Монографії

Політичний розвиток Закарпаття у складі Угорщини (1939-1944)

Монографія Романа Офіцинського. Зроблено аналiз базових складникiв полiтико-правової ситуацiї (окупацiя Карпатської України, запровадження регентського комiсарiату, вирiшення підкарпатських проблем у Радi мiнiстрiв Угорщини, нацiонально-культурна полiтика), полiтичної думки i полiтичної дiяльностi суспiльнозначимих для того часу орiєнтацiй - української, проугорської, чехофiльської та комунiстичної, ролі партій та громадських організацій Закарпаття. Ці конкретизовані поняття колоритно відображають самобутність політичного розвитку краю у складі Королівства Угорщина у 1939-1944 роках.

Передмова

Пропоноване монографічне дослідження є свого роду підсумковим. Це - найголовніший результат, квінтенсенція першого десятиліття наукової діяльності Романа Офіцинського, його цілеспрямованих і активних студій над минулим.

Ота праця, здебільше, була чорноробочою, фактографічною. І нагадувала тяжку виснажливу роботу каменяра над неприступним і непіддатливим монолітом. Гранітом людської пам'яті.

І при цьому Роман ніколи не йшов назустріч вузькофаховості, але й не піддавався спокусам універсалізму, що на межі з довідковою енциклопедійністю, з популяризаторством.

Окрім низки нез'ясованих моментів історії, він простудіював маловідомі аспекти етнографії та фольклористики, педагогіки і філософії, літературознавства. Причому грунтовно. Оригінально. Кваліфіковано. Професіонально. І ужинок чималий. Понад 70 наукових праць, з них 2 брошури та оця монографія.

Аура класичного науковця - кабінетного затворника не для Офіцинського. Він показав себе вмілим організатором, будучи головним редактором наукових записок молодих учених Ужгородського державного університету "Молодь - Україні", упорядником і співупорядником шести книжок. Крім того, виявився дуже діяльним у громадсько-політичному житті Закарпаття.

Та це ще не все. Роман - передусім талановитий поет, автор двох поетичних збірок. І прозаїк. І літературний критик. Чи не забагато стільки для однієї людини? Загалом ні. Але для 28 років - непересічно.

Про глибину аналітичних можливостей та надійність ідейних засад, як правило, найкраще свідчать довготривалі роздуми над проблематикою, оформлені окремим виданням.

В основу даної книги лягли матеріали кандидатської дисертації, котра фактично була написана за два роки і захист якої відбувся 31 травня 1996р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.15.01.04 при Ужгородському державному університеті.

Цілком зрозуміло, що молодому історикові хотілося чимшвидше (звісно, не коштом якості) на розсуд значно ширшого кола зацікавлених людей подати монографічний варіант кропітких кількарічних дисертаційних пошуків.

І можна сміливо ствердити, що своїм дослідженням Р.Офіцинський започаткував нову проблематику, відкрив новий напрямок. Досі саме поняття "політичний розвиток", котре би накладалося на фактичний матеріал про Україну в роки Другої світової війни (до речі, варто уважніше придивитися під цим кутом зору і на інші часові відрізки), для вітчизняної історіографії було практично невідоме.

Про період війни, здавалося б, літератури не бракує. Одначе, якщо розібратися, маємо в основному лише ОУН, комуністів, підпілля і партизанів. Словом - нелегальне. Проте окупаційний режим у кожному специфічному регіоні, по-перше, мав певну політико-правову характеристику, а, по-друге, передбачав і легальні форми політичного прояву. Цей об'єктивний бік у закарпатському варіанті якраз і залишався в затінку до монографічного дебюту Офіцинського.

Відрадно, що запропонована дослідницька схема вже має послідовників з числа дисертантів, що опановують політичну історію східногалицького регіону (1941-1944). З часом, висловлю надію, будуть охоплені й інші українські землі.

Відсутність вимогливої добротної критики є чи не найбільшою перепоною для прогресивного розвитку історичних знань загалом, а для будь-якого автора - несправедливим покаранням.

Отож благословляючи у світ першу монографію Романа Офіцинського, приверну на його бік афоризм славетного закарпатського історика Михайла Лучкая (1789-1843): "Хай зміст принесе похвалу або догану". І я сподіваюся на резонанс, на критичні рецензії та відгуки.

завідувач кафедрою історії України
Ужгородського державного університету
доктор історичних наук, професор Володимир Задорожний

Київ: Інститут історії України Національної Академії наук України, 1997. — 244 с.

