Статтi

Хельсінкі, Хельсінки, Гельсінки, Гельсинки, Гельсинкі, Ґельсінкі

Львівський інженер та рок-музикант Юрій Зуб, який професійно займається перекладами художньої фінської літератури і живе у Суомі, вказує на нещасливу долю міста Гельсинкі в Україні. Йдеться, насамперед, про українську транслітерацію столиці Фінляндії, яка вже має, як мінімум, шість поширених варіянтів: Хельсінкі, Хельсінки, Гельсінки, Гельсинки, Гельсинкі, Ґельсінкі. Сам перекладач, який постійно мешкає саме в цьому місті, зупинився на п'ятій версії. І пропонує на її користь поважні аргументи, водночас застерігаючи: "хельсінсько-гельсінський" розгардіяш розхитує нормативну базу української мови.

Мабуть, кожен з вас неодноразово натрапляв на такі варіації і в серйозних наукових текстах, і в повсякденному житті, наприклад, в рекламі туристичних фірм, в аеропортах чи просто в прогнозах погоди на закордон. Натрапляв і міркував собі: а як же має бути правильно? Адже коли самому доводиться вживати назву столиці нашої славетної Фінляндії, тут уже хоч-не-хоч, а мусиш зупинятися на якомусь варіанті. І до речі, наведений список – зовсім не остаточний. При бажанні його можна продовжити, і кожен знайде прийнятний для себе варіант.

Взагалі, ситуація унікальна. Гадаю, її можна сміливо заносити до Книги рекордів Гінеса. Мені важко уявити, що в якійсь іншій мові ходило б паралельно щонайменше 5 різних варіантів написання однієї й тієї самої назви. І назви не просто якоїсь там деталі до пральної машини, а столиці європейської держави. В чому в чому, а тут ми, без сумніву, попереду планети всієї.

Ну що ж, спробуймо, як-то кажуть, розібратися в причинах і розкласти все по поличках. Почнімо з короткого екскурсу в історію. Минулого тисячоліття, ще в ті далекі часи, коли в Україні не те що не було свого президента, а взагалі за вжите словосполучення «Президент України» можна було загриміти... ну, куди загриміти, здогадайтеся самі; так от, в ті неймовірно віддалені від нас часи в українській мові писали так: Хельсінкі. А також Хельмут, Мадрід, Бразілія, Скандінавія... та і взагалі писали ще й не таке.

На той час російська мова була для української найбільшим авторитетом. Байдуже, що українська мала (і має) ширші фонетичні засоби для передавання іншомовних назв. Зокрема, в нас є не тільки фонеми х і ґ, а й г, і цим українська мова вигідно відрізняється від російської, адже росіяни змушені при передаванні звука h вдаватися до компромісних варіантів: х або г.

Так було і в випадку зі столицею Фінляндії. Коли послухати, як самі фіни вимовляють Helsinki, сумнівів не залишається: на початку в них звук, який дуже близький до нашого г. Те саме і в англомовному світі, хоча це вже опосередковано і не так важливо. Отже, за логікою українці мали б завжди писати і вимовляти назву столиці Фінляндії з початковим г. Але... хто там в нас найбільший авторитет і «старший брат»? Отож-бо. До речі, символічно, що ще в 70-х роках дисиденти заснували саме Українську Гельсінську групу. Але до неї ми повернемося трохи далі. А наразі можна зазначити, що на сьогодні мовники в цьому питанні одностайні, і практично в усіх сучасних українських словниках назву столиці Фінляндії подано з початковим "г". А ті, хто вживають "х" на початку, зазвичай роблять це за старою звичкою.

Отже, принаймні 4 варіанти – Хельсінкі, Хельсінки, Хельсинкі і Хельсинки – відсіяно як рудименти минулого. Вже добре. Ну, і щоб не зупинятися на досягнутому, спробуймо розправитися відразу і з початковим ґ.

