Статтi

Мурманська область: назад, у Лапландію

У Фінляндії перевидана унікальна праця етнографа Самулі Паулахар’ю «На кольських землях» («Kolttain mailta. Kansatieteellisiä kuvauksia Kuolan Lapista»), яка побачила світ ще 1921 року. Вона вважається фундаментальним етнографічним дослідженням про культуру Кольської Саамії – так званої Мурманської області Російської Федерації. Книжка була перевидана «Союзом фінської літератури» - через 88 років від дня її першого видання. Життя і творчість Паулагар’ю досліджує доктор наук Пекка Лааксонен.

Пекка Лааксонен: «Самулі Паулагар’ю був ученим-самоучкою. В експедицію на Кольський півострів, на землі саамів, Паулагар’ю вирушив 1914 року - це була друга експедиція до східної Лапландії. До цього він відвідував Лапландію 1910 року».

Перша наукова експедиція вченого за межі Великого князівства Фінляндія була до Карелії, ще 1900 року, вказує вчений.

«Він, як і більшість інших фінських етнографів, мав два об’єкти інтересів – Карелію та Лапландію. Кольти стали актуальними для Паулагар’ю з двох причин: по-перше – про кольтів тоді мало що знали, по-друге – готувалося фундаментальне дослідження про фінську культуру. Уно Сиреліус вельми вплинув на те, щоб Паулагар’ю вирушив до кольтів».

Як відомо, Уно Сиреліус (Sirelius) жив у 1872-1929 роках. Це один із засновників загальнофінської етнографії. З 1921 він - професор університету в Гельсинкі.

«Паулагар’ю був багатогранною особистістю. Гадаю, визначення «самоучка» не зовсім вдале. Він працював учителем праці в місті Оулу, одночасно збирав старовинні речі, писав праці. Паулагар’ю видав 22 книжки. Частина з них - вже після його смерти. Стиль, притаманний Паулагар’ю, своєрідний. Критики-сучасники докоряли йому за марнослів’я. Але це була своєрідна техніка написання. Він кожного дня читав уголос новий матеріял - звідси й співучість його мови".

Лааксонен каже, що дослдіник з Оулу був вельми затятим у дослідженнях саамської культури.

"Коли Пуалагар’ю 1914 року вирушив на землі кольтів, його не зупинило навіть те, що ранньою зимою померла його дружина, і він залишився з маленькими дітьми. Згодом, у мемуарах, Пуалагар’ю зізнався, що ця експедиція виявилась найважчою в житті».

Якість роботи зумовлювалася тим, що у вченого була добре налагоджена техніка запису. До того ж, він відмінно малював і фотографував.

«Тоді збирати етнографічні матеріяли у вигляді інтерв’ю - каторжна праця. У цій книзі він ще не перераховує усіх оповідачів, як це робить у пізніших працях. Наприклад, у книзі про фінів півночі Норвегії у нього 400 інтерв’ю. В своїх книгах він розповідає не тільки про приємне, або піднесене - він описував життя таким як є. Проблеми саамів: алкоголізм, крадіжка оленів, агресивність. У цьому криється і певна небезпека. Мова йдеться про етику дослідження: що можна писати, а що – ні».

Монографія про саамів Кольського півострова цікава на тлі всієї творчости вченого. Бо та група саамів – найскладніша для досліджень: «Мовою кольських саамів мало хто володів. Від інших лапландців їх відрізняла релігія - кольти були православними. Різнився побут. У подальші роки Паулагар’ю обійшов західну частину Лапландії, вирушив на північ Норвегії, де жили фіни-квени».

Пуалагар’ю писав, що в його часи кольських саамів нараховувалося 2,000 осіб. Зараз їх біля 700, відзначає Лааксонен. Третина мешкає за межами цих саамських територій.

«У передмові до свого видання Паулагар’ю пише, що кольські саами вимирають. Але я, у передньому слові до другого видання його книги, все ж насмілююсь стверджувати: це не так. Саамську мову, наприклад, викладають у школах. Взагалі, сподіваюсь, що книга Паулагар’ю порадує нинішніх кольтів».

Збір етнографічного матеріялу серед фінських саамів триває до сьогодні. Тепер до цієї роботи залучена сучасна техніка, зокрема Інтернет. В рамках одного з проектів у мешканців сучасної Мурманської області Російської Федерації збирають розповіді до інтерактивного банку даних - там кожен має можливість залишити свій запис, читати нотатки інших дослідників.

ЮЛЕ – радіо.