Статтi

Фінський урок для України

"Роздивляючись мапу Гельсинкі, я побачила в центрі міста вулицю Маннергейма, а неподалік, на центральній – Сенатській площі – пам’ятник російському царю Олександру ІІ. Перший пам’ятник нагадує про творця національної незалежності, другий є неначе засторогою від її втрати", - пише Олена Каганець в цікавому есеї, яке парадоксально співставляє український та фінський досвід державотворення. І там, і там йшлося про громадянську війну і жорстку відсіч московському окупанту.

Цьогорічний пісенний конкурс Євробачення проходитиме у Фінляндії. Що ж ми про неї знаємо, окрім того, що це – країна сауни, тисячі озер і телекомунікаційної корпорації Нокіа?

Так, на північних територіях Фінляндії знаходиться Лапландія, де мешкає Санта Клаус. В лапландській тундрі живе величезна кількість оленів, які насолоджуються свободою і лише два рази на рік збираються лапландськими оленеводами, зокрема, для того, щоб на вухах молодих оленів було для розпізнавання поставлене клеймо. 69% території Фінляндії покрито лісами. Мешканці лісів центральної та південної Фінляндії – лосі, яких зараз налічується близько 300 тисяч, і їхня чисельність постійно зростає.

За право проведення 52-го конкурсу пісні Європейської мовної спілки змагалися 7 фінських міст. Окрім Гельсінкі, фаворитом був і Рованіємі – батьківщина рок-гурту «Лорді», який переміг на минулорічному Євробаченні. До речі, Рованіємі – це столиця і ворота фінської Лапландії. Але національна телерадіокомпанія YLE заявила, що місцем проведення музичного форуму буде найбільший у країні спортивно-концертний майданчик «Хартвал Арена» в столиці Фінляндії.

Гельсінкі – це доволі молоде європейське місто, історія якого починається з 1550 року, коли в період шведського панування король Густав Ваза наказав будувати порт на березі Балтійського моря. Гельсінкі стали столицею у XIX столітті, коли зі Шведської імперії Фінляндія потрапила до імперії Російської. Прагнення Російської імперії взяти під жорсткіший політичний контроль нові територіїї викликало необхідність переміщення фінської столиці ближче до Санкт-Петербургу. До сьогодні між Санкт-Петербургом і Хельсінкі налагоджено ходять два склади поїздів – російський «Рєпін» і фінський «Сібеліус», а відстань між містами – всього п’ять з половиною годин!

Подібно до України, Фінляндія увійшла в стосунки з Російською імперією ще у XVIII столітті, коли росіяни почали поступову окупацію територій цих двох країн. Знаменита Полтавська битва 1709 р., в якій брали участь фіни (у складі Шведської армії) і українці, визначила подальшу історію Європи. Після Полтави – найважливішого моменту Північної війни 1700 – 1721 рр. – позиції Швеції як великої держави похитнулися.

Могутність перейшла до Росії, яка поступово перетворилася на велику державу і збільшила свої території. Після тієї війни Україна втратила свою незалежність, а Південно-східну Фінляндію зайняли російські війська. У 1714 р. вся територія Фінляндії була захоплена військами Петра І, який писав таке: “Ця країна нам зовсім не потрібна, але нам потрібно її зайняти для того, щоб при мирі було чим поступатися шведам”. У 1721 р. за умовами Ніштадсткого миру Швеція віддає Росії Інгерманландію, Кексгольмський округ і Виборг. У 1743 р. за умовами Абоського миру Россія розширила свои фінські володіння до ріки Кюмійокі з укріпленими містами Вільманстранд (тепер Лаппенранта) и Фрідріхсгамн (Хаміна).

Російська імператриця Єкатерина ІІ у своєму таємному наказі міністру юстиції Вяземському писала: “Малоросія, Лівонія й Фінляндія суть провінції, які управляються своїми власними законами, що були їм забезпечені; було б дуже нетактовним скасувати їх усі відразу; було би більше ніж помилкою, я сказала б справжньою глупотою, називати їх чужинцями й поводитись з ними як з такими... треба примусити їх самим делікатним способом зрусифікуватись”.

В 1807 році на таємній зустрічі в Тільзіті два імператора – Олександр І і Наполеон Бонапарт – вирішили долю Фінляндії. Росія мала намір приєднати до свого складу всю Фінляндію. Так і сталося у 1808 році, коли в лютому, використовуючи формальный привід, Росія перейшла кордон і розпочала військові дії проти фінського війська, очолюваного шведськими генералами.

Мирний договір між Росією і Швецією санкціонував остаточний перехід Фінляндії під владу Російської імперії. Головою Фінляндського князівства став російський імператор, представником якого у Фінляндії був генерал-губернатор. І це було для Російської імперії важливим стратегічним завоюванням з точки зору захисту Санкт-Петербурга.

