Монографії

Вепси та водь у Старій Україні

Древньокиївська держава відпочатку складалося як поліетнічне об`єднання, що враховувало поряд з племінними союзами слов`ян і низку неслов`янських етнополітичних утворень. Головне місце серед останніх займали фіно-угорські племена – меря, мурома, водь, весь. Поліетнічним був і склад дружин київських князів. Все це, неодмінно, мало знайти своє відображення і в погрібальних пам`ятниках данного періоду.

Цікаві в цьому відношенні матеріали дають розкопки кургану в д.Шуклінка Курського району Курської області – одного з восьми, що збереглися у складі могильнику, який розташований на правому березі р.Тускарь, у лісі біля Шуклінського городища. Насип кургану – полусферичної форми висотою 2,8м та діаметром 18м – був пошкоджений грабіжницькими ямами. У насипу зустрічались дрібні фрагменти ліпної та кругової кераміки, уламки обмазки, осілок, уламок точильного каменю, невеликий шматочок точильного шлаку. Велика частина цього , ймовірно, потрапила в насип розом з принесеною для її будівництва землею (серед кераміки зустрічались фрагменти вінчиків сосудів епохи бронзи).

У нижніх прошарках насипу було знайдено срібну каблучку. Каблучка – масивна, з овальним щитком, що знаходився на одному рівні з дужкою – була кинута в основу майбутнього кургану на початковому етапі ведення насипу і її треба вважати жертовним даром душі померлого. Вона чудово збереглася і має цікаве зображення на щитку ( ). Аналоги подібним символам можна знайти у тюркському рунічному алфавіті, у тюркській тамзі “віли” [Щербак.1958:55], у скандинавських рунах (руна m молодшого футарку або R – старшого), а також у “хазарській тамзі рунічного типу”, якою було мічено низку дирхемів Девицького кладу [Биков.1974:50]. У будь-якому випадку, знаки на каблучці мають, безсумнівно, магічне значення. Так, наприклад, руна R -- *algir, традиційно інтерпритується як “руна захисту” і нерідко зустрічається у різній кількості (до 16 разів підряд) на амулетах і особистих речах. Захисні функції талісману цілком слушні задля такого предмету, як каблучка, офірованої для погребіння [Добровольський, Дубов, Кузьменко. 1991:49-50].

