Статтi

Перекладач Ґабор Кьорнер: наша праця, як правило, залишається в тіні

"Брак елементарної інформації, як завжди, веде до дурних і добре знаних стереотипів типу українця-мафіозі й українки-повії. Боротися з цими стереотипами не легко, і знаю, що з цієї позиції есеї Андруховича для не одного угорця-інтелігента були справжньою ревеляцією", - вважає мешканець Будапешта Ґабор Кьорнер. Його спеціялізація - переклад угорською мовою творів українських клясиків, мертвих і живих.

ZAXID.NET продовжує серію інтерв’ю з людьми, які безпосередньо пов’язані зі справою популяризації української літератури у світі, тобто з перекладачами. Раніше було опубліковано розмову з москвичкою Єлєною Марінічевою та з перекладачкою на чеську Ритою Кіндлеровою. Тепер пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з угорським сподвижником української культури Ґабором Кьорнером.

- Ви розпочали перекладацьку кар’єру як перекладач польської літератури. А вже згодом почали перекладати з української. Звідки з’явилося бажання вивчити українську мову й познайомитися з українською літературою?

- На початку дев’яностих років, як перекладач Бруно Шульца, я перебував кілька днів у Дрогобичі. Власне там, шукаючи сліди польської та єврейської культури в цьому магічному містечку, зрозумів, що існує прецінь у цьому краї й інша культура, українська, про яку – хоча вона й сусідня з угорською, і зовсім немала – фактично нічого не знаю. Тож розпочав вивчати мову, що після польської та великоруської (я належу до останньої генерації угорців, для яких та друга була ще обов’язковою для вивчення у школі) було відносно легко.

- В угорських вишах можна вступити на факультети, де студіюють україністику?

- Так, я, наприклад, вивчив мову на факультеті будапештського університету – а крім Будапешту, є ще один факультет - у Ніредьгазі.

- Який перший український твір Ви переклали?

- У 1996 році, як стипендіат, навчався семестр у Львівському університеті. Вивчав мову, а передусім купив багато книжок та журналів і читав – ось у старих екземплярах «Сучасності» цілком випадково знайшов «Рекреації» і «Московіаду» Андруховича. Це була любов із першого погляду… Переклав «Рекреації», натомість протягом трьох років не міг знайти видавництва. Тимчасом, завдяки цьому перекладові, мені доручили перекладання «Польових досліджень» Забужко, тому вони з’явилися першими, а «Рекреації» - лише 1999 року. А на «Московіаду» я мусів чекати аж до 2007 року.

- Наразі Ви вже переклали п’ять книг із української. Можете поділитися власними враженнями від роботи над ними: над якою книжкою працювалося найважче, над якою – найлегше? Що сподобалося більше, що менше?

- Серед книжок, які наразі переклав, здається, не було легких для перекладу… Може, найважчими виявилися «Польові дослідження» і «Московіада» - зважаючи на сленг і на культурні реалії. А найбільше мені подобається те, над чим якраз працюю…

- Консультувались із авторами протягом роботи над перекладом? Наскільки для Вас важливо мати можливість виходу на контакт із автором оригіналу?

- Спочатку я перекладав поляків-класиків, як-от Гомбровича, Шульца, Віткевича, Боровського, з якими, вочевидь, уже не міг сконтактуватися… Отже, я звик до самостійної праці. Звичайно, маю контакт із письменниками, яких найчастіше перекладаю і вважаю для себе найближчими, як-от Андрухович або Стасюк. Але, на мою думку, не треба змішувати особисту симпатію з літературною…

- Яку нішу в ієрархії угорського перекладу займає перекладач із української? Скільки перекладачів із української в Угорщині?

- На жаль, українська література майже невідома в нас. Після комунізму десять років нічого не видавали з української літератури, старі перекладачі вже не працювали, а нових не було. Зараз я один намагаюся представляти українську літературу в Угорщині, що звичайно, неможливо й абсурдно… Отже, важко говорити про будь-яку нішу перекладача з української, мене взагалі вважають перекладачем із польської, який іноді ще займається якоюсь там іншою екзотичною слов’янською літературою…

- Чи існують в Угорщині перекладацькі організації? Які позитиви або негативи від членства в такій організації?

- Є в нас така організація, навіть немала, та це, краще сказати, колегіальний network, ніж офіційна організація – допомагаємо один одному, організовуємо літературні вечори, і це все.

- Яку критику отримали оті п’ять виданих книг? Чи відчувається брак уваги з боку угорських літературних критиків і оглядачів?

- У нас критика порівняно, наприклад, із польською, дуже спорадична і неповажна, і це стосується не тільки українських книжок, а майже всіх, окрім, може, світових бестселерів. Отже, хоч писали про перекладні українські книжки переважно позитивно, це, на жаль, немає особливого значення.

