Статтi

Олексій Федорченко: русскіє - це меря

Мешканець уральського Єкатеринбурга Олексій Федорченко прорвався на європейський ринок фестивального кіна п'ять років тому, коли його ігрова картина «Перші на Місяці» була визнана «кращою документальною» на конкурсі у Венеції. Журі просто не зрозуміло, що спритний свердловський хлопець їх дурить, переконуючи, що москалі ще при Сталіні побували на Місяці. Тепер черга прийшла до нового одкровення: русскіє - це нащадки язицького фіно-угорського народу меря. А може бути - просто меря, яку через непорозуміння називають слов'янами.

У новому фільмі - «Вівсянки» - уральський українець знову містифікує людей. Цього разу занурюючи глядача в міфологію і ритуали фіно-угорського народу меря, яке живе на території нинішніх Ярославської, Володимирської і Костромської областей під іменем «русскіх». Федорченко стверджує: народність меря таки жива, тому, що є люди, які наслідують її ритуали.

Головний герой фільму на ім’я Аіст збирає місцевий фольклор і мріє про відродження втраченої культури. Разом з Мироном, директором фабрики, на якій трудиться Аіст у вільний від фольклору час, він відправляється у подорож, мета якої – поховати улюблену дружину Мирона, Тетяну, згідно з місцевими віруваннями.

Обряди, продемонстровані в картині, включають вплетені в лобкову рослинність наречених, як і померлих жінок, кольорових ниток, а також купання в горілці, спалювання трупа на вогнищі і обов’язкову словесну «похабєль» на адресу коханої.

«Усі три дірочки у Тані були робочі, – довірливо ділиться з Аістом директор. – І розкупорював їх саме я!».

Тон оповіді цього «роуд-муві» (шлях двох немолодих чоловіків і жіночого трупа лежить із містечка Нея в селище Мещерська поросль) серйозний до надзвичайності, в чому неможливо не виявити лукавство. Чи не головне досягнення картини – в тому, як спритно вона водить глядача за ніс, відмовляючись при цьому здаватися банальним стьобом.

Якщо навіть у великоруських кінокритиків не викликала заперечень фраза про те, що Волга є «великою мерянською річкою», то що вже казати про іноземних! Однак придуманої Федорченком міфології недостатньо навіть для 75-хвилинної картини, якій більше підійшов би короткометражний формат. Це в «Перших на Місяці» на нього працював талановитий міфотворець товариш Сталін. У «Вівсянках» (назву фільму дали пташки, яких Аіст прихопив з собою в подорож) все довелося робити самому.

Купання в горілці, безсумнівно, на Захід справить сильне враження. Як і статева розбещеність мері, яку цілком можна пробачити язичницькому племені. Сумнівів у відношенні до істинності показаного, думаю, не виникне. Наживку проковтнуть.

Фестивальна публіка і преса перебуватимуть у святій упевненості, що велика, якщо не вся, європейська частина Великоросії досі живе за дохристиянськими язичницькими законами. До того ж усе це прекрасно вкладається в інший, куди бородатіший міф – про загадкову великоруську душу, яка стає все більше загадковою з кожним новим фестивальним фільмом.

Джерело: MariUver