Монографії

Алєксандр Прігарін: Борода та її знакові функції в уявленнях старообрядців Подунав’я

Біологічна особливість зовнішнього вигляду чоловіків у липован отримала статус важливого етноконфесійного та статевовікового знаку як у середині, так і за межами групи, що і розглянуто у нашій статті.

Основою для роботи послужили опитування під час експедиційних досліджень Одеського університету в 1995–2002 р. у ряді анклавів липован українського, болгарського і румунського Подунав’я.

Липовани – це субетнічна група російського старообрядницького населення на прикордонних територіях України, Молдови, Румунії і Болгарії. Загальна чисельність групи на сучасному етапі – більш ніж 100 тисяч осіб. Вона сформувалася на молдово-волоських землях протягом ХVІІІ – початку ХІХ ст. У цей період у Бессарабію, Добруджу і Буковину стікалися численні групи представників давнього благочестя з різних регіонів Росії. Незважаючи на різницю у поглядах, всі вони знаходилися у соціально-політичній і релігійній опозиції до уряду й офіційної церкви. Переселенський потік не ослабшав і пізніше – аж до початку ХХ ст. Поряд з цим періодично проходили процеси рееміграції – 1830-ті, 1850–60-ті, 1906–10-ті, 1946–47 рр.

Незважаючи на сучасні соціально-економічні процеси (урбанізація, від’їзд на заробітки і т. п.), липовани Подунав’я дотримуються своїх релігійних поглядів, зберігають самобутність у мові, культурно-побутовій сфері і самосвідомості.

Борода є найбільш стійким символом старообрядництва взагалі і чоловіка у подібному середовищі, зокрема. Заборона на гоління у старообрядців є одним зі сталих табу незалежно від конфесійних згод і напрямків, регіонів їхнього перебування. “Брадобритие” сприймається як один із серйозних гріхів. У попівських згодах воно, частіш за все, іменується “законопреступным”, а в безпопівських – нерідко вважається єрессю.

Таке ставлення базується на сюжетах з Біблії (Старого Заповіту). Наприклад, серед тих законів, що Господь відкрив Мойсею – “Не стрижіть голови вашої навкруги, і не порти краю бороди твоєї” (Левіт, 19:27). Чи Аннон, прагнучи скривдити Давида, оббрив бороди його слугам і тим збезчестив їх (2-я Книга Царств, 10:4, 5; 1-я Параліопоменон, 19:4,5). З інших біблійних фрагментів видно, що в євреїв і інших жителів Східного Середземномор’я голити бороду дозволялося тільки на знак жалоби (Книга пророка Ісаї, 15, 2; Книга пророка Ієремії, 41, 5; 48, 37 і т. д.).

Примітно, що і видання офіційного православ’я вказують на бороду як християнську чесноту, але уточнюють, що це було в стародавності 1.

Заборона голити бороду канонізована правилами VI Всесвітнього Собору (96 правило Зонара і грецька Кормчая Підаліон). Згідно з писаннями святих отців Церкви, голити бороду є незадоволенням зовнішнім виглядом, який Господь дав людині. А це розцінюється як бажання “виправити” Творця 2.

Для середньовічного православ’я ці питання були дуже актуальні. Так, наприклад, Максим Грек писав: “А ще же прокляти уклоняющиеся от заповедей Божих яко не слышим во священном песнопении, той же клятве подлежат истребляющие бритвою брады своя” (Слово 137). На Стоглавім соборі визначили: “...не брити брад и усов не постригати; <...> правило святых апостолов гласит: аще кто браду бреет и преставиться тако, не достоит над ним служити, ни сорокоустия по нем пети, ни просвиры, ни свещи по нем в церковь принести, с неверными бо да пристется, от еретик бо се навыкоша. О том же правило 96 собора в Трулле Полатнем о остризании брад...”.

Борода сприймалася як знак східного православ’я. “Латиняни” (католики) цього звичаю не дотримувались.

Разом з тим, борода це архетип слов’янства. Серед її семіотичних функцій прийнято вказувати на втілення життєвої сили, ознаку мужності, росту, родючості. За своїми якостями, в архаїчному та традиційному світоглядних системах чоловіча борода аналогічна жіночій косі. Обидва символи через ґендерну належність народ розглядав як свідчення міцності статевої, відтворюючої сили 3.

У звичаєвому праві росіян ушкодження бороди розцінювалося як великий злочин. Наприклад, у “Псковській судній грамоті” (XIV–XV ст.) за таку провину накладався найбільший штраф – два карбованці (ст. 117). За вбивство, у тім же документі, передбачалась сума лише в один карбованець.

