Статтi

Як марійці писали листа Османському імператору

Громадянин Російської Федерації Ахмад Макаров розшукав унікальний документ з ХІХ століття. Це - не більше й не менше - офіційний лист марійців В'ятської губернії до турецького султана, глави Османської імперії, датований 1891 роком. Цей своєрідний документ епохи нагадав: після кількох століть московської окупації, лідери країни Марій Ел не втратили смаку до міжнародної політики і, вочевидь за прикладом волзьких татар, шукали союзника в особі Туреччини. Поштовх до цього - нові гоніння на релігійні громади марійців, що сповідали традиційний культ Чі-Марі. Повний текст документу та роздуми Ахмада Макарова - у його статті.

«Лист турецькому султану»… що пов’язано у нас з цими словами? Перше, що спадає на думку, це картина І.Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», де молодецькі запорізькі козаки з оселедцями і в шароварах «завширшки з Чорне море», розвалившись на діжках, катаючись від реготу диктують лист, а хитрий писар з посмішкою все це записує. Дивлячись на писаря, чомусь згадуєш слова Т.Г. Шевченка «А на Січі хитрий німець картопельку садить», а чому це згадується, сам не знаю.

Був цей лист чи ні, мені не відомо, деякі стверджують, що було, але до султана не потрапив, осів у чиїхось архівах і експонується зараз відвідувачам, готовим заплатити гроші за вхідний квиток. Взагалі ж історія взаємин запорожців і Січі як держави з Османською імперією і Кримським ханством, якщо її вивчати за документами, а не за шкільними підручниками, м’яко кажучи, не зовсім така, а точніше, зовсім не така, як нам її підносять. Але це вже інша історія.

Але ось що цікаво – у той же пам’ятний 1891, коли великий художник, чиє прізвище увійшло у приказку, створив своє відоме полотно, було дійсно написано інший лист. Причому тому ж самому турецькому султанові. Тільки писали його не хмільні запорожці, а марійці, вірніше навіть сказати, марійські язичники. Трохи про них.

Чомусь тюрко-мусульманські держави, що розташувалися на території сучасної Росії, вважають країнами з виключно тюрко-мусульманським населенням. На зразок того, як за кордоном всіх нас називають росіянами (це твердження достовірно в тій же мірі, як і ведмеді на вулицях Москви). А в тих державах жило також багато інших народів – марійці, чуваші, удмурти, мордвини і т.д. І зберігали вони свою культуру – в мусульманському ж світі жили, де ніхто нікого до зміни релігії не примушує!

Після переходу постординських держав, до яких відноситься також і Казанське ханство, під владу Московії, марійці продовжували залишатися язичниками. Але тут за це право їм уже довелося боротися. Треба сказати, що цей народ найдовше воював за своє право зберегти традиційну культуру. Але часи змінюються, і з кінця ХVIII століття в Російській імперії встановився більш віротерпимий порядок. Принаймні, для здобуття своїх прав уже не було потрібне повстання. З’явилися інші, більш ліберальні методи боротьби. Одним з них було написання петицій, звернень, клопотань. Зазвичай вони виглядали в стилі «цар-батюшка, ваша величність!... далі по тексту».

Але, мабуть, не мали результату подібні листи, якщо в 1891 році було написано такого листа:

«Прохання язичників, що живуть у Вятській губерні Росії, що іменуються черемисами, Його падішахському величеству.

Переклад прохання, поданого на Височайше ім’я його падишахської величності від (перерахування авторів листа)

Прохання
Ми, що дотримуємося давньої черемиської (назва марійців, прийнята у ті часи, відповідає татар. «чірмеш») язичницької віри і звичаїв, подібно нашим предкам. Ми відносимося до найчистішого із черемиських племен, що залишилося на сьогодні дуже малим.

Наше богослужіння полягає в наступному: ми всі, стоячи на ногах, не хрестячись, здійснюємо земний уклін, в один голос просимо у Всевишнього Аллаха (так по тексту прохання - прим. Авт..) прощення всіх наших гріхів, молимо дарувати нам і нашій худобі здоров’я і потомство, а також захистити від різних бід і нещасть.

… отже, Государ, наш культ здійснюється вищевикладеним чином. Наше найпереконливіше клопотання до государевої особи полягає в тому, щоб ми ніколи і жодним чином не відчували втручання і перешкоду [в проходженні], що дісталося нам у спадок від предків нашої віри, ні від кого з духовних чиновників. З цього приводу ми два рази зверталися до царя (до російського імператора), проте подані нами прохання не змогли до нього дійти.

… Низько просимо Його величність [султана] дати нам знати про результати Його всемилостивого заступництва».

Ось вам і Страсбурзький суд з прав людини і верховний трибунал у Гаазі. Намагалися звернутися до рідного імператора – не вийшло, підемо до «вищої інстанції» – до османського султана. Причому особливо примітно, що з подібним проханням звернулися не мусульмани, а колишні піддані мусульманської держави – язичники! Це наочно показує авторитет ісламу і мусульманських правителів того часу.

Між іншим, лист султану дійшов до адресата і до цих пір зберігається в турецьких архівах.

Джерело: IslamNews