нi з Украiни, нi з iнших мiсць. Найближчими стали хористи сиктивкарського народного хору "Украiна" та хористи-пiвчi сиктивкарськоi православноi церкви. Семен, останнiм часом, почав спiвати там на хорах. Службу провiв Отець Олександр (украiнець за походженням). За могилою зараз наглядають двi жiнки з украiнськоi громади м.Сиктивкара.
Всі відгуки
|
 |
Наша кнопка |
 |
|
|