|
 |
Енциклопедія |
 |
08.07.2011
КРЕЙСІРААДІО
«Кре́йзіра́діо» (ест. «Kreisiraadio», англ. «Crazy Radio», укр. «Божевільне радіо») — естонський комедійний гурт, у склад якого входять: Ганнес Вирно (Hannes Võrno), Петер Ойя (Peeter Oja) і Тармо Лейнатамм (Tarmo Leinatamm). Ще...
Детальніше...
|
|
Новини |
|
|
Уґраїна |
|
|
Архів |
|
Енциклопедія
ВЕПСЛЯНДІЯ
 Фіно-угорська країна. Розташована у т.зв. Міжозер'ї - трикутнику між Онезьким, Ладозьким та Білим озером. Населення - вепси, чудь, карели, великоруси, українці, цигани. Територія поділена адміністративними кордонами 5 суб'єктів Російської Федерації - Вологодської, Тверської, Архангельської, Ленінградської областей та Республіки Карелія.
Детальніше...
|
|
|
|
Статтi
|
|
23.01.2010
Хельсінкі, Хельсінки, Гельсінки, Гельсинки, Гельсинкі, Ґельсінкі
 Львівський інженер та рок-музикант Юрій Зуб, який професійно займається перекладами художньої фінської літератури і живе у Суомі, вказує на нещасливу долю міста Гельсинкі в Україні. Йдеться, насамперед, про українську транслітерацію столиці Фінляндії, яка вже має, як мінімум, шість поширених варіянтів: Хельсінкі, Хельсінки, Гельсінки, Гельсинки, Гельсинкі, Ґельсінкі. Сам перекладач, який постійно мешкає саме в цьому місті, зупинився на п'ятій версії. І пропонує на її користь поважні аргументи, водночас застерігаючи: "хельсінсько-гельсінський" розгардіяш розхитує нормативну базу української мови.
|
|
|
|
Про проект | Думки | Відгуки | Лінки | Архів
|
Монографії |
|
|
Думка |
 |
Сучасні великоруси охоче "грають" у фіно-угрів
14.09.2011 / 00:37
Игра - это способ избежать серьезного переосмысления своих истоков, это страх осознать, что русские не славяне, а сложный этнический конгломерат, это страх потерять привычные ориентиры, мифы, идеологические штампы. В то время как для финно-угров это реальность, а значит мы честнее и трезвее вглядываемся в свое прошлое. Разве это плохо? Maxim Ryabchikov
Всі думки
|
|
Відгуки |
|
Олександр (Сиктивкар)
2011.11.05 / 13:12
Про Семена Верниченко:
Свiтлоi памятi, Семен Васильович Верниченко, правнук козацького сотника Верниченка, вже не спiва пiсень нiяких. Помер. В липнi 2011р. зупинилося серце украiнського соловя на Далекiй Пiвночi Росii в м.Сиктивкарi. Похований там же на лiсовому кладовиську селища рiчникiв Красний затон. Нi кого з родичiв не було, нi з Украiни, нi з iнших мiсць. Найближчими стали хористи сиктивкарського народного хору "Украiна" та хористи-пiвчi сиктивкарськоi православноi церкви. Семен, останнiм часом, почав спiвати там на хорах. Службу провiв Отець Олександр (украiнець за походженням). За могилою зараз наглядають двi жiнки з украiнськоi громади м.Сиктивкара.
Всі відгуки
|
|
Наша кнопка |
|
|
|
Як встановити державний кордон там, де його ніколи не було? Саме така драма - політична й особистісна водночас - покладена в основу кінострічки фінського режисера Лаурі Тергенена "Кордон 1918". Її представили у Києво-Могилянській Академії автор та його-колега історик Макс Енґман. Зала не вмістила всіх бажаючих. Перегляд переріс у гостру дискусію, яка свідчить: українці знову впізнають себе у фінській історії. Адже 2010 року східний кордон Украни не делімітизований. 
Шість років тому у видавництві "Кальварія" вийшов роман фінського письменника Арто Паасилінна "Виючий мірошник". Автор перекладу - Юрій Зуб. 160 сторінок добірного літературного тексту зацікавили обмежене коло людей (наприклад, "готів") і не стали явищем в Україні. Причина не тільки у традиційно низькому накладі чи попсових смаках українців. Фінський літературний дискурс, густо замішаний на регіональних, скандинавських "фішках", викликає емоції лише у підготовленого читача і читачки. Такою є лвів'янка Ольга Станчак, яка тоді ж, 2004 року, залишила чи не першу оглядову замітку про культовий роман Паасилінна.
"А що коли радикально змінити саму концепцію суверенітету?" - запитує публіцист Данило Коцюбинський на сайті петербурзьких автономістів ИNАЧЕ. Замість концепту про національне самовизначення пропонується ідея регіонального самовизначення - аж до повної державної незалежности. У Російській Федерації, де право представляти націю узурповано групою спецслужбістів, тема "архіактуальна". Люди активно шукають нової форми легітимації суверенітету окремих частин РФ - без обов'язкового набору сучасної нації: мова, національний міф. За приклад беруть Фінляндію, яка, на думку Коцюбинського, є типова нація-регіон, де інтереси громад (у тому числі етнічних) враховані максимально коректно. 