Вступ

Перед сучасною вiтчизняною iсторичною наукою (пiсля вiдходу тоталiтаризму) розкрилися максимальнi можливостi реабiлiтацiї, переосмислення та вiдкриття заново потужних фактологiчних пластiв. Зняття iдеологiчних заборон неодмiнно приводить до появ, за влучним висловом нiмецького iсторика Вольфганга Гаєра, нових "полiв для дослiджень".[1] Серед актуальних проблем першої черги цього контексту щоразу стають пошуки адекватних цiнносних орiєнтирiв для перегляду та оцiнок полiтичної спадщини, кардинальних i вузлових вiх полiтичної iсторiї специфiчного регiону чи країни в цiлому. Тоталітаризм зазнав фіаско. Час порівняльних студій над цим історичним феноменом в усіх його проявах і модифікаціях.

Українська iсторiя особливо першої половини XX столiття - передусiм iсторiя її регiонiв, розвиток яких проходив пiд знаком геополiтичного протиборства ворогуючих державних утворень. Оця вiдiрванiсть од свого етнiчного масиву, пiдсилена активними та цiлеспрямованимим асимiляцiйними заходами, роль "розмiнної монети" пiд час перетину нацiональних iнтересiв великих держав сформувала визначальнi дороговкази i риси полiтичної iсторiї Закарпаття у переддень та в роки Другої свiтової вiйни, тобто доби нового передiлу європейського та мiжцивiлiзацiйного свiтів.

Закарпатська канва iсторiї цього перiоду є унiкальною та багатою на уроки, котрi в нинiшнiх умовах багатогранного процесу нацiонального вiдродження України мають неоцiненне значення для наукового свiту, громадських i державних дiячiв, широких верств суспiльно заангажованого населення. Важко знайти будь-де в Українi та й у всiй Європi того часу регiон подiбної долi. За декiлька рокiв, наприкiнцi 30-х - першій половині 40-х рокiв XX столiття, Закарпаття пройшло через ряд елементiв рiзних полiтичних систем: Пiдкарпатська Русь (демократична централiзована Чехословацька республiка), Карпатська Україна (демократична федеративна Чехо-Словацька республiка), Пiдкарпатська територiя (авторитарне централiзоване Королiвство Угорщина), Закарпатська Україна (квазісамостійне перехідне утворення), Закарпатська область (тоталiтарний квазiфедеративний Союз Радянських Соцiалiстичних Республiк). Кожен такий завершальний акорд певного вiдрiзку полiтичного розвитку немислимий без злободенного масиву джерельного матерiалу, що має непересiчну актуальнiсть для сучасного iсторика завдяки практичнiй значимостi висновкiв щодо конкретних проявiв полiтико-правової ситуацiї, полiтичної думки та полiтичної дiяльностi.

Предмет. Зроблено спробу внутрiшньої перiодизацiї базових складникiв аналiзу полiтико-правової ситуацiї (окупацiя Карпатської України, запровадження регентського комiсарiату, вирiшення закарпатських проблем у Радi мiнiстрiв Угорщини, нацiонально-культурна полiтика), полiтичної думки i полiтичної дiяльностi суспiльнозначимих для того часу орiєнтацiй - української, проугорської, чехофiльської та комунiстичної, ролі партій та громадських організацій Підкарпаття. Ці конкретизовані поняття колоритно відображають самобутність політичного розвитку Закарпаття (Kárpátaljai) у складі Королівства Угорщини (Magyar Szént Koronához) у 1939-1944 роках.

В активному вжитку автора монографії термiн "Пiдкарпаття" ("Пiдкарпатська територiя"), що служив в роки Другої свiтової вiйни офiцiйною угорською назвою краю приблизно в межах сучасного Закарпаття (Закарпатської областi України). Із цими ж локальними рамками спiвпадають iншi термiни того часу Карпатська Україна (українська нацiонально-визвольна орiєнтацiя, комунiсти) та Пiдкарпатська Русь (чехофiли).

Хронологiчнi рамки. Проаналiзованi подiї обрамлюються умовно таким чином, що дає можливiсть пiдкреслити доленоснi дати полiтичного календаря краю. Це - окупацiя Карпатської України (15-18 березня 1939 р.) та очолений Ференцом Салашi державний переворот в Угорщинi 16 жовтня 1944 р., у переддень визволення Закарпаття Радянською Армiєю.