Для його вживання немає жодних підстав з тієї самої причини, зважаючи на вимову самих фінів. "Ґ" не відповідає цій вимові, і оскільки в нас є пречудовий звук "г", вживати "ґ" тут так само недоречно, як і вживати "х".

Ще 4 варіанти відпали: Ґельсінкі, Ґельсінки, Ґельсинкі і Ґельсинки.

Взагалі, я так підозрюю, що вони, швидше за все, виникли в середовищі занадто завзятих патріотів, які вирішили, що коли вже літеру "ґ" реабілітовано і повернено до української абетки, її треба вживати всюди, де тільки можна і не можна. З іншого боку, я і не схильний їх у чомусь звинувачувати, просто зараз такий перехідний період, коли чинний правопис багато в чому компромісний і аж ніяк не остаточний, а єдині правила вживання літери "ґ" (особливо в словах іншомовного походження) так до кінця і не вироблено. Тому, умовно кажучи, кожна газета пише по-своєму, і пересічній людині важко розібратися в цій круговерті. Сподіваюся, що з часом ці норми усталяться.

Таким чином, в нас залишилося 4 варіанти: Гельсінкі, Гельсінки, Гельсинкі і Гельсинки. Розгляньмо два з них: Гельсінки і Гельсинки.

Не знаю, чому сюди проникло кінцеве "и". Можна припустити, що на думку тих, хто його вживає, це більш по-українськи. Як на мене, таке міркування дуже сумнівне, та й у професійних лінґвістичних і лексикографічних джерелах я не пригадую варіантів з кінцевим "и". Тому це теж позанормативна «самодіяльність».

Отже, на фінішну пряму вийшло два кандидати: Гельсінкі і Гельсинкі. Як бачимо, різниця лише в одну літеру.

І тут ми підійшли до цікавого пункту, так званого «правила дев’ятки». Мабуть, пересічний українець, якщо і чув щось таке, то пояснити навряд чи пояснить. Правило і справді не зовсім просте, але загалом не таке вже й складне. В ньому просто треба засвоїти два принципи.

Схема така. Є слово іноземного походження (найчастіше це географічна назва або прізвище), в якому присутня літера і, і треба вирішити, залишаємо це і чи заміняємо його на "и". Перший принцип, перша необхідна умова, щоб взагалі вести мову про правило дев’ятки, така: і перед цим і, і після нього повинна бути літера, яка позначає приголосний звук. Це можна назвати «умовою оперізування». Вона виглядає так: приголосна + і + приголосна.

Слід пам’ятати, що в цьому випадку "й" не належить до приголосних. Припустимо, що така трійця є. Тепер другий принцип.

Треба перевірити, чи є та літера, що стоїть перед "і", однією з дев’яти літер: д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ч (щ), ш, р (ось звідки і назва «правило дев’ятки»). Якщо є, тоді правило починає діяти, і слід замінити "і" на "и". Якщо ні, "і" залишається. А якщо взагалі "оперізування" немає, тоді нема чого й сумніватися – сміливо пишемо "і". От і все. Найскладніше тут, мабуть, запам’ятати ці 9 літер.

Для наочности наведу кілька прикладів. От візьмімо будь-яке фінське прізвище з "і", скажімо Мартті Ахтісаарі (для початку я писатиму так, бо найчастіше можна побачити саме такий варіант у наших мас-медіа). Як бачимо, тут є аж три літери "і", але ті дві, що в кінці, «поза підозрою», бо після них немає приголосних, після них взагалі нічого немає. Залишається те "і", що всередині. Перевіряємо сусідні літери. Обидві з них позначають приголосні: Ахтісаарі. Та, що перед "і", – "т", тобто одна з літер дев’ятки. Тому і заміняємо на и: Ахтисаарі.

Але і це ще не все. У фінів немає фонеми "х", тому її не слід вживати в нашій транслітерації фінських власних назв, це вплив російської (великоруської - прим. ОК) мови, в якій "х" найбільше відповідає фінському "h". А в нас є звук "г", який краще пасує для цього, тому його і слід вживати, незалежно від того, чи це перед голосним чи перед приголосним.

