Енциклопедія

УДМУРТИ

Фіно-угорський народ на північному сході Європи. Власна назва - удморт, укморт. Мова У. - фіно-пермської групи. Етнос сформувався на території Удмуртської Республіки на межі ІІ тис. по Р.Х.Кількість - 496,5 тис.чол. (1989). Поділяються на два великі субетноси: кальмез і ватка. Ще...

УДМУРТИ УКРАЇНИ

УДМУРТИ БАШКОРОСТАНУ
У Башкортостані нараховується 23,7 тис.чол. (1989).Більшість (73,8%) мешкає у сільській місцевості: в Янаульському (6757 чол.), Татишлинському (5818 чол.), Бураєвському (1737 чол.) районах, невеликі групи – у Балтачєвському (659 чол.), Кушнарєнковському (303 чол.), Ілішевському (457 чол.) та у Єрмєкєєвському (541 чол.) районах.

В Удмуртії етнографічну групу удмуртів Башкортостану називають закамськими (Кам сьор удмуртьес). Башкіри називають їх арами.

Міграція удмуртів за Каму розпочалось у ХVI ст. внаслідок московської колонізації, примусової християнізації, посилення соціяльного гніту, тощо. Переселення у др.пол. XVI ст. пращурів удмуртів на башкортські землі пов`язують із релігійними переслідуваннями. Вони лишились нехрещеними й дотримуються традицій дохристиянських вірувань.

На поч. XX ст. у краю нараховувалося 25 тис. удмуртів. 1970 їх чисельність досягла максимуму (28 тис. чол.).

Удмуртські населені пункти у Башкортостані переважно мононаціональні. Планування їх садиб відрізняється від П-подібного планування житла удмуртів в Удмуртії: будинок із верандою та садком будують фасадом до вулиці. Господарчі будови відділені від вулиці, від них відділений двір для худоби (лапас, гид); обов’язкові одноповерховий господарчий амбар (кенос), літній будинок (пичи корка), лазня (минчо). Традиція влаштовувати родинне святилище (куа) у кожному дворі у закамських удмуртів не збереглась. В удмуртських селах переважають 5-стінні будинки з 4-скатним дахом. Наличники прикрашають різьбленням.

Специфіка внутрішнього планування будинку закамських удмуртів полягає в улаштуванні груби (гур), до якої прибудовується вогнище з вмазаним казаном.

Традиційний жіночий костюм удмурток Башкортостану є варіянтом південно-удмуртського костюмного комплексу: жіночі сорочки шили з яскравих тканин червоно-бузкових, жовтих відтінків, прикрашали геометричним чи рослинним орнаментом. Дівчата до заміжжя носили капелюшки (манлай). Нареченій на весіллі одягали пов`язку на чоло (манлай, чачак) й хустку – ознака заміжньої жінки. Літня жінка змінювала цей убор на головний рушник із зав’язаною зверху хусткою.

Своєрідність головного убору удмуртських дівчат Єрмєкєєвського району Республіки Башкортостану полягає у величезному банті (сюрок). Жіночими прикрасами були стрічки на косах із срібними монетами (быдэс), аплікації та китиці (зырсикузя), нагрудні підвіски (сырга, зака, танкя), підборідні пов`язки (чылбыр, сакал), капелюшок (манлай) із срібними монетами у два ряди.

Чоловічий костюм складався з картатих сорочок навипуск, що були підперезані плетеним паском чи ременем, та смугастих штанів. Головні убори – в`ялині повстяні капелюхи, тюбетейки.

Їжа удмуртів Башкортостану традиційна: каші (жук), супи (шыд), пельмені (пельнянь), млинці з прісного тіста (мылыым), масло (вой), мед (му, чечы) тощо. Національні традиції харчування підтримуються обрядовими трапезами: страва з молозива (чожи, сиен), суп, м'ясо (шыд, силь сиен).

Удмурти Башкортостану розвинули землеробні календарні обряди: масляниця (вой) та її проводи (вой келян), обрядові ігри з вербою (эру карон, пучы ньорен шудон), ночі виходу мертвих (кулон потон уй), тощо.

Найбільше свято – Выдзынал – пов’язане з початком весняних польових робіт. У XX ст. воно співпадає з Пасхою, проте зберігає традиційний зміст. В удмуртському побуті величезну роль відіграє усна народна творчість та музичний фольклор.

Серед удмуртів Башкортостану Герой Совітського Союзу У. Шакіров, письменник Ф. Пукроков, архітектор Касім та актор Кадим Галіханови, доктор медичних наук, професор П. Шараєв, художники М. Зідіяров, М. Гаріпов та ін.