Нова публіцистична праця московського консерватора Алєксандра Дуґіна була викликана проміжними результатами виборів Президента України. Напівчиновник Дуґін, ідеї якого давно знайшли підтримку в кабінетах Кремля, черговий раз озвучив мрію путінського кола: розвал України як єдиної держави. Або - відмова від суверенітету в питаннях мовної та міжнародної політики. Можна стверджувати: така альтернатива не прийнята в українському політикумі. Ба більше, Дуґін вкотре спровокував міркування аналітиків на протилежну тему: коли розвалиться сама Російська Федерація і з ким буде межувати на сході Україна вже у найближчі роки? Про це - Олександр Саліженко. 
Міністр закордонних справ Угорщини Петер Балаж — новачок у дипломатії. Він лише у квітні цього року очолив зовнішньополітичне відомство країни. Але сміливо міркує наприклад про те, чому угорський уряд відмовився від чергового траншу МВФ. Також в інтерв'ю журналісту газеті "День" Миколі Сіруку він заявив: "Московія є надзвичайно важливим економічним партнером Угорщини. Ми маємо всі причини співпрацювати з Московією і приділяємо особливу увагу щодо подій, які відбуваються в цій країні. Ми намагаємося їх аналізувати та зрозуміти".
"Чим цікава для українців далека Фінляндія? У книжці Генрика Мейнандера «Історія Фінляндії. Лінії, структури, переломні моменти» знайдемо чимало історичних аналогій. Є прямі, інші можна читати між рядками), які дозволяють сказати: не такі ми вже й далекі сусіди, маємо багато спільного. Насамперед — колоніяльний досвід", - вважає український історик Сергій Махун. Він підготував цікаве, хоч і дещо ангажоване інтерв'ю з фінським колегою для газети "Дзеркало тижня". Такий собі дружній допит.
Стаття Святослава Василенка про "фінський досвід" потрапила у своєрідний цьогорічний ТОП-100 успішної лектури для молодих націоналістів. Писалася стаття для сайту Української націонал-трудової партії, який час від час приділяє увагу фіно-угорським націоналізмам Російської Федерації. Зрештою, "Фінський досвід" був перекладений великоруською мовою - для сайту РНЄ. Українцям та великорусам справді є чому повчитися у фінів. Вони не вигадували собі славну історію, не оголошували колоніяльну шведську культуру - фінською (лише тому що її кавалки розвивалися на території Суомі), вони взагалі не були фінами. Але ці люди довели: нову націю можна робити з чистого аркуша, в будь-яку історичну епоху. 
Коли 30 листопада 1939 року Червона Армія, співаючи заздалегідь написану для чергового "визвольного походу" пісню "Суоми-красавица", вирушила утверджувати на фінській землі "владу трудящих", вона зіштовхнулася з дуже неприємним для себе фактом. Практично всі фіни, навіть нечисленні тамтешні комуністи, замість того, щоб "растворять доверчиво ворота" самозваним "визволителям", виявилися націоналістами. І не простими, а чинними, дивується публіцист Сергій Грабовський.
Закарпатського поета-перекладача Івана Петровція можна повсякчас знайти у його книжковому магазині («бовті») на площі Петефі в Ужгороді. Місце для магазину вибране не випадково — іршавчанин Петровцій ще з дитинства закохався у вірші угорського повстанця Шандора Петефі. А здобувши освіту, майстерно переклав його поезії українською мовою, пише Олександр Ворошилов для газети "Дзеркало тижня".
Фінська війна. Про неї не любили згадувати штатні пропагандисти СССР. Але таємницею зробити не змогли, тому створювалися міфи. І живуть вони в свідомости багатьох обивателів і досі. На це скаржиться Юрій Райхель у статті "Незнаменита війна", яку розмістив часопис "День" на честь 70-річчя початку совєцько-фінської війни. У ній, як відомо, брали активну участь діти українців, упокорених Голодомором-33.
"Жовтень 2009 року - це 60 років Віталію Фартушному. Дата, яку точно ніхто не помітить в Україні Ющенка і Тимошенко", - написала редакція сайту Ugraina 18 жовтня. І не помилилася. Нинішню владу не цікавлять лідери українського руху ні в далекій Карелії, ні у сонячній Молдові. Українці в країнах колишнього СССР самі собі дають раду, бережуть свою національну честь. І не вважають це заслугою, тим більше - геройством. Серед них професор Петрозаводської консерваторії Фартушний, Віталій. Він залишив свій запис у розділі "Відгуки" Ugraina.org
Ледве встигли влягтися враження від 39–го міжнародного кінофестивалю "Молодість", як починає подавати голос 40–й. Ювілейна "Молодість" де–факто починається вже 18 грудня — з фестивалю естонського кіно "Естфест". Мотив — показати хочеться багато, але десять фестивальних днів не дозволяють розвернутися на повну. Про це в матеріялі Ольги Дмитренко, кореспондента часопису "Україна Молода".
Швейцарська газета "Le Temps" опублікувала статтю Алєксандра Бійєтта "Мова, що зникає". Франкомовний журналіст, щоб побачити все на власні очі, приїхав у Марій Ел. Де на нього вже чекала катастрофа європейського народу. 
У Києві пройшов фестиваль сучасного угорського кіна. Кінокритики кажуть: Угорщина може бути прикладом розвитку національного кінематографа - попри сусідство із "великими кіношколами" та індустрією США. Режисер Пал Шандор, який був цими днями у Києві, також наголосив: їх стрічки вирізняються саме національним духом. І чи не єдине, що залишилося від часів соціялізму, так це розуміння: кіно - культурне надбання, а не комерція.