Монографії

Розвиток банківської системи Угорщини у посткомуністичний період

Шлях становлення банківської системи в Угорщині був непростим, бо доводилося долати чимало проблем і вирішувати нові завдання, що постали перед країною в посткомуністичний період.

Варто зазначити, що на початку 90-х років ситуацію, що склалася у фінансовому секторі Угорщини, як, власне, і в інших країнах регіону, можна назвати надзвичайно складною. У жодній з цих держав на той час, по суті, не існувало банківської системи, надзвичайно низьким був рівень активів, не працювала біржа (це слово 15 років тому в Угорщині взагалі було заборонене). Окрім того, у країні не було створено мережі фінансових установ, бракувало спеціалістів із фінансової справи.

Проте не можна говорити, що Угорщина почала формувати банківську систему з нуля. Ми мали певну спадщину: в 40-х роках у країні функціонувало понад 4 тис. банків. Утім, майже всі вони на початку 50-х років були ліквідовані, а більшість їх працівників вбиті, репресовані або вигнані з Будапешту. На той період залишився лише Національний банк та ще кілька фінансових установ, які, власне, важко назвати банками.

Законодавча база, система документації, принципи, норми і стандарти бухгалтерського обліку, що мали б забезпечувати діяльність суб єктів банківського сектора, за комуністичних часів була вкрай недосконалою. Тож ми мусили вирішувати багато складних завдань: розробити й запровадити нове банківське законодавство, змінити систему документації, встановити сучасну нормативну базу, оскільки, як виявилося, старі стандарти базувалися на принципах, не зрозумілих світові. До того ж потрібно було організувати навчання персоналу, впровадити систему донесення до інвесторів інформації про діючі фірми та ін.

Нові завдання вирішувалися в кілька етапів.

Першим етапом цього шляху (1987 1991рр.) стала реорганізація старої банківської системи. Було виявлено, що банки, які належали до державної власності, знаходяться на межі банкрутства, оскільки вони не мали необхідного досвіду в наданні позик і кредитів підприємствам. Другий етап (1991 1994рр.) передбачав консолідацію новоствореної банківської системи. Ми переконалися в необхідності проведення цього процесу якнайшвидше, оскільки існуючі кредити подібні до снігової кулі: зростаючи, вони лише гальмують економічний розвиток. Третій етап (1994 1998рр.) це період приватизації та стабілізації банківської системи. До 1997 р. було створено нові приватні та приватизовано державні банки, і вже в 1998 - му банківська і страхова системи почали працювати стабільно. Важливим досягненням можна вважати і створення біржі, хоч порівняно з іншими державами, вона ще не досить розвинена. І, нарешті, четвертий етап характеризується пристосуванням до нових тенденцій і вимог, пов язаних зі вступом до ЄС. Нинішнім завданням Угорщини є підготовка фінансової системи і правового забезпечення її розвитку відповідно до стандартів Європейського Союзу.

Отже, вважаю, що з посталими завданнями в посткомуністичний період Угорщина здебільшого впоралася: створено нові фінансові установи, банки, страхова і біржова системи, оновлено Національний банк, сформовано спеціальну систему навчання, що дала змогу підготували сотні тисяч кваліфікованих спеціалістів, які нині працюють не лише в нашій країні, а й у Лондоні, Нью-Йорку тощо. Тож ми можемо бути горді з того, що зроблено протягом останніх 13 років: у результаті важливих і вагомих кроків в Угорщині кардинально змінено ситуацію у фінансові сфері.

Досягти позитивних зрушень у становленні національної банківської та фінансової системи вдалося передусім завдяки провідній ролі уряду, який виступив одночасно і наглядачем, і регулятором цього процесу. Після падіння комуністичного устрою стала очевидною необхідність створення конкурентної фінансової системи, без якої економічний розвиток неможливий. Новий уряд, усвідомлюючи важливість реформування фінансового сектора країни саме в цього напрямі, узяв на себе роль зі створення нового законодавства, яке сьогодні великою мірою відповідає вимогам Європейського Союзу, а відтак дає нам змогу порушувати питання про вступ Угорщини до ЄС.

Водночас, відбувалося переосмислення іншої ролі уряду як власника. Так само, як і в інших посткомуністичних країнах, в Угорщині на початковому етапі банки, підприємства і страхові фірми були державною власністю. Однак згодом у цих державах дійшли висновку, що уряд як власник працює не найкраще і не дає собі ради з управлінням фінансовими фірмами. Крім того, у багатьох країнах на банки чинився політичний тиск. Політики втручалися в діяльність банків, радили, яким підприємствам позичати гроші. То була погана спадщина в нашому регіоні. Однак подібна практика не відійшла в минуле: і досі багато політиків у країнах Центральної і Східної Європи не розуміють ролі незалежних регуляторів, банків, наглядачів фінансової системи. Однак раніше чи пізніше уряди дійшли висновку, що вони як власники не можуть відігравати серйозну роль у фінансовій грі і почали приватизувати ці установи.

