Енциклопедія

ВОТЛАНДІЯ

Вотландія - країна фіно-угорського народу водь, або вадьялайсет. Розташована на південному узбережжі Фінської затоки.

Етнос під назвою водь протягом двохсот останніх років постійно очікує на свою неминучу смерть – у післявоєнний час їх черговий раз поховали совітські етнографи, викресливши з переліку націй, що населюють СССР. Але 70 водян, які й складають населення майже міфічної Вотландії, відтворюються з покоління в покоління, а не так давно перший водянський поет Дмітрій Цвєткофф заклав початки нової водьської літератури.

Розквіт воді припадає на розквіт Новгородської республіки — епоху торгівлі з Ганзою. Славетні новгородські віча проводилися двома мовами — білорусинською та водьською. У XIV—XV ст. Вотландія була справжнім П’ємонтом для фіно-балтських народів регіону. Водьська п’ятина, східні кордони якої проходили точно по річці Волхов, відігравала стратегічну роль у внутрішній політиці Новгорода. Державні рішення Новгорода скріплювалися водськими печатками. На жаль, цілі регіони Вотландії тривалий час зберігали язицтво. Новгородського єпископа шокувало, що в 16 сторіччі цілі села на захід від річки Волхов бігали молитися камінням та потічкам. З одного боку це консервувало етнічну ідентичність, з другого – позбавляло водян будь-якої цивілізаційної перспективи у колі християнських народів. Коли на їх землі жахливим фатумом прийшов Сантк-Петербург водь стала невидимою. Тінь цього народу сховалася за спину абстрактного “вбогого чухонця”, а з їх древнім іменем почалися дивні метаморфози. Український вчений Микола Костомаров, який не без подиву відкривав для себе фіно-угорську природу околиць Санкт-Петербурга, пов’язував водь з чепецькими вотяками – удмуртами. Цієї умоглядної версії притримувалися солідні вчені, що гальмувало якесь предметне і самостійне вивчення історії Вотландії. Час був фатально згаяний на тлі того, що у ХІХ ст. водяни пережили страшенні пошесті та злидні. Звонішня водська культура деградувала, а на неї не було свого Ю.Венеліна. Ще більше не поталанило воді у період Другої Світової війни – смуги водянських сіл опинилися в епіцентрі боїв між німецькими і радянськими військами. Шквальні обстріли цивільних будинків в них призвели до загибелі всіх носіїв східноводьського діалекту. Останнім, хто чув цю запашну говірку древнього Новгорода був естонський академік Пауль Арісте. Він провів багато місяців на польових етнографічсних роботах по всіх закутках Вотландії, за що його переслідували московські спецслужби. Цей же вчений уклав бібліотеку водьських текстів, які давали повну уяву про генезу водської мови. Пізніше цей пристрасний водянофіл прищепив трепетне ставлення до нащадків Вічової Республіки своєму молодшому українському колезі Оресту Ткаченку. Але останньому судилася доля великого меряніста…

На водянській проблематиці добре розумілися радянські чиновники, які використали водських старух для анексії північно-східних районів Естонії, — це й справді були не естонські, а водянські території. Сталася така собі блюзнірська інтеграція Вотландії у складі РФ. Однак сьогодні Естонія не від того, щоб використати водську карту в своїй зовнішній політиці. Так, в липні 2002 року саранська газета “Ерзянь правда” повідомила про естонську ініціативу … . Дійсно, для сучасної прозахідної Естонії було б комфортніше мати на схід від Нарви не федеральний Іван-Город, а синьо-зелений Гдов – столицю нової Вотландії. Всі ці аспірації не завадили каналу НТВ випустити обширний похоронний матеріял про водь під дотепною назвою - “Последняя водка”. Головний персонаж сюжету – старий дід-водянин – представлений останнім з могікан, примарою міфічної Фінської Руси, яка прощально махає ручкою країні “развитого славянизма”.

Іншим учасником водських інтриг можуть стати зміцінілі інгерманландці або й православні естонці. Якщо в їхньому середовищі буде запотребована ідея відтворення фінської Новгородської республіки 60 водян слугуватимуть живими статуями древньої Водьської п’ятини. Не виключено, що молоді інгерманландці, естонці і просто русскіє із власної волі записуватимуться у водяни, аби легітимніше формувати нову політичну еліту Новгорода. Принаймні в Інтернеті шириться аматорська водяністика, популяризується новостворений прапор держави Вотландія – скандинавський хрест у сполученні синьо-зелених кольорів.