Ступiнь наукової розробки. Проблематика i характер дослiджень, виконаних попередниками, дозволяє зробити висновок про те, що окремi аспекти запропонованої нами теми знайшли певне висвiтлення в науковiй лiтературi. Визначальною рисою бiльшостi праць є їхня емпiрико-теоретична спрямованiсть. Вiдсутнiсть грунтовних студiй описового (реконструктивного) рiвня вносить серйозний дисбаланс у процес творення адекватної картини полiтичних реалiй Закарпаття вказаного перiоду в загальноукраїнському контекстi.

Великою хибою ряду монументальних i пiдсумкових праць, що вийшли з-пiд пера представникiв рiзних iсторичних шкiл та iдеологiчних напрямiв, зокрема "Ukrainian Nationalism" (Englewood, 1990) Джона Армстронга, "Україна і Німеччина у другій світовій війні" (Париж-Нью-Йорк-Львів, 1993) Володимира Косика та "Українці і Друга світова війна (Досвід у співпраці з Німеччиною, 1941-1942)" (1979,1980) Степана Горака, а також пiд редакцiями - "История Украинской ССР. - Том седьмой. Украинская ССР в период построения и укрепления социалистического общества (1921-1941)" (Київ, 1984) Станіслава Кульчицького, "История Украинской ССР. - Том восьмой. Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза (1941-1945)" (Київ, 1984) Всеволода Клокова та "Ukraine during World War II (History and its Aftermath)" (Edmonton, 1986) Юрiя Бошика, є вiдсутнiсть або вториннiсть перебiгу подiй в закарпатському театрi Другої свiтової вiйни. Головний акцент у названих дослiдженнях робиться на яскравих моментах двох найпотужнiших рiчищ української дiйсностi - нацiоналiзм i комунiзм, Нiмеччина i Радянський Союз. Тому епiцентр наукових зацiкавлень обмежено Захiдною Україною та Радянською Україною.

Iншi регiони традицiйно випадають з поля зору авторiв капiтальних дослiджень, хоча не вiдчувається брак матерiалу нi стосовно Пiвнiчної Буковини, Бесарабiї та Транснiстрiї (як це показав Аркадій Жуковський у статті "Українські землі під румунською окупацією в часі Другої світової війни: Північна Буковина, частина Басарабії і Трансністрія, 1941-1944" (1987), анi Закарпаття. Ширший аналiз дослiджень про Закарпаття 1939-1944 років, виконаних радянською iсторiографiєю, подано в монографiї "Історіографія Закарпаття в новітній час (1917-1985)" (Львів, 1985) Дмитра Данилюка. Отже, зупинимося на основних працях, у тому числi й зарубiжних.

Серед iсторикiв найвагомiший внесок у висвiтлення закарпатської проблематики 1939-1944 років у чотирьох учених - Лоранта Тiлковскi, Золтана Пашкуя, Iвана Ваната i Омеляна Довганича. Вони збагатили картину iсторичних знань про цей перiод новизною висвiтлення окремих аспектiв та почасти оригiнальною постановкою вузлових питань.

Цiнними з точки зору документального забезпечення є роботи Л.Тiлковскi, присвяченi ревiзiонiстськiй та нацiональнiй полiтицi Угорщини 1938-1941 років. У своєму найважливiшому дослiдженнi даної проблематики вчений третину обсягу вiдвiв з'ясуванню питання "Kárpát-Ukrájna autonómiája Teleki Pál nemzetiségi politikójában" (Автономія Карпатської України в національній політиці Пала Телекі)[2] поряд з аналогiчними - Пiвденна Словаччина i Пiвнiчна Трансiльванiя. Залучивши матерiали угорських урядових архiвiв, дослiдник з'ясував роль автономних стремлiнь у рiзних часових промiжках: на початку реалiзацiї намiрiв заволодiти краєм, у перiод переходу влади вiд вiйськової до цивiльної адмiнiстрацiї, розгляду парламентом законопроекту Телекi, пiд час так званого "вiдкладання справи" (у період підготовки і проведення нападу на Радянський Союз). Крiм того, Лорант Тiлковскi детально зупинився на економiчних, соцiальних i культурних умовах у перших роках угорського панування на Закарпаттi.