В основі насипу знаходився прошарок підсипки міцного світло-сірого грунту, на якому чітко відбились сліди стебелів та листків витлівших рослин (культурних злаків), які вкривали поверхню під час проведення похоронних ритуалів. Ця округла територія обмежувалась невисоким (від 0,2м до 0,7м) валом, вкритим згори яскраво-жовтою глиною. У південно-західній частині глиняне кільце розмикалося, залишаючи прохід. Зовнішній діаметр кільця сягав 10м. За межами його по сторонам світу були вкопані стовпи, і навкруги них розведені вогнища. При зведінні насипу розміри підковообразного валу були збільшені шляхом підсипки світло-сірого грунту та суглинку, він зімкнувся, а поверх нього ліг потужний пласт гумусованної глини. Утворене при цьому в середині углублення було засипано світло-сірим грунтом, і в результаті там виріс невеликий пагорб, на склони якого ліг покрив з жовтої глини. При розтині він дав контур підпрямокутнї плями на фоні жовтої глини. Після цього досипка була продовжена по краям, причому пласт покриву час від часу нарощували. Потужність покриття була нерівномірною – найбільшої товщини воно досягало на північному сході. На північ від “кургану в мініатюрі” – пагорбу над підпрямокутною плямою – на кордоні глиняного покриття була зроблена “кострова яма”, в якій розвели ритуальний вогонь. Вона являла собою яму очажного типу, повернену уст`єм на північ, з глиняними бортами по західній та східній сторонам. Глина дна і стінок ями була пропечена до червоно-оранжевого кольору. Яма мала розміри 0,8м по лінії Пн-Пд, 0,9м по лінії Зх-Сх при глибині 0,45м. Дно пласке, кругле в плані, діаметром 0,4м. Заповнення ями – сірий грунт, насичений золою та вугіллям. Яма, ймовірно, мала ритуальний культовий характер. Неподалік від неї, в центральній частині насипу, зустріто дві дерев`яні плахи – напівзітлілі залишки дощок розмірами, відповідно, 0,4х0,1м та 0,1х0,05м. Перша з них була орієнтована по лінії З-С і лежала більш нахилено з підвищенням у східну частину. Друга, менша, орієнтована по лінії ПдЗх-ПнСх. Будь-який зв`язок між данними плахами або між ними і якими-небудь конструйованими особливостями насипу відсліджений не був. Слідів вогню на собі плахи не несли. На схід від малого насипу було розміщене погребіння – висипані відібрані кальцийовані кістки і вміщені сосуди. Після цього яма був досипана світло-сірим грунтом і темно-сірим пізолом, а у центральній частині накрита глиняним “куполом”, що змикався з початковим покриттям. Погребіння, що розташовувалось у ПдСх секторі на глибині 1,81-1,90м, на рівні очажної ями та глиняного покриття, являло собою скупчення відібраних кальційованих кісток, змішанних з кістками спалених жертвенних тварин, загальною вагою приблизно 2,4кг. Чотири сосуди (два зліпленних, два кругових), що супроводжували скупчення, також містили всередині кальційовані кістки, що займали, однак, менше третини об`єму кожного з них. Сосуд 4, що лежав на боці окремо від трьох інших, які стояли (на протилежній стороні скупчення), містив масивні відламки перепалених кісток тварин і мав ознаки запланованого пошкодження. На вінчик сосуду 1 був повішений зігнутий залізний предмет (браслет?) – кований, прямокутний в сочінні, завтовшки 0,1см, шириною 0,5см, довжиною до 8см, з приваренним до одного кінця кільцем. В заповненні цього ж сосуду до одної з кальційованих кісток прикипіла оплавленна синя бусина-пронизка. Бусина була, ймовірно, кинута в груду ще гарячих кісток вже після того як догоріло погребельне вогнище – цим пояснюється той факт, що вона, оплавившись, все ж зберегла свою форму. Примітний і сам сосуд 1, скоріш за все давньоруський, ніж роменський – ранньокруговий, червоного кольору, почорнілий від дії вогню, тісто з домішками піску, вінчик плавно відігнутий назовні, плечико орнаментоване насічками у вигляді ліній, що утворюють при пересіченні композицію з трикутників. Не дивлячись на відстежені в керамічному матеріалі сліди побуту волинцевських традицій (вертикальні вінчики сосудів 2-4), погребіння, виходячи з належності оплавленної пронизки та особливостей більш пізнього у комплексі кругового сосуду 1, слід датувати кінцем X ст. Вцілому структура данного насипу ще раз підтверджує думку про те, що курган являє собою не лише місце поховання останків померлого, але й виконує роль культового спорудження. Кургани з такою складною конструкцією насипу, що утворюється шляхом систематичних досипок і збільшення розмірів підковообразного валу, досі не досліджувались на території Посейм`я. Дещо подібне було, ймовірно виявлене, судячи з фотоматеріалів, що збереглися, під час розкопок, що проводилися на Шуклінському могильнику в 1930р. В процесі тогочасних досліджень був розкопаний один курган, з якого в Курський краєзнавчий музей надійшли “три глечика культури сіверян IX-X століть” [ДАКО, ф. Р-3139, оп.1, д.52, л.412]. На знімках профілю брівок там досить чітко відстежується глинистий прошарок, що понижується до центру насипу і піднімається по краях, а також контур глиняного “куполу” [Арх. КДОМА, VII-15/6; КОКМ 12783, 12872]. При цьому слід відмітити, що у 1952р. в результаті розкопок, що здійснювались Верхнеокським відрядом Слов`янської археологічної експедиції ІІМК АН СССР під керівництвом Т.Н.Нікольської, на Шуклінському могильнику був розкритий курган з досить звичайною для цього регіону погребельною обрядовістю. На рівні горизонту в межах, обмежених кільцевою канавкою, на дні якої відстежені обвуглені стовпчики оградки, розкопки засвідчили 4 погребіння за обрядом кремації на стороні. Три з них були урнові. У насипі ( що однорідний у своєму складі, з “чорнозему з домішками мергелю”) зустрічались вуглі та окремі фрагменти роменської кераміки [Арх. ІА РАН, р-1 №902, л.13-15]. При цьому в матеріалах, отриманних при розкопах 1952р., зустрічається також кераміка, подібна до сосуду 1, що представляє найбільш пізній тип [Арх. КДОМА, VI-36].

