Статтi

Тарас Шевченко у фінських перекладах

Виявляється, першим перекладачем Шевченка фінською мовою був Вейкко Ервасті, поет із "лівацьким минулим". "Він народився в Фінляндії, але у 17-річному віці еміґрував до СССР. Це було 1931 року, під час активізації ультраправого «Лапуаського руху», адже сам Ервасті мав виразно ліві погляди. Йому вдалося уникнути долі багатьох інших «червоних» фінів, репресованих сталінським режимом. Ба більше, 1944 року він навіть став членом Спілки письменників СССР", - пише у своїх традиційних, дещо іронічних "нотатках інженера-філолога" Юрій Зуб. Із Гельсинкі він у добрий спосіб привітав зі святами - підготував перший в нашому літературознавстві нарис про фінські переклади поета Шевченка.

От і настав 2012-й, рік, який за всіма прогнозами буде багатим на події. На своєму мікрорівні сподіваюся на щось і я, адже навесні має вийти друком фінсько-український словник (понад 20 тис. слів), над яким я інтенсивно працював останніми роками, а загалом уже більш як 10 років. Та і взагалі будуть зміни. Можливо, й відчутні.

Зі свого мікрорівня я й почну. Був я тут якось у поліції (ні-ні, ви нічого такого не подумайте – то були прості формальності!), і довелося довгенько чекати своєї черги, як це часто буває там. Стовбичити годинами в відділку, згадуючи нетихим злим словом фінський бардак (а такий теж буває), особливого бажання не було, тому я й вирішив поблукати собі довкола. Зайшов до бібліотеки, покрутився туди-сюди – ніби вкрасти нема що. Вже думав іти звідти, аж тут кинув оком на обмінний кошик. А, думаю, гляну, що там є, все одно робити нема що. Обмінний кошик – це така цікава новація, яка з’явилася в гельсинських бібліотеках кілька років тому. Не знаю вже, чи то їхня власна ідея чи, може, запозичена звідкись, але суть не в тому. Ідея така: люди можуть залишати тут книжки, які стали їм непотрібні, а інші відвідувачі бібліотеки – брати ті книжки собі. Тобто такий новий засіб комунікації між читачами, можна його назвати неформальним заочним спілкуванням. (Не соціальними мережами єдиними...) Ну, правду кажучи, там рідко буває щось путяще, але, коли пощастить, можна й дещо надибати. От, ну підходжу я до того обмінного кошика, ковзаю по ньому лінивим поглядом і... заклякаю на місці. Тарас Шевченко. Українською мовою. Перший том тритомника, київське видання 1955 року. На титулці – штамп SN-Seura, тобто «Товариство Фінляндія – Радянський Союз». Ну, було колись таке товариство, доки існував ще «саюз нєрушымый рєспублік свабодных». Хіба міг хто подумати в часи бурхливої діяльності вищезазначеного товариства, що оця вся безкрая махина розвалиться? А хіба міг я подумати, що абсолютно випадково натраплю на книжку Тараса Шевченка в фінській бібліотеці? Отаке воно життя.

А тепер власне про фінські переклади Шевченка. Їх доволі обмаль, і, що цікаво, всі видано за межами Фінляндії. Отакий курйозний факт. Це, мабуть, взагалі унікальний випадок з перекладами нашого Кобзаря. Я вивчав каталоги, робив запити, але ніде не знайшов жодної згадки про надруковані саме в Фінляндії переклади Тараса Шевченка. Теоретично, звичайно, можливо, що десь у періодиці щось таки було опубліковано, але й це швидше за все були передруки з інших, нефінських видань.

Першим перекладачем був Вейкко Ервасті, поет з непростою долею. Він народився в Фінляндії, але у 17-річному віці еміґрував до СРСР. Це було 1931 року, під час активізації ультраправого «Лапуаського руху», адже сам Ервасті мав виразно ліві погляди. Йому вдалося уникнути долі багатьох інших «червоних» фінів, репресованих сталінським режимом. Ба більше, 1944 року він навіть став членом Спілки письменників СРСР. Чого це все йому коштувало і чи не було чогось такого, про що мовчить офіційна біографія, – про це можна лише здогадуватися. Хай там як, але зараз мова не про це.

