Статтi

Я - ерзянин, я - не натовп

Ерзянський народ продовжує боротьбу за виживання в умовах тотальної "росіянизації" та "мордвинізації" свого етносу, вказує газета "Ерзянь Мастор". Практично позбавлені власних ЗМІ, без можливости навчати дітей рідною мовою, ерзяни ведуть боротьбу із мордовським диктатом практично підпільними методами – газети з рук в руки, ідею з вуст у вуста. Це дає результа. Син українця та ерзянки повернув собі національне обличчя.

Відгук напівукраїнця-напіверзянина з етнічно української Білгородщини, який у другій половині свого життя нарешті знайшов власне коріння, дуже актуальний і для нашої країни. Країни, яка є такою собі "Республікою Мордовія" для самих українців – українською лише за назвою та совєтською за суттю.

"Мені вже 50 з гаком. Досі машинально я вважав себе великорусом, адже більшість великорусів - це гібриди на зразок мене. Я син українця австро-польського походження і чистокровної ерзянки. І який же я великорус? Раніше над цим не замислювався, але неминуче довелося це зробити.

У серпні минулого року я відвідав ерзянське село моєї мами Артамонової Ольги Нікалаєвни, де вона й похована. Поруч з нею похований і мій батько. Мене радо зустрів Осіпов Толя, якого тепер я називаю Дрігань Толай.

Десять днів я був його гостем. Спочатку мене здивувала ерзянською бібліотека Толая, його ерзянською одяг. Він веде абсолютно здоровий спосіб життя. Йому 61 рік, але він раз по раз після звернення до Сонця в подарунок йому посилає в небо двопудову гирю! Впевнений, що більше ніхто на планеті Земля таке не робить. Адже він ще інвалід другої групи, але він до цієї гирі прив'язує ще 6 кг. Цю тяжкість можна підняти тільки до колін і тільки двома руками. Неймовірно, але у Толая майже відсутній лівий тазостегновий суглоб!

Побачивши таке "божевілля хоробрих" і могутніх, я раптом зрозумів ту силу духу моєї мами, яка допомогла їй вистояти в лихі роки війни (народилася вона в 1924 році). Їй випали дуже важкі випробування на тилових роботах і вона дивом врятувалася від смерті в катівнях совєтського "правосуддя".

Толай відразу вручив мені підшивку газети "Ерзянь Мастор". Звідки мені, мешканцю Білгородської області, знати про смертельну русифікацію ерзян і мокшан? Жоден диктор телебачення ніколи не заїкнеться про це.

А яка гарна мелодійна, гучна і логічна давня мова моїх ерзянських предків по материнській лінії! Ці якості ставлять її поряд з італійською мовою.

І коли Толай завів розмову про перепис населення в 2010 році, сумнівів не залишилося щодо з'ясування моєї національності, і я із захопленням на повний голос заявляю: "Я теж Ерзя!" Читайте, заздріть всі, хто через незнання чи за слабістю розуму зник під прізвиськом "мордвин". Нам, напівкровкам, прийшов час визначитися. Саме наша згуртованість життєво необхідно в рік проведення перепису населення. Адже це останній шанс для визначення чисельності Ерзя народу. Мокшанського народу - теж. Шанс зберегтися як етнос.

Закликаю всіх тих, хто як я, жили без роду і без племені у великоруськомовному натовпі, гордо записати собі власне рукою - ЕРЗЯ! У жодному разі не "мордвином"! У цих мутантів немає ні мови, ні національної свідомості. Через цю "замордованість" ми, Ерзя, ніколи за всю історію не знали точної своєї чисельності. Така ж доля і у мокшан.

Знаю, що до кінця своїх днів буду Ерзянь ломань. Це надає мені нові сили і поновлює бажання жити.

Артіп Дунянь-Ольгань Вальо, Білгородська область (Східна Слобожанщина)"

Газета "Ерзянь Мастор" (http://erzia.saransk.ru/), 18.03.2010