Продуктивно в цьому ж напрямку працював З.Пашкуй. Особливий акцент ним зроблено на антинародну полiтику угорського уряду.[3] Дуже детально дослiдник зупинився на формах i методах полiтичного панування Угорщини на Закарпаттi. Ключовi поняття даних рефлексiй - "полiтична безправнiсть", "денацiоналiзаторська полiтика", "полiтичний обман народних мас" (колiзiї навколо автономiї). Висновки, зробленi Пашкуєм, мають пiд собою вагому джерельну основу. До аналiзу вiн залучив i тогочасну перiодику - газети i журнали, що виходили у Будапештi ("Magyar Nemzet", "Nemzeti Újság", "Pesti Újság", "Új Közlöny", "Pesti Napló", "Országépités", "Kissebbségvédelem") та в Ужгородi ("Kárpáti Hiradó", "Kárpáti Magyar Hirlap"), i матерiали Угорського державного архiву в Будапештi (Magyar Országos Levéltár) (фонди канцелярiї прем'єр-мiнiстра, мiнiстерств освiти i внутрiшнiх справ, угорського радiо) та Державного архiву Закарпатської областi (фонди Ужанської та Марамороської адмiнiстративних експозитур, правлiння Мукачiвської греко-католицької єпархiї).

Вивчаючи полiтичнi аспекти розвитку Карпатського регiону в роки Другої свiтової вiйни, I.Ванат показав трагiчну долю українського населення Пряшiвщини (Словацька республiка) та Закарпаття в єдиному контекстi.[4] Вiн збагатив iсторiографiю проблеми широким залученням архiвних документiв, що вiдображають позицiю чехословацького уряду в емiграцiї стосовно зазначеного кола питань.

Підсумкові роботи О.Довганича з цього періоду з'явились у співавторстві, де йому особисто належить левова частка викладу.[5] Весь свій доробок (а це 311 праць) він узагальнив у докторській дисертації.[6] особливо багато зробив у справi вивчення пiдпiльного та партизанського комунiстичного руху Закарпаття, репресивних акцій угорської та радянської влади. Його працi є сьогоднi незамiнним путiвником i для фахiвцiв, i для поцiновувачiв минулого краю. Вони вiдзначаються скрупульознiстю та точнiстю в аналiзi документальних свiдчень, почерпнутих науковцем у центральних і регiональних архiвах Чехiї, Росiї та України.

Серйозну увагу проблемi придiляли Петро Халус, Василь Хайнас, Василь Iлько.[7] Їхнi студiї - однотипного викривального плану, написанi за проблемно-хронологiчним принципом. Виклад фактичного матерiалу має такий порядок, позначений виключною домiнацiєю комунiстичного фактора: пiд владою загарбникiв, початок масової боротьби, пiдпiльний та партизанський рух, визволення.

Важливе мiсце належить iсторикам Андрiю Пушкашу, Iванові Попу та Iванові Гранчаку, Василю Ганчину, Олександровi Барану та Осиповi Данку. Автору стали в пригодi цiкавi полiтико-правовi ракурси, висвiтленi цими фахiвцями на основi рiзноманiтних архiвних джерел, виявлених у Будапештi, Москвi, Празi, тощо.

До певної мiри iсторiографiю зазначеного перiоду збагатили книги Петра Стерча, Бориса Спiвака, Йожефа Ботлiка i Дьєрдя Дупки, Павла Роберта Магочiя, Михайла Болдижара. Наприклад, праця Й.Ботлiка i Д.Дупки "Ez hát a hon... (Tények, adatok, dokumentumok a kárpátaljai magyarság életéből. 1918-1991)" (Це - батьківщина... (Факти, відомості, документи про життя закарпатських угорців. 1918-1991) (Budapest-Szeged, 1991) важлива тим, що є вiзитною карткою поглядiв сучасної угорської iсторичної науки, яка намагається втримати Kárpátalja (Закарпаття) в орбiтi якщо не великодержавних, то хоча би цивiлiзованих нацiональних iнтересiв.

Заслуговують на окреме слово розвiдки, виконанi Василем Худаничем, Вiкентiєм Шандором, Павлом Сiрком, Василем Маркусем. Це - вузькоспецiалiзованi працi, котрi, однак, дають конкретнi вiдповiдi на сформульованi проблеми, чим сприяють оптимальнiй реконструкцiї полiтичного життя в регiонi.

З огляду на сказане видно, що поза науковими зацiкавленнями iсторикiв опинилася низка принципових речей iсторико-полiтичного характеру про Закарпаття 1939-1944 рокiв, хоча попереднiй чехословацький перiод стараннями Петра Стерча, Василя Лемака i Миколи Вегеша став предметом спецiальних полiтичних i правових дослiджень. Завдяки правникам Iвану Євсеєву та Василевi Маркусю, iсторику Миколi Макарi належно вивченi час i сутнiсть Закарпатської України, включену в орбіту радянських великодержавних інтересів.