Таким чином, на одному могильнику є погребіння з абсолютно різною погребальною обрядовістю, але приблизно синхронні за часом (кінець Xст.)

Поховання подібного типу мають аналоги серед синхронних за часом курганних погребінь північних регіонів. Насипи, що утворилися шляхом систематичних досипок і збільшення розмірів підковообразного валу, характерні для новогородських сопок та курганів приладозької вєси; для курганів вєси типові також ярусні погребіння з очагами, де очаг має мерідіальну орієнтировку і розташовується приблизно у центрі кургану на вкритій глиною пісчаній підсипці. Причому розміщення поховання східніше очагу у веських курганах характерне для чоловічих погребінь. Іноді у чоловічих похованнях зустрічаються жіночі прикраси – жертовні дари [Фіно-угри. 1987:57]. Уламок залізного ободку, підвішений на вінчик урни, віддалено нагадує скандинавський звичай вішати на погребельний сосуд шийні гривні. У веських погребіннях часто зустрічаються кістки тварин (коня, собаки), а сосуд 4 був заповнений саме ними [Фіно-угри. 1987:57]. Таким чином, конструктивні особливості насипу, у купі з інвентарем погребіння можуть свідчити про інфільтрації у даний регіон Xст. якихось-то груп або окремих представників північного (фінського) населення, що може бути пов`язане з політикою Володимира I по укріпленню кордонів.

Деякою мірою дану версію підтверджує і факт наявності на слов`янських курганних могильниках Посейм`я сидячих трупоположень, характерних для поховань іншого фінського плем`я – воді. Сидячі погребіння відомі у двох регіонах староруської території – це її північно-західні райони, у першу чергу Водська земля (Іжорське плато), та південно-східне порубіжжя, де вони зустрічаються в одиничних випадках. Жінка у сидячому положенні знайдена в погребінні №111 у Києві поряд з лежачим на правому боці скелетом чоловіка.

Сидячі захороніння засвідчені також у курганах 42 та 110 Шестовицького могильника [Моця. 1987:115, 119]. Два подібних погребіння були вскриті Д.Я.Самоквасовим на могильнику зі слов`янськими трупоположеннями в межах Ратського городища (“між селом Клюквою біля річки Сейми та селом Городище на березі річки Раті”). Тут в обох курганах “ на подошвах насипів знайдено по людському остову в сидячому положенні: … ноги витягнуті, руки складені на стегнах, лицем на схід; при одному ніяких прикрас не було, а при другому знайдені черепки розчавленого землею глиняного сосуду та залізні ножик і пряжка” [Самоквасов. 1908:212]. Окрім цього, сидячі погребіння відмічені на Гочевському могильнику. За свідченнями К.П.Сосновського, “у сидячому положенні” знаходились деякі поховання, вскриті під час грабіжницьких розкопів тамтешніх селян [Сосновський. 1911:320]. Сидяче погребіння було досліджено там же П.С.Риковим у 1912р. Серед інвентарю в даному випадку знаходились “ніж з рукояткою, що закінчувалося пальцем, уламок ножа і пластинка. У ногах підняте кільце” [Арх. ІІМК, ф. 1/1912,д. 116, с.35-37].