На фінансовий ринок досить відчутний вплив справляє стан бюджету. Коли уряд планує великий дефіцит, він зосереджує зусилля на продажу державних облігацій, фактично не залишаючи місця для інших інвесторів. Це одна з причин того, що угорський ринок здомінований майже на 100% через урядові облігації. Безпосередній вплив на ринок капіталу має також страхова система.

Важливим питанням, якого варто торкнутися, є приватизація. Етап роздержавлення власності рано чи пізно має настати в будь-якій країні, оскільки приватна фінансова система все ж ефективніша системи державної. В Угорщині початок цього процесу припав на 1995 рік, і він був досить вдалим. Однак потім, аналізуючи досвід різних країн, ми зрозуміли, що до структурних реформ і приватизації слід підходити вкрай обережно, оскільки не кожний приватизаційний проект є ефективним. Приміром, приватизацію в Угорщині ми пов'язували насамперед із закордонними інвесторами, однак згодом переконалися, що не всі з них працюють на користь фінансовій системі нашої держави. Часом місцеві інвестори були кращими. Проте їм бракувало власного капіталу, тому ми не мали вибору і мусили продавати свої об'єкти іноземцям. Разом із тим до участі в приватизації були долучені угорські банки, особливо ті, що мали добрий нагляд, ефективний менеджмент і не піддавалися політичному тискові. Отже, з приватизації ми винесли урок, що вона неможлива без закордонних інвесторів, однак чужинці створюють і чимало проблем. Тому в країні мусить бути міцне законодавство, яке стане підґрунтям для ефективного розвитку національних банків і захищатиме власну банківську систему від негативних впливів.

Доводиться також визнати, що на початку реформи фінансової системи угорський Ощадний банк, найбільший банк країни з роздрібного продажу, не зміг переорганізуватися, аби задовольняти своїми послугами потреби споживачів. Тому функції з роздрібного продажу взяли на себе великі банки. Однак через кілька років виявилося, що наш великий Ощадний банк і без стратегічного інвестора став одним з найкращих банків Угорщини, або ж узагалі найкращим. Він і сьогодні пропонує досить добрі послуги для угорців. Хоч міжнародні (голландські, німецькі) банки почали створювати мережі роздрібного продажу, але вони не склали на угорському ринку серйозної конкуренції Ощадному банку. Не справдилися й сподівання американців на те, що вони зможуть протягом 50 років створити серйозну роздрібну мережу й відрізати відчутну частку угорського банківського пирога.

Як уже згадувалося, сьогодні головним питанням для Угорщини (так само, як і для Польщі, Чехії та Словаччини) є підготовка фінансово-банківської системи країни до вступу в ЄС. І хоч деякі показники її розвитку ще недостатньо високі (наприклад, капіталізація біржі) порівняно з державами Євросоюзу, проте я вважаю, що рівень нашого фінансового сектора близький до бажаного. Більше того, є сфери, де ми пішли далі інших європейські держав.

Наприклад, приватизація банківської системи іноземним капіталом відповідно до порад ЄС відбувається досить швидкими темпами. І тепер ми маємо навіть більшу кількість приватних банків, а також їх відкритість для чужинців, ніж деякі європейські держави.

Серед проблем, до розв язання яких потрібно ще докласти зусиль, можна назвати порівняно невелику кількість гравців на фінансовому ринку та повільні темпи консолідації банківського капіталу. Сьогодні не на повну потужність задіяні активи, які становлять лише 60% ВВП. Водночас, варто відмітити, що в 2001 році спостерігалися позитивні тенденції на фінансовому ринку: малі й середні підприємства значно збільшили свою участь в активах банків, і сьогодні цей показник навіть більший, ніж у середньому в ЄС. В умовах посилення конкуренції банки зрозуміли, що повинні ставитися до малих підприємств як до серйозних клієнтів і чимало попрацювати, аби їх здобути. Тож угорські банки сьогодні переорієнтовують свою діяльність від роботи виключно з великими підприємствами на малі й середні фірми.

Мушу також визнати, що банківська система Угорщини ще не повною мірою відповідає інтересам споживачів. Щоправда, в останній період кредити для споживачів зросли на 44%, а поточні кредити удвічі, що є позитивною тенденцією.

У підсумок підкреслю, що за 13 років в Угорщині здійснено чималу роботу зі створення нової фінансово-банківської системи, зміни очевидні, і це дає право гордитися пройденим шляхом.

ЗСІГМОНД ЯРАІ,

голова Національного банку Угорщини

http://www.soskin.info/ea.php?pokazold=20021011&n=10&y=2002