Монографії

Віллі Хаапсало не любить американське кіно

Актор Вілле Хаапасало, який прилетів у Київ на відкриття фестивалю фінського кіно, виявився вельми комунікабельним і щирим. І хоча з кінематографом батьківщини мобільних телефонів і Санта Клауса пересічні глядачі знайомі не дуже добре, Вілле Хаапасало знають на пострадянському просторі майже всі. Такою широкою популярністю актор завдячує російським стрічкам «Особливості національного полювання (риболовлі)» та «Зозуля».

Перш ніж стати популярним актором, Вілле був захисником національної молодіжної збірної з хокею. Та мистецьке начало взяло гору над спортивним і Вілле поїхав вступати до театрального навчального закладу. І хоча спочатку він планував здобувати освіту в Лондоні, волею долі опинився в Ленінграді. Коли Вілле тільки приїхав на батьківщину Володимира Путіна, він знав лише два російські слова: «да» і «нет». Нині його російська майже бездоганна. Своїм знанням Хаапасало завдячує чотирьом рокам, які провів у студентському гуртожитку.

Зі студентськими роками у Вілле пов’язано багато смішних історій. «В інституті мені дали пачку талонів. А я думаю: «Невже такий гуманний інститут – дає безплатно їжу в магазинах?». Пішов у гастроном і кажу: «Дайте мені це і ось це»... Вони мене вигнали. Я жив за кордоном чотири роки: спочатку в Радянському Союзі, потім у Росії. Тому я добре розумію людей, які живуть за межами батьківщини, – це важкий спорт», – каже Вілле. ( У фільмі «Країна кохання», яким відкривали фестиваль фінського кіно, герой Хаапасало саме вивчає проблему ставлення до іноземців. – Авт.).

«Національні особливості» – перший фільм Хаапасало, в якому він знявся ще студентом. «Ця стрічка мала широкий прокат на півдні Європи, але його дуже погано сприймали на півночі, – згадує Вілле. – Мабуть, мешканцям півдня вдивовижу те, що ми робимо, їм узагалі цього не зрозуміти, і вони радо дивляться. Узагалі, в «Полюванні» всі жарти неможливо перекласти, а там же їх дуже багато. Найбільш класний переклад, який я пам’ятаю: «Вы, блин, даете» фінською мовою так і перекладають – «Ви млинець даєте?». І ніхто не розуміє навіщо цей млинець, млинці якісь...»

Вілле зізнається, що після навчання в Росії в нього особливе ставлення до алкоголю. «Перші півроку, коли тільки приїхав у Ленінград, я взагалі не пив ні краплі спиртного. Ані пива, ані горілки, взагалі нічого. Ну а потім всяке бувало. Гріли душу, зміцнювали дружбу міцними напоями. Насправді ми живемо в такій країні, що горілка не завадить. Звичайно, це погано, я розумію, – каже він. – Думаю, що «Полювання» насправді шокує декого... Останнім часом у мене надто напружений графік – живу в аеропортах і літаках (цього року мене не було вдома 318 днів) і, щоб це напруження зняти, я обов’язково раз на два-три місяці маю напитися. Але я роблю це сам. І в лісі».

З лісом у Хаапасало більш ніж гарні стосунки. «Це моє рідне місце, – каже він. – Хто народився біля моря, напевно, любить море, а я народився в лісі, тому мені ліс більше подобається. Я завжди там відпочиваю. Бо ліс – то таке місце, де я можу бути сам-один, де мені ніхто не заважає, де мене люблять усі (тому що там нікого немає)». Вілле вважає відлюдність фінською національною рисою, можливо, тому він так любить залишатися наодинці з природою. Вдається це йому, щоправда, не надто часто.

Питання про те, яке кіно любить він сам, захопило Вілле зненацька. «Яке кіно люблю я? М-г-у. Гарне, – була відповідь. – Якщо прокидаюся зранку в неділю після важкого вечора, я дивлюсь якесь американське кіно, бо там абсолютно не треба думати. Усе залежить від настрою. Хоча взагалі я люблю європейське кіно. До якого, я вважаю, належить і українське, і російське, і фінське. Не розумію тих американців, які знімають фільми про черв’яків, що воюють у космосі. А не розумію цього, бо мені ця ситуація незнайома. Мені зрозуміло, коли закохуються двоє людей і в них трапляється якась сварка. А про черв’яків... Сварка черв’яків мене не цікавить...»