Отже, остаточно маємо Мартті Агтисаарі.

"Г", а не "х", також у назвах Лагті, Пог’янмаа, Гямеенлінна. Але докладніше про це – колись іншим разом. (До речі, спробуйте обґрунтувати, чому Гямеенлінна, а не Гямеенлинна).

Ще один приклад: Рійхіярві. Починаємо з заміни "х" на "г": Рійгіярві. І виявляється, що це і є остаточний варіант. Кінцеве "і" не чіпаємо, бо після нього нічого немає. Те, що всередині, не чіпаємо аж з двох причин: по-перше, після нього йде я – не приголосний, а по-друге, "г" не належить до літер дев’ятки. А те "і", що на початку, після "р", не чіпаємо, бо не виконується «умова оперізування», адже, як ми пам’ятаємо, й в цьому випадку – не приголосна.

Все було б добре, але виявляється, що насправді і це не так. Згідно з чинним правописом 2007 р., в написанні іноземних прізвищ з фонемою "i" діє норма, яку можна назвати «правилом обрізаної дев’ятки». Тобто схема та сама, що і в «дев’ятці», але замість дев’яти літер є тільки шість (а фактично чотири): дж, ж, ч, ш, щ, ц.

Тобто виходить так, що коли Ahtisaari – назва населеного пункту, треба писати Агтисаарі, а коли прізвище людини – Агтісаарі. Де тут логіка і навіщо така плутанина? Таке враження, що фахівці навмисно намагаються затверджувати якомога складніші правила, щоб тільки вони самі могли в них розібратися. А я стикався і з тим, що навіть дехто з професійних мовників не до кінця розуміє правило дев’ятки. І це не дивно.

Але повернімося до нашої (або не зовсім нашої) столиці. Здавалося б, тут все просто – треба писати Гельсинкі згідно з правилом дев’ятки. І частина словників так і подає.

Тимчасом як інші наводять варіант Гельсінкі. В деяких підручниках вказано, що Гельсінкі – один з винятків з правила дев’ятки. Цікаво б дізнатися, з яких міркувань це зроблено. Чи не вплинула, бува, на таке рішення назва «Українська Гельсінська група»?

Не думаю, що в разі заміни "і" на "и" пам’ять цього дисидентського руху буде якимсь чином зневажено. Правило дев’ятки саме по собі не з найпростіших, а якщо ще й у ньому робити винятки, в яких не видно жодної систематичности, плутанину ґарантовано. У чистому вигляді правило дев’ятки, попри всю свою «кучерявість», має чітку логіку. Запам’ятавши два принципи і перелік дев’яти літер, можна самому визначити для будь-якої іншомовної власної назви, що треба писати: "і" чи "и" (тут я помічаю, що в мені прокидається інженер!)

Правило дев’ятки струнке, розкішне і, я б сказав, елеґантне, але якщо його обвішувати гірляндами винятків, воно просто зсохнеться і нікому не буде потрібне. Ну, можливо, в якихось екстраординарних випадках (як, наприклад, Сіті) з винятками ще можна погодитися (підкреслюю: можливо – я аж ніяк не впевнений, що це потрібно), але чому, наприклад, з Гельсинкі треба робити виняток, мені абсолютно незрозуміло.

Хай там як, а 2 варіанти – це вже ліпше, ніж 12. Подивимося, який з них зрештою стане нормативним. А наразі я лише маю велике прохання до всіх, хто розмовляє українською: не виходьте за межі принаймні цих двох варіантів, Гельсинкі й Гельсінкі. Запам’ятати їх неважко: на початку – Г, в кінці – і. В середині вже факультативно, "и" або "і", як вам більше подобається або яким джерелам ви більше довіряєте. Це можна зобразити так:

Гельс(и/і)нкі

Вживаючи інші варіанти, ви сприяєте розхитуванню нормативної бази української мови, яка й без того перебуває зараз не в найстабільнішому стані. Пам’ятаймо про це.

http://personal.inet.fi/koti/jurkozub/notatky.html