За цих умов, при церковній реформі середини XVII століття, даний звичай міцно входить у коло символів старовірства. Опозиція “голений – бородатий” ставала особливо актуальною у зв’язку з модернізацією суспільства за часів Петра І. Відома прихильність першого російського імператора до європейської моди у зовнішності своїх підданих. Саме при ньому почав вводитися податок на бороду. Серед тих багатьох утисків церкви, в основі якої є її секуляризація, цей формальний момент набуває важливого знаку міжконфесійного протистояння.

Показово, що приблизно в цей же час прихильники давнього благочестя освоювали нові території – Речі Посполитої, Османської імперії, Прусії і т. і. Опинившись в іноетнічному середовищі, символ старообрядництва починає виступати й у якості етнічного. Один з варіантів виникнення етноніму “кацап” на Слобожанщині зводиться до наявності бороди в російського населення регіону. Чимало прізвиськ що виникають пізніше підкреслюють саме цю особливість зовнішності: “бородачі”, “екскаватор з бородою” і т. д.

Заборона голитися була досить строгою і сприймалася фактично як самоцінність. Пам’ять про давні часи збереглася у переказах-мотиваціях. Практично у всіх територіальних групах фіксується сюжет про першопоселенців – гоніння через віру або віруючих, формальним виразом котрої стає заборона на гоління бороди: “Они были за христианство, – пояснював липованин з Татариці (Болгарія), – штоб браду не брить, штоб не курить” 4. “Они не хотели принять никоновскую веру, – говорив один з липован про своїх предків, [показуючи двохперстне хресне знамення], – борода – это природная. А Петр І заставлял бороду брить. У нас 50–60 лет назад, после 40 лет все были с бородой. До сорока – он еще бреется, а потом отпускает. Румыны разрешали с бородами в армии служить, а в советское время – тоже” 5.Серед сучасних липован звичай носити бороду має подвійне пояснення.

З одного боку, такий вигляд чоловіка найбільше відповідає тиражованому через іконографію образу Бога (“ды, где ж ты видел, шоб святой якось без барады був?!”). Примітну в цьому плані легенду подає болгарська колега: “Как Исус Христос бораду сказал насить, кто веруит ва Христа, как Павил и Пётр и Апосталы. Ат Адама да сих пор усе хадили ф барадах – евреи, махамидани, турки, тада адин изык был. И када Исус вазнёся на нибиса – тада много языкоф паявилась” 6.

Цей момент підсилюється матеріалами іконографії. У липованских іконах, як і в старообрядницьких загалом, можна побачити без бороди лише сатану або грішників. При цьому “оголеність” їхня виступає важливим знаком не-божого.

Другий аспект мотивації пов’язується зі світоглядною установкою на те, що борода показує відхід від світу, відмову від мирського (“мужик без барады – метушливий”). Естетика мудрості припускає відмову від зовнішньої краси, але вроди духовної: “Бородою чесний, старий, а розумом хвалений, молодий” 7

Лише після вінчання хлопець ставав чоловіком. Тут немає таких яскравих перехідних обрядів як для жінок. Але саме з такою зміною статусу чоловік має право запускати бороду. Одружений небородатий чоловік ще в 1960-х рр. був нонсенсом для липованських сіл.

У міру того, як чоловіки вступали в контакт із зовнішнім світом вимога носити бороду ставала все менш обов’язковою. В другій половині ХХ століття для молодих чоловіків цей звичай перестає бути актуальним. Зате носіння бороди стає знаком віку – її заводять літні чоловіки, що переходять до менш активного соціального життя. Якщо раніше бороду заводили після одруження (20–25 років), то тепер середня вікова межа істотно відсунулася до 50–60 років.

Строгість вимоги не голитися для людей похилого віку проектується на похоронно-поминальні обряди. Голених чоловіків не відспівують у церкві (у всіх селах), не ховають на старообрядницькому цвинтарі. Якщо вмер чоловік без бороди, то його не можна виносити через двері – необхідно через задню стіну (старожили Муравлівки, Татариці). Безбородого небіжчика не можна також вносити через ворота цвинтаря, його заносили через паркан (Аннівка).

Нам вдалося зафіксувати таке цікаве пояснення. “На том свете всех Никола святитель встречает. Если мужик без бороды, то он его до Бога не пущает”. Показове порівняння з ситуацією початку XVIII століття, коли відрізану насильно бороду старообрядники клали в труну, щоб пред’явити св. Миколі. “Без бороди й у рай не пустять” – говорить російська приказка.

Таке відношення до бороди піддалося серйозним випробовуванням протягом ХХ століття. Активне громадське життя старообрядців призводить до виникнення дискусії про “благочестиву поведінку”. Виступаючи проти чергової модернізації життя, старообрядці пов’язували зголювання бороди з тяжким гріхом, за який парафіянина могли відлучити від церкви.