Наскільки мені відомо, Ервасті переклав лише один твір Шевченка, «Заповіт». Не впевнений, що Ервасті знав українську мову, але от якщо порівняти ориґінал з перекладом, вони майже ідентичні. Ось він, переклад:

Kätkekää, kun kerran kuolen,
minut hautaan syvään,
keskeen laajan, aavan aron,
Ukrainaani hyvään,
jotta Dneprin kova kouhu
korvissani soisi,
ja sen rannat, viljapellot
silmäin nähdä voisi.

Ja kun vihamiehen veren
Dnepri Ukrainasta
huuhtoo sinimereen, niityt,
kummut silloin vasta
hylkään, jumalan luo lähden,
hälle tahdon viedä
kiitoksein. Mut ennemmin en
jumalasta tiedä!

Minut haudatkaa ja nouskaa:
kahleet katkokaatte,
vapautenne vihamiehen
verin kastelkaatte.
Ja kun yhtyy suuri perhe,
uusi, vapaa milloin,
hiljaisin ja hellin sanoin
muistelkaa mua silloin.

Цей переклад було надруковано навесні 1941 року в петрозаводському журналі з промовистою назвою ”Punalippu” (Червоний прапор), в якому працював і сам Ервасті. В тому ж таки числі була й стаття про Івана Франка. Можливо, така українська тематика була пов’язана з якоюсь річницею.

Далі був Ніколай Лайне (справжнє прізвище – Ґіппієв), карельський поет, перекладач і журналіст. Він теж працював у ”Punalippu”. Перекладена ним збірка вийшла 1954 року, знов у Петрозаводську. Це вже була окрема книжечка з передмовою і 20-ма перекладами: ”Puutarha kasvaa kirsikoita” (Садок вишневий коло хати), ”Dnepr pauhaa, ulvoo raivoisasti” (Реве та стогне Дніпр широкий), ”Mietelmä” (Думка), ”Uni” (Сон), ”Mä täytin silloin kolmetoista” (Мені тринадцятий минало), ”On valotonta elämäni” (Тяжко-важко в світі жити), ”Aatokseni, aatokseni...” (Думи мої, думи мої..., 1847), ”Katson, katson...” (Ой гляну я, подивлюся), ”Kuin lokin siivet purjeet hohti”, ”Tammilehdon, kedon poikki...” (Ой діброво – темний гаю!), ”Aamurusko hohtaa” (Заграва), ”Näin unen” (Я бачив сон), ”Omena- ja päärynäpuun” (Яблуні й груші), ”Kapeata polkua” (Утоптала стежечку), ”Ruuhi” (Човен), ”En tiedä, miksi majaa sitä” (Мені здається, я не знаю), ”Aatokseni, kanssanne mun...” (Думи мої, думи мої..., 1839), ”Kun ma kuolen” (Як умру, то поховайте (Заповіт), ”Ivan Podkova” (Іван Підкова), ”Huuhkaja” (Сова).

Швидше за все, Лайне взяв за основу російські переклади. Принаймні якщо зіставити його версію «Заповіту» з російською і з ориґіналом, можна це чітко побачити. Інші переклади Лайне я, щоправда, не аналізував, тому не можу впевнено стверджувати.

Ото і все, що мені вдалося знайти. Якщо хтось має додаткову інформацію, буду дуже вдячний. А мені особисто хотілося б дожити до того часу, коли збірка фінських перекладів Шевченка з’явиться і в Фінляндії. Був би я фіном, то спробував би сам, а так доведеться чекати на перекладача-фіна.

Ну от і все наразі. Бажаю всім і кожному веселих свят і вдалого 2012-го року!

http://personal.inet.fi/koti/jurkozub/notatky.html