Тому мету монографічного дослiдження в значнiй мiрi обумовили специфiка висвiтлення недостатньо вивчених аспектiв iдейно-полiтичної спадщини i полiтико-правового поля дiяльностi закарпатського iстеблiшменту 1939-1944 років. Розкриваючи мету, тобто напрямнi своїх розмислiв (усебiчнiсть, об'єктивнiсть, комплекснiсть) над узагальненням зiбраного матерiалу, автор поставив перед собою такi конкретнi завдання:

-показати полiтико-правовi наслiдки окупацiї Карпатської України Угорщиною як поворотного пункту в iсторичнiй долi краю;

-розкрити феномен регентського комiсарiату Пiдкарпатської територiї з точки зору державного (конституцiйного) права;

-проаналiзувати концептуальнi пiдходи уряду Угорщини до вирiшення резонансної проблеми суспiльного життя Пiдкарпаття - законодавче пiдтвердження автономного статусу, приведення нормативної бази до загальноугорських правових стандартiв;

-окреслити вузловi елементи нацiонально-культурної полiтики угорського уряду, що мусiв рахуватись iз закарпатською специфiкою;

-з'ясувати дискусiйнi моменти навколо полiтичного доробку карпатоукраїнської емiграцiйної хвилi;

-простежити еволюцiю полiтичних поглядiв i методiв полiтичного впливу визначних дiячiв угрофiльського табору;

-виявити особливостi позицiї закарпатських представникiв у чехословацькiй Державнiй радi на вигнаннi з приводу пiслявоєнного статусу краю;

-вiдслiдкувати масштаби дiяльностi та iдеологiчне озброєння закарпатцiв-прибiчникiв i пропагаторiв комунiстичної доктрини;

-висвітлити специфіку партійного життя та роль громадських організацій Підкарпаття;

-визначити спiввiдношення прогресивних i регресивних моментiв у конкретних випадках;

-дати неупереджену оцiнку даному перiоду, його ролi та значимостi у загальнiй схемi iсторiї краю та України загалом.

Адекватна методологiчна нацiленiсть - справа надзвичайної важливостi в нашому випадку. Перераховане стало вагомою пiдставою для вибору методiв наукового дослiдження - iсторико-порiвняльного, компонентного аналiзу i структурного функцiоналiзму. Причому останнiй при вивченнi внутрiшньої орiєнтацiї полiтичного спектру Закарпаття шляхом трудомiстких емпiрико-iндуктивних операцiй дав змогу прослiдкувати напрямки адаптацiї, iнтеграцiї та пiдтримки прихованих намiрiв пiд час взаємодiї складових у системi.

Теоретичну основу монографії склали переосмисленi настанови екзистенцiйного свiтосприймання, котре, як вiдомо, великою мiрою обумовлене полiтичним контестом. Недаремно нiмецький екзистенцiалiст Карл Ясперс у книзi "Духовна ситуацiя часу" (Лейпцiг, 1931) пiдкреслював: "Осягнути поточний момент всесвiтньої iсторiї - справа полiтичної конструкцiї, яка повинна виходити з конкретного стану".[8] Отже, у центрi цього дослiдження полiтична елiта (група людей, що формально надiленi владою або грають iстотну роль у пiдготовцi та реалiзацiї полiтичних рiшень), обнесена мурами простору, що несподiвано опиняється перед вибором епохальної значимостi, але iлюзорним за життєздатнiстю поза наперед визначеним свiтовими центрами сили. Саме глибинним геополiтичним провiденцiалiзмом iманентно обумовлювалася сукупнiсть дiй тих людей, спрямованих на задоволення їхнiх суспiльних iнтересiв (полiтична дiяльнiсть) i винесених на апробацiю у виглядi промов на авторитених зiбраннях чи виступiв у засобах масової iнформацiї (полiтична думка).

При аналiзi iсторичної лiтератури особлива увага звертається на залучення дослiдниками вiдповiдних джерел та доказовiсть їх положень. Весь понятiйний апарат монографiї вiдпрацьовано згiдно останнього слова свiтової науки - нiмецькомовного зводу полiтичної термiнологiї "Wörterbuch Staat und Politik" (München-Zürich, 1995), пiдготовленого колективом авторитетних фахiвцiв на чолi з Дiтером Ноленом. Це видання поступово знаходить прихильнiсть i вiтчизняних фахiвцiв. А також російського енциклопедичного словника "Политология" (Москва, 1993), укладеного Ю.Аверьяновим.

