Енциклопедія

ОВСІЄНКО Василь

Український громадський діяч, політзек в епоху СССР. Нар. 08.04.1949 у с.Ставки Житомирської обл., Україна. Карався у таборах Дубравлаг ЖХ-385/19 с.Лєсноє Тєньгушовського р-ну і 17-А с. Азьорнає Зубово-Полянського р-ну Мордовської АССР, в зонах особливого режиму ВС-389/36 у Комі-Пармі. Керівник шести меморіяльних експедицій на об'єкти ГУЛАГ в Республіці Карелія та Соловецьких островах (1999-2005). Ще...

Філолог, поширював самвидав. Член Української Гельсінкської Групи (УГГ). Лавреат пермії ім.В.Стуса.

Після закінчення в 1966 школи працював у колгоспі, в 1967 — літературним працівником районної газети в с.Народичі Житомирської обл. 1967—1972 навчався на філологічному факультеті Київського ун-ту.

Весною 1968 виготовив декілька фотовідбитків трактату І.Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?“, інтенсивно розповсюджував український самвидав серед студентів. 1972 допомагав В.Лісовому та Є.Пронюку видати „Український вісник“ (УВ), вип. VІ, і „Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України“.

З серпня 1972 Овсієнко працював учителем української мови та літератури в с. Ташань, Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. Тут пише статтю „Добош і опришки, або Кінець шістдесятників“, робив записи літературного характеру, які пізніше були використані слідством для шантажу психлікарнею.

Заарештований 05.03.73 за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. I КК УРСР) у формі розповсюдження літератури самвидаву. 06.12.73 разом із Є.Пронюком і В.Лісовим засуджений Київським обласним судом до 4 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму.

У таборах Дубравлаг ЖХ-385/19 (сел. Лісне Теньгушовського р-ну) і 17-А (сел. Озерне Зубово-Полянського р-ну) Мордовської АССР. Вивчає історію Мокшанії, цікавиться мовою та походженням мокшан. Брав участь в акціях протесту. 20.08.76 на „профілактиці“ в Київському КДБ відмовився від визнання вини.

Звільнившись 05.03.77, жив під адміністративним наглядом у рідному селі і працював у колгоспі художником-оформлювачем. Підтримував широкі листовні зв’язки з дисидентами і їхніми родинами. Його інформація про події в Мордовських таборах була опублікована в „Хронике текущих событий“ (ХТС) і використана Українською Гельсінкською групою (УГГ).

У вересні 1977 попереджений про кримінальну відповідальність на підставі Указу ПВР СССР від 25.12.72. 07.01.78 подав заяву до ВВІР з клопотанням про виїзд із СССР. Написав для УГГ матеріяли про становище засланців і піднаглядних і перший варіянт спогадів „Світло людей“.

18.11.1978 - затриманий міліцією у зв’язку з приїздом до нього члена УГГ О.Мешко та О.Бабич-Орлової. Пояснення давати відмовився, за що міліціонер вилаяв його матом і виштовхнув із сільради. О. подав на міліціонерів і кагебіста до суду, внаслідок чого проти нього самого 01.12 було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору міліціонерам — ніби відірвав міліціонерові два ґудзики.

07—08.02.1979 - засуджений Радомишльським райсудом до 3 р. позбавлення волі за ст. 188-1 ч. II, де й заарештований. Його текст „Замість останнього слова“ став відомим на Заході. Карався в зонах № 55 (м. Вільнянськ Запорізької обл.) і № 71 (м. Коростень Житомирської обл.).

Відмовився свідчити у справах Л.Лук’яненка, М.Матусевича, Г.Снєгірьова, В.Стуса, Д.Мазура, на захист останнього подав заяву в КГБ. „Будеш сидіти“, — сказав майор КГБ Радченко.

09.06.1980 - майор КГБ Чайковський оголосив Овсієнкові про порушення проти нього справи за ч. ІІ ст. 62 і запропонував написати „покаянну“ статтю в ґазету з осудом діяльности УГГ, членом якої він був оголошений з дня зустрічі з О.Мешко. Слідчий обіцяв звільнення ще до кінця кримінального терміну, або — 10 р. таборів особливо суворого режиму, 5 р. заслання і „почесне“ звання „особливо небезпечний рецидивіст“. Овсієнко вибрав останнє і відмовився брати участь у розслідуванні. Засуджений Житомирським обласним судом 23-26.08.1981.

Карався в таборі ВС-389/36 в сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., з 08.12.87 р. — у зоні № 35 на ст. Всехсвятська (Комі-Парма). Помилуваний указом ВР СССР від 12.08.1988 р., звільнений 21.08.

У вересні 1988 увійшов до Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінкської Спілки (УГС), 16.07.89 обраний головою її Житомирської філії. 30.04.90 призначений секретарем Української Республіканської партії (УРП) з видавничих справ. З 01.05.97 — заступник голови Республіканської Християнської партії (РХП). З 1990 — співголова Українського комітету „Гельсінкі-90“.Учасник експедицї з перепоховання В.Стуса, О.Тихого і Ю.Литвина в листопаді 1989 і створення в сел. Кучино Пермської обл. Меморіалу жертв тоталітаризму.

О. - автор низки публікацій про "соловецький етап" 1937 і його загибель в районі Каргумякі. Діяльний член оргкомітету з будівництва першого професійного пам'ятника українським політзекам в Карелії (урочище Сандармох). Прихильник державного відродження фіно-балтських націй. Живе в Києві. Член Республіканської Християнської Партії (РХП).

О. - автор двотомної збірки мемуарів та публіцистики "Світло людей" (2005, Харків). Цілий розділ у книзі має назву "Мордовія". Це спогади про перебування автора у концтаборі "Дубравлаг", який розташований на території мокшанської частини Республіки Мордовія, неподалік від залізничної станції Потьма. Пан Овсієнко детально розповідає про побут українських зеків у "Ментовській АССР" (як іронічно називали цю фіно-угорську республіку політв'язні), а відтак лишив цікаві документальні дані до історії видатних українців на тюремній землі Мокшень Мастор.

http://ugraina.org/articles/read/5/692.htm