Будучи характерними для фінського племені водь (Vatjalaiset), сидячі погребіння отримали розповсюдження на Новгородській землі, в районах змішаного фіно-слов`янського населення. Поява їх на Наддніпрянщині, на Пслі та Сеймі пояснюється прибуттям туди переселенців з Новгородчини [Седов. 1984:160]. Це цілком може бути пов`язане з політикою Володимира Святославича, який спрямовував на південні кордони своїх володінь “найкращих мужів” з підвласних йому віддалених племен, серед яких літописцем називається й чудь [ПВЛ. 1950:I, 83]. У даному випадку цей етнонім може виступати в якості збірного означення фінських племен. Слід, однак, відмітити й те, що на цій території подібні погребіння позбавлені деяких характерних особливостей. Так, у курганах з сидячими погребіннями немає підсипок з каменів, що служать опорою для костяків; відомі погребіння з очагами позбавлені великої кількості інвентаря, який у вєсі розташовувався часто на самому очазі; у конструкції насипу не використовується камінь (на півночі галечник використовували для спорудження кільцевих валів, підсипали в основу очагів). Ця обставина, судячи з усьго, пов`язана зі змінами в погребальній системі, що здійснились під впливом двох факторів – інших природних умов та швидкої асиміляції малочисельних пришельців у слов`янському середовищі. Неможливість знайти галечник в умовах чорноземного лісостепу призвела до заміни його земельними насипами. Піддавшись, ймовірно, культурному впливу і побуту слов`янського оточення, переселенці припиняють возкладати на ритуальний очаг кухонні приналежності (котли, глечики, сковородки), хоча уламок дошки, що зустрівся в Шуклінському кургані недалеко від очагу цілком міг бути фрагментом лопати [Фіно-угри. 1987: 57]. Малочисельність переселенців робила для них вкрай важливою необхідність пристосовуватись до місцевих звичаїв. Північні особливості в обрядах зникли, ймовірно, протягом життя одного покоління і поховання дітей вже майже нічим не виділялись від загальної маси.

На користь цього говорить і той факт, що подібні не типові для даного регіону погребіння зустрічаються в оточенні звичайних для даної місцевості поховань. Ймовірно, сім`ї фінських “найкращих мужів” (або вихідців з Новгородської землі) розселялись великим князем серед місцевих слов`ян та хоронили своїх померлих на місцевих могильниках, причому погребальна обрядовість їх видозмінювалась, пристосовуючись до місцевих умов, швидко втрачаючи свої характерні риси під впливом асиміляційних процесів.

Насправді, подібна асиміляція мала змогу здійснюватись не зі слов`янським, а таким же ж самим фіно-угорським населенням, наприклад мокшанами або окремими племенами комі-зирян, сліди яких засвідчуються у Білгородській області РФ.

“На швидкість змін обрядовості міг вплинути такий фактор, як активна християнізація населення, яка в першу чергу мала торкнутись “княжих мужів”. Окрім того слід відмітити й те, що курганні вєські погребіння самі по собі були сплавом різних погребельних традицій, відображуючи “існуючу на певному часовому відтинку етнічну змішаність населення: фінського та скандинавського” [Фіно-угри. 1987:57-58]. Існуючи у неусталеній формі, погребельний обряд порівняно легко міг піддатись новим впливам ззовні. Цей етап розвитку й демонструють, імовірно, відомі на сьогоднішній день поховання в Шуклінці.

Література:

Архів КГОМА, VII-15/6; VI-36.

Архів ІА РАН, р-1 №902.

Архів ІІМК, ф. 1/1912, д.116.

ГАКО, ф. Р-3139, оп.1, д.52.

Биков А.А. 1974. З історії грошового обігу Хазарії у VIII-IXст.//Східні джерела з історії народів Південно-Східної та Центральної Європи. М.

Добровольський І.Г., Дубов І.В., Кузьменко Ю.К. 1991. Графіті на східних монетах. Л.

Моця А.П. 1987. Населення середнього Підніпров`я IX-XIIIст. Київ.

“Повість времінних літ”.1950. М.-Л.

Самоквасов Д.Я. 1908. Могили Руської землі. М.

Седов В.В. 1984. Водь // Нове в археології СССР та Фінляндії. Л.

Сосновсткий К.П. 1911. Городища та кургани в басейні верхньої течії річки Псла в межах Обоянського уїзду Курської губернії // Труди КГВАК. Вип.1 Курськ.

Фіно-угри. 1987: Фіно-угри і балти в епоху середньовіччя. М.

Щербак А.М. 1958. Знаки на кераміці з Саркелу //Епіграфіка Сходу. XII.

Список скорочень

ДАКО – Державний архів Курської області

ІА РАН – Інститут археології російської Академії наук (Москва)

ІІМК – Інститут історії матеріальної культури (СПб)

КДОМА – Курський державний обласний музей археології

КОКМ – Курський обласний краєзнавчий музей

КГВАК – Курська губернська вчена архівна комісія

ПВЛ – “Повість времінних літ”

Переклад українською мовою Віри Аношкіної

http://gabov.aist.ru/netcat/full.php?catalogue=1&sub=186&cc=46&message=182