- А яке взагалі в Угорщині ставлення до України?

- Звичайно, брак елементарної інформації, як завжди, веде до дурних і добре знаних стереотипів типу українця-мафіозі й українки-проститутки. Боротися з цими стереотипами не легко, і знаю, що з цієї точки зору, есеї Андруховича для не одного угорця-інтелігента були справжньою ревеляцією. Він відкрив для нас зовсім нову, незнану нам Україну, цікаву й привабливу.

- Ви розпочинаєте роботу над перекладом після того, як отримуєте замовлення від видавництва? Чи спершу перекладаєте, а вже потім рекомендуєте видавництвам? Як узагалі виглядає цей процес?

- Оскільки видавництва не дуже орієнтуються в українській літературі (єдиним винятком була Забужко, яку випадково прочитали в російському перекладі), мушу сам рекомендувати книжки. На щастя, маю чимало роботи з польської, отже, можу взятися за щось нове тільки після того, як отримаю замовлення.

- Розкажіть про видавництва, в яких друкувалися українські автори у Вашому перекладі? Оті видавництва спеціалізуються на східноєвропейській літературі?

- Ні, такої спеціалізації в нас немає. Є натомість видавництво світової літератури «Europa», яке видало Забужко і зараз видаватиме Жадана. Але, як правило, кожна нова книжка – це нова боротьба з видавництвами, і все треба розпочинати із нуля… Наприклад, усі книжки Андруховича видавали різні видавництва.

- В Угорщині видається чимало польської літератури. Чим і як можна пояснити таке зацікавлення польськими авторами з угорського боку?

- Може, так складається просто з історично добрих стосунків між поляками та угорцями. Польська культура має традиційно сильні позиції в нас, а зв’язки з поляками стали ще сильнішими – парадоксально теж із примусу – під час комунізму. А ще наша невеличка групка полоністів-перекладачів дуже кооперативна: старші перекладачі допомагають молодшим, не вважаємо один одного конкурентами, це така дружня компанія.

- Чого Вам, як перекладачеві української літератури, бракує найбільше: фінансової підтримки перекладів в Угорщині, стипендійних програм для перекладачів в Україні, з’їздів авторів і перекладачів на зразок таких, що відбуваються в Польщі?

- Так, такі програми, які робить польський Інститут Книжки, були б найбільш корисними. І передовсім фінансова підтримка перекладів конкретних творів, бо й без того видавництва на такому малому книжковому ринку, як угорський, неохоче ризикують.

- Ви отримати дві нагороди за переклад: одну від угорської сторони, іншу – від польської. Що вони означають для Вас як перекладача?

- Звичайно, я був радий, коли отримав ці нагороди, бо перекладачів нагороджують не часто, наша праця, як правило, залишається в тіні. Але важливіша для мене думка «звичайних» читачів, яку можна зустріти, наприклад, у блогах.

- Ви певний час навчалися і жили у Львові. Брали участь у Фестивалі Бруно Шульца, що проходив у Дрогобичі. Яке у Вас склалося враження про Україну після часу, проведеного тут?

- Хоча знаю, що життя в Україні нелегке і люди не без підстави схильні до песимізму, я все ж бачу чималий розвиток, порівняно з дев’яностими роками. Усі мої угорські знайомі, яких я останніми роками запрошував поїхати в Україну, були захоплені: просто не сподівалися, що можуть там почувати себе аж так приємно…

- Над чим працюєте зараз? Кого б іще хотіли перекласти для угорського читача?

- Власне, перекладаю «Депеш Мод» Жадана – охоче б переклав інші речі цього автора… А другий письменник зовсім європейського рівня, якого вже давно маю намір перекласти, - це Тарас Прохасько.

Довідка ZAXID.NET

Ґабор Кьорнер народився 1969 року в Будапешті. Навчався у Будапештському університеті ім. Лоранда Етвеша на польському й українському факультетах. Перекладає з польської й української мов. Зокрема з української перекладав Юрія Андруховича - "Рекреації" (1999), "Моя Європа" (2004), "Shevchenko is OK" (2004) - угорська назва "Дезорієнтації на місцевосці", "Московіаду" (2007), а також Оксану Забужко "Польові дослідження з українського сексу" (1999). Лауреат премії для молодих перекладачів видавництва «Europa» (2000) за переклад книги Оксани Забужко і премії "Oznaka Zasluzony dla Kultury Polskiej" від Міністерства культури Польщі (2005). Мешкає у Будапешті.

http://www.zaxid.net/article/61840/?PHPSESSID=e9883d78af73d470126ea4fe0dd781be