Сам Хаапасало людина неконфліктна: «Якщо з кимось сварюся, то більше із цією людиною не спілкуюся. Тому, якщо назріває сварка з близькою людиною, я відразу збираюся та йду до лісу. Навіщо сваритися? Краще жити в мирі та злагоді».

Загалом, Вілле самодостатня особистість. Після того як він знявся в «Особливостях національного полювання» і став знаменитим на всьому пострадянському просторі, актор повернувся на батьківщину. Але там його як актора ніхто не знав, тож Хаапасало заробляв на життя, працюючи водієм вантажівки, будівельником, вирізаючи дерев’яні рамки.

Наприкінці зустрічі Вілле признався, що мріє зіграти роль Родіона Раскольникова, зняти фільм за власним сценарієм і щоб у його величезному двадцятиметровому корівнику нарешті з’явилася корова.

Пряма мова

Вілле Хаапасало: «Ми не поспішаємо...»

«Фінське кіно – це хороша річ. Ми маленький, але надзвичайно гордий народ, тому ми дуже пишаємося тим, що в нас є кіно. (Фінам дійсно є чим пишатися: країні з п’ятимільйонним населенням вдається випускати до 15 картин на рік. – Авт.).– Свого часу Ларс фон Трір вигадав «Догму»*. Із чого він її вигадав? Із того, що держава зрізала йому половину бюджету... У нас маленька держава, і знайти великі гроші, які потрібні, щоб знімати «голлівудські» картини, майже неможливо. Тому за останні десять років у нас виникла стилістика реалізму. Ми знімаємо кіно дуже актуальне, про сьогодення. У фінському кінематографі переважають сучасні теми, соціальне кіно. Через наше кіно ми розповідаємо те, що відбувається в нас у державі. Я вважаю, що особливістю кожного кінематографа є мова. Якби ми знімали фільми англійською, у нас би не вийшло наше оригінальне кіно. Фінське кіно здебільшого знімається фінською, тому йому притаманні саме фінські особливості. Відразу ж виникає свій гумор, свій характер, наша неповторна культура. Ми не поспішаємо... Як правило, у Фінляндії фільми плануються на два-три роки наперед. Тому якщо ти цього року написав сценарій, то реально його починають знімати через три роки.

Для того щоб запрошували в кіно, треба бути в потрібний час у потрібному місці. Звичайно, у нас у Фінляндії конкуренція дуже велика. Багато фінських акторів навіть не думають про те, щоб потрапити в кіно. Для них це просто не настільки важливо, бо більшість акторів працює в театрі чи на телебаченні. У кіно в нас, у принципі, як і всюди, часто можна побачити одні й ті самі обличчя».

* «Догма» – це напрямок кіно, який цього року відзначив своє десятиріччя. Згідно з «Догмою», «кіно – це не ілюзія». Маніфест «догматиків», який підписав колектив кінорежисерів у 95-му році в Копенгагені, складається з десяти заповідей. «Зйомки мають відбуватися на натурі, не можна використовувати реквізит і бутафорію, звук ніколи не повинен записуватися окремо від зображення, камера має бути ручною, фільм кольоровим, комбіновані зйомки заборонено, ім’я режисера не повинно фігурувати в титрах» тощо. Найцікавіше, що жоден із підписантів документа не дотримується цих правил до кінця.

Довідка «БЦ»:
Актор Вілле Хаапасало народився 28 лютого 1972 року у фінському місті Лахті. У 19 років утік із дому та вступив до Ленінградського державного інституту театру, музики й кіно. Ще на четвертому курсі знявся у фільмі «Особливості національного полювання». 2002 року отримав нагороду Московського фестивалю «За найкращу чоловічу роль» (картина «Зозуля»). Нещодавно знявся у двох українських проектах – новорічній стрічці «Три мушкетери» та «Королева бензоколонки-2». Дружина – успішна театральна акторка. Має двох дітей.

Газета "Без цензури"
Леся Коверзнєва, 22 вересня 2005http://www.bezcenzury.com.ua/
ua/archive/381/cinema/411.html