Варто окремо зазначити один із наших важливих методологічних принципів: підходити з однаковою неупередженістю до подій та персоналій. Лише тоді, коли історичні постаті відривались од реалій, коментарі стають гострими. Але не настільки, аби заперечити природне право індивідума на свободу висловлювання, право на помилки і неординарність позиції (навіть всупереч усвідомленій необхідності).

Наукова новизна монографiї полягає в комплексному пiдходi до вивчення полiтичної iсторiї Закарпаття 1939-1944 років як у концептуальному, так i в фактологiчному планi. Сформульовано низку маловiдомих i недослiджених питань, зокрема, про дипломатичнi зусилля та полiтичну активнiсть чiльних дiячiв Карпатської України, парламентську дiяльнiсть угроруських депутатiв, полiтичнi орiєнтири провiдникiв чехофiльства.

Автор зробив спробу значно ширше і скрупульозніше висвiтлити ряд положень про статус і функціювання регентського комісаріату та здійснювану ним у загальноугорському асиміляційному руслі культурно-національну політику, вплив комунiстичного фактору на суспiльно-полiтичну ситуацiю в краї, роль партій та громадських організацій Підкарпаття.

Звернуто також увагу на принциповi речi, що традицiйно залишаються у поверховому викладi, без висвiтлення деталей, як, наприклад, подiї 15-18 i 23 березня 1939 р., пов'язанi з угорським вторгненням у Карпатську Україну i Словаччину, внесок Ради мiнiстрiв Угорщини у прискорення iнтеграцiйних полiтико-правових процесiв на Пiдкарпаттi.

У науковий обiг введено значний масив архiвних документiв, передусiм використано кримiнальнi справи Народного комісаріату внутрішніх справ - Міністерства державної безпеки Союзу Радянських Соціалістичних Республік (НКВС-МДБ СРСР), з яких знято гриф таємностi, що дозволили пролити доволi свiтла на невiдомi досi штрихи до полiтичних портретiв закарпатського iстеблiшменту Другої свiтової вiйни.

Пропонована робота побудована на пiдвалинах потужної джерельної бази. Залучено як опублiкованi, так i неопублiкованi iсторичнi джерела. За типово-видовими ознаками вони подiляються на двi основнi групи - документальну (передусiм законодавчi пам'ятки i публiчно-правовi акти) та наративну (головно публiцистика). Вони умовно класифiкованi нами як: a) архiвнi справи; b) публiкацiї документiв; c) опубліковане в перiодичних виданнях (зразки публіцистичного жанру); d) спогади.

Найважливiшi матерiали, використанi при пiдготовцi дослiдження, зосередженi насамперед у Державному архiвi Закарпатської областi (далi - ДАЗО). Значний за обсягом i надзвичайно iнформативно насичений матерiал зберiгається у фондi 2558, де сконцентрованi багатотомнi кримiнальнi справи НКВС-МДБ СРСР 1930-1950-х рокiв, заведенi на провiдних некомунiстичних дiячiв Закарпаття. Власне, цi знахiдки надихнули на створення принципово нової схеми полiтичної iсторiї Закарпаття 1939-1944 рокiв. Таким чином зроблена спроба подолати традицiйний антифашистський комунiстичний перекос, долучивши характеристику iнших важливих течiй (український напрям, угрофiли, чехофiли), партій та громадських організацій.

У фондах 3223 (Описи 3 "З iсторiї Закарпатського крайкому КПЧ (1918-1973)" i 5 "Документи з антифашистського пiдпiльно-партизанського руху (з 1938 р.)") та 3485 "Колекцiя документiв з антифашистського пiдпiльно-партизанського руху на Закарпаттi в 1938-1944 рр." дослідником виявленi маловiдомi та неопублiкованi або опублiкованi з купюрами офiцiйнi матерiали (доповiднi записки та звiти керiвникiв підкарпатських пiдроздiлiв Мiнiстерства внутрiшнiх справ Королiвства Угорщина) та копiї оригiнальної публiцистики представникiв комунiстичного напрямку полiтичної думки Закарпаття.

Грунтовнi публiкацiї архiвних документiв з даної проблеми мають багатопрофiльний характер. Насамперед з'явилася добiрка документiв, знайдених передусiм у фондах Угорського нацiонального архiву. У цьому виданнi - "Венгрия и вторая мировая война (Секретные дипломатические документы из истории кануна и периода войны)" (Москва, 1962), пiдготовленому угорськими знавцями таємної дипломатiї 1938-1945 років на чолi з Ласлом Жiгмонтом, вiдображенi вузловi моменти агресивного зовнiшньополiтичного курсу Угорщини. Це - територiальна експансiя за I i II Вiденськими арбiтражами (2 листопада 1939 р. i 30 серпня 1940 р.) та шляхом анексiй (окупацiя Карпатської України та iн.), котрi уможливили великi держави.