Наприклад, в одному з літописів біглопопівської церкви в Румунії вказується, що “еретиков и брадобрийцов в церковь не принимать и ни молиться вмести, и ни благословять пока обрастут, а ежели умрут, то ни хоронить; и табакокуров от церкви отлучать, и ставить на покуту, и скромное в пост ядущих ставить на покуту, и соблазны, чтобы, необычная одежда короткая, белилы, и ругающихся в бога и Христа и во всякую святыню, и таковых судить по правилам” (1934 рік) 8.

Проте об’єктивні процеси входу липован в інфраструктуру регіону зупинити було неможливо. І частина “обмирщилась”, тобто перестала дотримуватись законів предків. Колишня сувора заборона на обрізання волосся все більше наповняється релігійним змістом, тепер це конфесіональний і віковий символ водночас.

Борода сприймається як чоловіче начало, вона маркує ґендерні стереотипи старообрядницького середовища. Якщо жінці необхідно сховати волосся, то чоловік, навпаки, має відкрито демонструвати його. Подібність проявляється в забороні обрізати волосся.

Цілий ряд вірувань у середовищі липован фіксують зв’язок між не-чоловічою поведінкою і бородою. Наприклад, “ежели мужчина в дежку заглянет, то борода расти перестанет”.

Правильність поводження дружини також впливає на чоловічу долю. “Подметать должна жена или дочка, а то батька на том свете будя подметать своей бородой”.

Отже, древній звичай кодифікований письмовими нормами церкви став планом-змістом для формування зовнішнього вигляду чоловіків групи старообрядців. Усвідомлення важливості даного символу можна розділити на два рівні: письмово-конфесійний і побутовий. Сприймаючи звичай носити бороду як даність, липовани творчо осмислюють його, створюючи новий семантичний зміст: богосхожість, відмовлення від суєтності, представлення про чоловічий стереотип. Борода є лише явним фактом заборони взагалі обрізати волосся. У цьому плані варто відзначити архетиповість звичаю. Нарешті, зовнішнє оточення сприймає даний звичай як етноконфесійний знак, що дожив аж до нашого часу.

1 Борода // Иллюстрированная полная популярная Библейская энциклопедия / Архимандрит Никифоров. – Вып. 1. – М., 1891. – С. 96–97; Борода // Полный православный богословский энциклопедический словарь. – Т. 1. – С.Пб. – С. 392.

2 Никона Черные Горы. – Сл. 37; Номокаонон. – Пр. 174.

3 Терновская О. А. Борода // Славянские древности: этнолингвистический словарь. – Т. 1. – М., 1995. – С. 229-230.

4 Польові матеріали автора. Записано від Каракудова Семена Олександровича, росіянина, 1920 р. н., с. Татариця. Запис 2.09.2000 р.

5 Наумов Клим Зіновієвич, липованин, 1924 р. н., 4 класи румунської школи, тесля, с. Мирне. Запис червня 1999 р.

6 Анастасова Е. Старообрядците в България: мит – история – идентичност. – София, 1998. – С. 56.

7 Данилов И. Несколько суждений о синтаксической сфере русских пословиц и поговорок // Культура русских старообрядцев в национальном и международном контексте. – Вып. 3. – Бухарест: Критерион, 2001. – С. 139.

8 Рукопис, який зберігається у церкві с. Слава Черкеза, Тульчинський повіт, Румунія.

На основе исторических и этнографических источников рассматривается семантическая структура отношений к бороде у мужчин-старообрядцев Подунавья. Анализируются факторы устойчивости обычая не бриться в контексте взаимовлияния письменной и устной традиций. Показано, что христианский и славянский архетип творчески переосмыслен в условиях современности, при сохранении и сакрализации формы.

Based upon historical and ethnographic sources, the semantic structure of attitudes toward the beards of Old Believers (staroobriadtsi) from the Danubian region is considered. Stability factors of the custom of not shaving are analyzed in the context of the interplay of written and oral traditions. It is shown that under present-day conditions, the Christian and Slavic types have been creatively reinterpreted, under the condition of the preservation and sacralization of their forms.

Олександр Анатолійович Прігарін – кандидат історичних наук, доцент кафедри археології і етнології України Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. Сфера наукових інтересів – історія та культура населення Півдня України. E-mail: prigarin_alexand@mail.ru

Український етнологічний центр

ТІЛО В ТЕКСТАХ КУЛЬТУР

Збірник присвячений етнографічному, культурологічному й мовному аналізові соматичної проблематики. Досліджуються різні аспекти тілесності - символіка й семантика частин тіла, мимовільні реакції тіла, тіло й одяг, покарання тіла тощо. Збірник розраховано на етнологів, фольклористів, істориків, культурологів, студентів-гуманітаріїв, всіх, хто цікавиться українською культурою.

http://www.etnolog.org.ua/c.html