Статтi

Запчастини для Дуґіна

Нова публіцистична праця московського консерватора Алєксандра Дуґіна була викликана проміжними результатами виборів Президента України. Напівчиновник Дуґін, ідеї якого давно знайшли підтримку в кабінетах Кремля, черговий раз озвучив мрію путінського кола: розвал України як єдиної держави. Або - відмова від суверенітету в питаннях мовної та міжнародної політики. Можна стверджувати: така альтернатива не прийнята в українському політикумі. Ба більше, Дуґін вкотре спровокував міркування аналітиків на протилежну тему: коли розвалиться сама Російська Федерація і з ким буде межувати на сході Україна вже у найближчі роки? Про це - Олександр Саліженко.

Ще у 1941 році, автор української геополітичної концепції Юрій Липа у своїй праці "Розподіл Росії" прогнозував розпад СРСР і утворення на його місці ряду незалежних держав. Але, окрім цього, він також прогнозував подальшу незалежність азіатської території Росії - Сибіру, і виокремлював його як окрему геополітичну одиницю.

Липа стверджував, що Сибір мав кардинальні культурні відмінності (цивілізаційні розлами за Хантінгтоном) у розвитку та житті тодішньої Росії, а його подальша незалежність, на думку Липи, це лише питання часу.

В якості однієї зі спроб здобуття сибірської незалежності він наводив приклад із сибірським публіцистом Миколою Ядринцевим, якого разом з однодумцями було засуджено за спробу відділення Сибіру від Росії.

Загалом, дана праця була б досить корисною для вивчення Олександрові Дуґіну, хоча він як теоретик, мабуть, розуміє реальні тенденції розвитку РФ, але не наважується їх озвучити.

Якщо розглядати можливі еволюційні загрози розколу держав, то з країн колишнього СРСР вони найбільш небезпечні для "молодшого брата" України (за Бзежинським) - Росії. Саме Росія як суспільно-політичне утворення не закінчила "повного розпаду", свідченням чого є 21 республіки та 4 автономних округи, які входять до адміністративного устрою Російської Федерації.

І потенційно можливий вихід цих територій з федерації та утворення незалежних держав досить великий. Така загроза для Росії пояснюється тим, що більшість її адміністративних утворень належить до різних цивілізацій - з 7 можливих, потенційно наявні 5 (за Хантінгтоном).

Чого не можна сказати про Україну, адже більшість населення України приналежна до однієї цивілізації - слов'яно-православної, а та лінія поділу, яка проходить по Дніпру - це лише історично-умовне позначення конфесійного домінування православ'я, греко-католиків чи римо-католиків.

Враховуючи сучасні умови комунікації та суспільного розвитку, цю лінію взагалі варто нівелювати, позаяк однозначної конфесійної однорідності певного регіону України наразі немає.

За теорією Хантінгтона, навколо "стрижневої країни", яка домінує в своїй цивілізації, зосереджуються менші країни, приналежні до тієї ж цивілізації: "країнам властиво "приєднуватися" до країн зі схожою культурою і протистояти тим, з ким у них немає культурної спільності".

Подібне протистояння можливо спостерігати у випадку з Росією. Саме вона намагається об'єднати навколо себе різноцивілізаційні утворення і стати "стрижневою державою" у тій федерації, яка є на даний час.

Щодо можливого закиду стосовно аналогічної ситуації в США, то, на відміну від Росії, різноцивілізаційний консенсус в Америці сформований на добровільній основі, а не на примусові та терорі.

Дезінтеграційні процеси в РФ та національні рухи різних народів дають все частіше про себе знати. Свідченням чого є громадська активність та національний спротив в Дагестані, Інгушетії, Кабардино-Балкарії, Мордовії, Марій Ел, Татарстані, Туві, Чечні.

Загрозливими для сучасної Росії є також і власні демографічні проблеми: стрімке поширення алкоголізму, з яким планують боротись на державному рівні (антиалкогольна концепція затверджена Путіним 14 січня 2010), "тиха" експансія китайців на Далекому Сході, територіальні претензії Японії щодо Курильських островів та інше.

А нещодавно фінський бізнесмен Ерккі Седерквіст пропонував російському уряду зробити взаємовигідний обмін: Росія повертає Фінляндії Карелію в обмін на дозвіл використання частини шельфу Балтійського моря.

Фактів протистояння та спротиву в Росії різних національних рухів безліч. Загалом, Кремль намагається якомога менше висвітлювати діяльність досить потужних фіно-угорського та тувинського національних рухів, які досить поширені у федерації і мають історичну традицію та спадковість.

У 1989 році в республіці Тува відбулися події практично невідомі широкому загалу: в столиці Туви, Кизилі, відбувалося фізичне насилля над росіянами та масове їхнє винищення місцевим населенням, котре зупинили лише спеціально введені у місто війська.

Ця маловідома подія підтверджує теорію зіткнення цивілізацій Хантінгтона. В даному випадку повстання тувинців - це реакція на російську диктатуру та яскрава ілюстрація національного спротиву на межі цивілізаційного зіткнення.

Формування міфу та реальна загроза

Централізація і мілітаризація російської влади - це лише зайвий доказ того, що Білокам'яна відчуває реальну загрозу для розпаду країни, яку вона намагається стримати авторитаризмом та зміцненням силових відомств.

Посилення державного апарату примусу і контролю - це ознака того, що влада чогось боїться і готується до "оборони" чи "наступу".

Стан тривоги та "бойової" готовності зрозумілий, адже все, що створене силою з часом розпадеться. І передчуття цього потенційного розпаду стимулює російську владу до більш радикальних вчинків та змушує витрачати більше ресурсів і зусиль на втримання сучасного положення.

Для збереження сучасних територіально-адміністративних форм влада РФ модернізує та реформує власну армію, збільшує її фінансування та чисельність, дає дозвіл на одноосібне керування армією за кордоном президенту Росії Дмитру Медведєву, для створення інформаційно-ідеологічної "ширми", яка буде виправдовувати імперську політику Кремля в "позитивних" та "справедливих" тонах створюються цілі відомства.

А такі науковці, як пан Дугін виступають авторами сучасних політичних міфів-симулякрів, за допомогою яких влада створює образ "російської справедливості" для своїх громадян та формує політичні "загрози" для міжнародної громадськості. Але всі ці дії - це лише штучне стримування зовнішніх симптомів тих внутрішньо-національних процесів, які відбуваються в середині країни.

Вони для Росії є загрозливими через те, що вони органічні - кожен народ прагне до створення власної незалежної держави, а на території РФ таких народів багато. І проблема полягає лише в тому, чи досягли ці народи того рівня розвитку, щоб створити власну державу, взяти на себе відповідальність за її розбудову та безпеку. І якщо цей рівень розвитку і свідомості ще не досяг такої межі, то це лише питання часу.

Отже, якщо підсумувати порушену Олександром Дугіним проблематику потенційних загроз і ризиків державності України, то вони є безпідставними та не органічними. Якщо подібні загрози і матимуть певний розвиток в Україні, то це буде відбуватись виключно через штучно-політичне загострення, а не як наслідок об'єктивних процесів.

У випадку з північно-східним сусідом України - Росією - підстав та тенденцій для хвилювання у росіян більше, і вони є об'єктивними та неминучими.

Українська Правда
http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/3194-ukrayina-rosiya-xto-pershij.html