Звiдти окремi знахiдки потрапили у збiрник документiв з минулого Закарпаття (1938-1944), упорядкований Галиною Сiяртовою.[9] Тут основу склали одиницi, виявленi у ДАЗО, Архiвi Iнституту iсторiї партiї при центральному комітеті Угорської соцiалiстичної робiтничої партiї та Вiйськово-iсторичному архiвi в Празi. Джерела, видрукуванi Г.Сiяртовою, вiдразу стали принциповими у реконструктивно-емпiричних студiях, тому що фокусують у собi етнополiтичну ситуацiю в краї, дiяльнiсть влади, позицiю громадських дiячiв i т.i.

Досить повно залучена закарпатська перiодика 1939-1944 років - газети, журнали, бюлетнi, календарi. Зокрема, у провiдних газетах, якi видавали головнi дiйовi особи суспiльно-полiтичного життя Андрiй Бродiй ("Русская правда", "Русское слово"), Степан Фенцик ("Карпаторусскiй голосъ") та Олександр Iльницький ("НедЬля") вiдбито центральнi сюжети iдеологiї та дiяльностi угрофiльського табору. Неоцiненну вагу для студiй над полiтико-правовими аспектами мають номери офiцiйного органу регентського комiсарiату Пiдкарпатської територiї - тижневика "Kárpátaljai közlöny - Подкарпатский вЬстникъ".

Важливе значення заслуговують і спогади учасників доленосних подій. У пропонованому дослідженні використано відомості, що були зафіксовані або відразу "по гарячих слідах" безпосередніми свідками у формі щоденника (В.Гренджа-Донський) чи документального нарису (В.Бірчак), або з плином часу, через декілька десятиліть, але зберегли високу історичну вартість (М.Ковач, Л.Виноградник, В.Шандор) чи не ставили за мету подати об'єктивну картину, що вельми прикметно для свого середовища (В.Копецький).

Апробацiя. Основнi положення i висновки монографії спочатку знайшли відображення в дисертацiї на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук, що була підготовлена у вигляді рукопису. Захист дисертації відбувся 31 травня 1996 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.15.01.04 (голова ради - доктор історичних наук, професор Едуард Балагурі, заступник голови ради - доктор історичних наук, професор Володимир Задорожний, учений секретар - кандидат історичних наук, доцент Микола Матьовка) при Ужгородському державному університеті (м.Ужгород, вул. Університетська, 14, ауд.234). Процедура захисту розпочалась о 14.15 київського часу і тривала одну годину сорок хвилин.

Дисертаційна робота була виконана на кафедрі історії України Ужгородського державного університету (завідувач кафедрою - доктор історичних наук, професор Володимир Задорожний). Науковий керівник - Михайло Болдижар, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедрою історії та теорії держави і права УжДУ. Офіційними опонентами виступили Василь Худанич, доктор історичних наук, професор кафедри політології УжДУ, та Омелян Довганич, кандидат історичних наук, доцент, керівник науково-редакційного відділу (робочої групи) Закарпатської обласної книги "Реабілітовані історією". Провідна установа - Інститут історії України Національної Академії Наук України (директор - академік НАН України Валерій Смолій), позитивний відгук обговорено і затверджено на засіданні відділу історії міжнародних зв'язків України (завідувач відділом - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Степан Віднянський).

На дисертацію і автореферат надійшли схвальні відгуки від: директора Центру пам’яткознавства Національної Академії Наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (м.Київ) кандидата історичних наук Сергія Заремби (до речі, у той же день, 31 травня 1996 р., захистив докторську дисертацію); виконуючого обов’язки завідувача кафедрою історії України Чернівецького державного університету ім.Ю.Федьковича (м.Чернівці) кандидата історичних наук, доцента Олександра Добржанського; завідувача кафедрою історії України Прикарпатського державного університету ім.В.Стефаника (м.Івано-Франківськ) доктора історичних наук, професора Володимира Грабовецького.