Фінляндія отримала від Російського царя запевнення у тому, що її лютеранська віра і конституційні закони поважатимуться новою владою. З метою обмежити вплив Швеції Російський імператор надав Фінляндії привілеї. Тоді у Фінляндії й розпочався процес національного самоусвідомлення. На відміну від України, у Фінляндії фінська мова в 1863 році стала державною нарівні з російською і шведською.

Коли Російська імперія почала війну з Японією, а також із-за того, що імперія мала проблеми всередині країни, цар надав повноваження фінському уряду. У 1906 році фінський уряд провів одну з найпрогресивніших парламентських реформ того часу. Однопалатний парламент почав обиратися прямим всенародним голосуванням, і жінки вперше в Європі отримали право голосу на виборах.

Після лютневої революції 1917 року в Російській імперії запанував хаос. І цим скористалася Фінляндія. На відміну від України, фіни змогли створити свою національну державу. Українці ж втратили її. Чому Україна тоді не скористалася тим унікальним історичним шансом, знаходячись у приблизно одинакових умовах з Фінляндією? Обидві держави стартували майже одночасно, проголосивши свою незалежність у листопаді та грудні 1917 року. Україна на той час мала навіть міцніший економічний та військовий потенціал, проте поступалася в розбудові політичних структур та національної свідомості різних прошарків суспільства.

Розгортання подій у цих країнах привели до того, що нині Фінляндія – європейська держава з високим життєвим та економічним рівнем – при тому знаходячись під Полярним колом! А Україна й досі борсається у болоті невизначеності та суперечностей. Події кінця 1918 і 1919 рр. привели Україну в лоно нової, ще жахливішої імперії. Не будь її, чи трапилися б в історії України три голодомори, винищення українських селян-господарів і масові виселення українців за Урал і в Сибір?
У 1918 році політику здобуття державної незалежності у Фінляндії та в Україні судилося проводити колишнім однополчанам і щирим друзям – регенту Фінляндії Карлу Густаву Маннергейму та гетьману Української держави Павлу Скоропадському.
У квітні 1918 року на чолі Української держави став колишній генерал-лейтенант спочатку Російської, а потім Першого корпусу Української армії Павло Петрович Скоропадський. Тоді в Україні на прохання Центральної Ради знаходилися австро-німецькі війська.

Того ж самого місяця і року генерал-лейтенант спочатку Російської, а потім Фінської армії Карл Густав фон Маннергейм за допомогою німецьких військ визволив Фінляндію від російських окупаційних військ і фінських червоних заколотників.

Після відходу німецьких віськ з Фінляндії на початку 1919 р. регент Маннергейм і створена ним Фінська армія міцно тримали державну владу, а фінський народ не піддавався на провокації російських більшовиків.

У листопаді 1918 р. над Українською державою гетьмана Скоропадського, яка не встигла створити своєї армії, а ту, що була, за часи УНР розпустили пацифісти Грушевський і Вінниченко, нависла загроза – на кордоні з Україною стояла 80-тисячна більшовицька армія, готова вдертися на її територію під гаслами захисту трудящих і влади Рад.

До того ж після 18 листопада 1918 р. (битва під Мотовилівкою між військами Директорії, зокрема Січовими стрільцями, і військовими дружинами Української гетьманської держави) в Україні почалася громадянська війна, що її розпалили українські соціал-демократи і соціал-революціонери.

Знищивши Українську державу Скоропадського, яку визнали 25 країн світу, Директорія на чолі з соціал-демократами С. Петлюрою і В. Вінниченком, соціал-революціонером Ф. Швецем і соціалістом-самостійником А. Макаренком нової (соціалістичної) держави не створили. Вони лише широко відчинили двері до України більшовицьким окупантам. А ті невдовзі оголосили своїх союзників ворогами.

Далі трапилося те, що нам добре відомо і про що пам’ятають наші діди та батьки. А нинішня Україна з погляду залежності від Москви не дуже відрізняється від колишньої УРСР.

Роздивляючись мапу Гельсінкі, я побачила в центрі міста вулицю Маннергейма, а неподалік, на центральній – Сенатській площі – пам’ятник російському царю Олександру ІІ. Перший пам’ятник нагадує про творця національної незалежності, другий є неначе засторогою від її втрати. Самодостатні фіни пам’ятають своїх героїв і пам’ятають свою історію. У нас, в Україні царська і більшовицька імперія присутня не лише в пам’ятниках, а й у ментальності — і це головна причина теперішньої розгубленості. Знати свою історію, цінувати своїх героїв і покладатися на власні сили — це головний фінський урок для України.

http://sd.org.ua/news.php?id=11448