При проведенні таємного голосування виявилося, що всі 12 членів спеціалізованої ради, які взяли участь у голосуванні (з них 6 докторів наук за профілем дисертації), одностайно проголосували “за” присудження автору дисертації наукового ступеня кандидата історичних наук, а президія Вищої атестаційної комісії України затвердила це рішення на своєму засіданні 21 листопада 1996 р. Дисертація відповідає спеціальності 07.00.01 - історія України та вимогам до кандидатських дисертацій (п.13 “Положення про порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань” ВАКу).

Окремі фрагменти, приведені в монографії, були виголошенi напередодні та задовго до захисту в повiдомленнях на наукових конференцiях, що проводилися з iнiцiативи Ужгородського державного унiверситету i присвячувалися 50-рiччю визволення Закарпаття вiд фашизму та 50-рiччю Першого з'їзду Народних комiтетiв Закарпатської України (Ужгород, 18 листопада 1994 р.), 50-рiччю Перемоги над фашизмом i 50-рiччю возз'єднання Закарпаття з Україною (Ужгород, 26 травня 1995 р.), а також на 50-ій ювілейній науковій конференції професорсько-викладацького складу Ужгородського державного університету (Секція історичних наук, 7 лютого 1996 р.) і засiданнях кафедри iсторiї України УжДУ. Під час весняного семестру 1995-1996 навчального року для студентів IV курсу історичного факультету УжДУ був прочитаний заліковий спецкурс (20 акад. годин), однойменний з назвою монографії. Крiм того, протягом 1993-1995 рокiв опублiковано двi брошури i п'ять статей у наукових збiрниках, окремi з них отримали певний резонанс серед фахiвцiв.

Структура. Нарiжним каменем структури даної монографiї лежить проблемно-хронологiчний принцип. Вона складається зi вступу, трьох роздiлiв (у кожному роздiлi по чотири параграфи), висновкiв, списку джерел і додатків.

Зауваження до тексту монографії. Аби відобразити мовно-стилістичний колорит епохи, усі цитати українською, руською і російською мовами є автентичними до оригіналів, звідки були взяті. У силу технічних обставин букву Ь (ять) у цитатах і назвах використаних джерел руською і російською мовами передано збільшеною буквою Ь (м'яким знаком).


[1]див.: Böhme B. Studien zur Sozial- und Kulturgeschichte der Ukraine (Konzeption eines Forschungsprojekts) //Kultursoziologie (Aspekte. Analysen. Argumente) [Leipzig]. - 1995. - Heft5.- S.66-67.

[2]Tilkovszky L. Revízió és nemzetiségpolitika Magyarországon (1938-1941). - Budapest: Akadémiae Kiadó, 1967. - Old.145-253.

[3]Пашкуй З. Антинародна політика фашистської Угорщини на Закарпатті в 1938-1944рр.: Дис. ... канд. іст. наук. - Ужгород, 1974. - 194 с.

[4]Ванат І. Нариси новітньої історії українців Східної Словаччини. - Книга друга (вересень 1938 - лютий 1948 р.). - Братіслава-Пряшів: Словацьке педагог. вид-во, 1985. - 355 с.

[5]Довганич О., Пашкуй З., Троян М. Закарпаття в роки війни. - Ужгород: Карпати, 1990. - 172с. Довганич О., Ілько В., Гранчак І., Приходько В. Закарпаття в роки другої світової війни. Визволення від фашистської неволі (березень 1939 - жовтень 1944) //Нариси історії Закарпаття. - Том II (1918-1945) /Відп. ред. і кер. авт. кол. І.Гранчак. - Ужгород: Закарпаття, 1995. - С.467-548. Довганич О., Керечанин В., Пруниця С., Попович П. Закарпаття напередодні та в роки другої світової війни //Книга Пам'яті України. Закарпатська область. - I том /Упоряд. М. Владимир, Н.Цомпель. - Ужгород: Карпати, 1995. - С.13-85.

[6] Довганич О. Проблеми історії Закарпаття напередодні та в роки Другої світової війни (1938-1945 рр.): Дисертація у вигляді наукової доповіді на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. - Ужгород, 1997. - 72 с.

[7]Тут і далі у таких випадках бібліограф. опис праць див. у "Джерелах".

[8]див.: Ясперс К. Смысл и назначение истории /Пер. с немецкого. - Москва: Политиздат, 1991. - С.350.

[9]Шляхом Жовтня (Боротьба трудящих Закарпаття за соціальне і національне визволення, за возз'єднання з Радянською Україною): Збірник документів. - Т.V(1938 р.-1944р.) /Упоряд. Г.Сіяртова. - Ужгород: Карпати, 1967. - 519 с.http://www.ofitsynskyy.uzhgorod.ua/book3.htm