Монографії

Історіографія німецько-фінських відносин в 1933–1939

Тематика німецько-фінських відносин міжвоєнного періоду в російській науковій літературі розглядалась побіжно, насамперед в контексті розвитку совєцько-фінських і совєцько-німецьких стосунків напередодні Зимової війни 1939-1940 років. Тим не менше, у переліку рефератів, представлених на сайті www.otherreferats.allbest.ru, до послуг студентів з'явилася тенденційна робота неназваного автора "Історіографія німецько-фінських відносин в 1933–1939". Вона існує і в україномовній версії, так що "кремлівський" погляд на ті події успішно насаджується по цей бік українсько-російського кордону.

"Історіографія тематики даного дослідження включає значний за науковим спектром і обсягом масив літератури, в тому числі монографії, колективні роботи, наукові статті. У контексті їх аналізу ми можна виокремити праці: а) німецьких, б) фінських, в) інших західних, г) російських (у т.ч. радянських), д) українських науковців.

У німецькій історіографії є чимало праць, які присвячені вивченню зовнішньополітичної діяльності Німеччини у міжвоєнний період, оскільки історія 1930-х рр. містить ряд ще недосліджених або малодосліджених сторінок. Окремі сюжети цих досліджень стосуються відносин між Німеччиною та Фінляндією в 1933–1939 рр.

Безпосередньо вивченню різних аспектів європейської політики гітлерівської Німеччини присвячені праці відомого німецького історика Герхарда Вайнберга, а саме “Зовнішня політика гітлерівської Німеччини “ [1] та “Глобальна історія Другої світової війни” (1939–1945 рр.) [2]. Клаус-Юрґен Мюллер 1980 року написав монографію “Армія, політика та суспільство у Німеччині. 1933–1945” [3].

Власне місце Німеччини у світовій політиці з’ясовується у працях дослідників І. Брехта “Німеччина у сфері напруження світової політики від кінця Першої світової війни до кінця Другої світової війни” [4] та Г.Герваpта “Між Гітлером та Сталіним” [5]. У працях відомих істориків Бернда Вендта “Зовнішня політика Німеччини та її підготовка до війни після 1933 р.” [6] та Г. Гасса “Мюнхенський диктат 1938 р. – змова для війни” [7] також проаналізовано роль нацистської Німеччини у загостренні міжнародної обстановки в 30 х рр. минулого століття.
З праць німецьких авторів на особливу увагу заслуговують доробки професора Грейфсвальського університету (Німеччина) Манфреда Менгера. Дослідник брав активну участь у науковому житті не лише на батьківщині, але і у сусідніх країнах".

У цьому короткому описі ніби немає пропаганди. Але вона з'являється вже в наступних абзацах, коли автор намагається сформувати думку про цілеспрямовану політику Німеччини, яка нібито "роздувала" антимосковські настрої.

"Про це свідчать статті “Цілі та результати німецької політики щодо Фінляндії перед Другою світовою війною” у Скандинавському збірнику за 1978 р. [8]. Найґрунтовнішим дослідженням професора є праця “Німеччина та Фінляндія у другій світовій війні” [9], де в окремому розділі розглянутий період, що охоплює 1933–1939 рр. Аналізуючи відносини між обома країнами, автор показує воєнно-стратегічні інтереси керівництва Німеччини та характеризує особливу позицію фінського уряду. Він звертає увагу на активізацію німецької дипломатії з 1937 р., коли намітилась тенденція до послаблення німецько-фінських зв’язків. З боку Фінляндії був зроблений крок у бік оздоровлення стосунків з СССР. Це суперечило воєнним задумам Німеччини. Саме тому гітлерівська дипломатія намагалась зробити все можливе, щоб запобігти подальшому розвитку подій в такому напрямку. Разом з тим Берлін не хотів допустити і зростання впливу Великобританії у Фінляндії, тому англійці витіснялися німцями зі своїх позицій у цьому реґіоні".

М. Менгер розглянув роль німецького фактору в загостренні фінсько-німецьких відносин, а також значення фінського чинника в політиці гітлерівської Німеччини. При цьому автор не приводив категоричних суджень, а намагався врахувати всю складність проблеми, проаналізувати її всебічно. Заслуга Менгера і в тому, що висновки грунтуються в основному на документах Федерального архіву в Фрайбурзі та Центрального Державного архіву в Потсдамі. Водночас професор Менгер не загострював своєї уваги на характері зв’язків Німеччини та Фінляндії у військовій сфері, оскільки використані документи німецьких архівів не дозволяли цього зробити належним чином".

Скрізь автор монографії вживає словосполучення "Гітлерівська Німеччина", тоді як жолного - "Сталінський СССР".

"Недолік роботи М. Менгера полягає у тому, що автор намагався поєднати два протилежних погляди на відносини Німеччини та Фінляндії, що подекуди зменшує переконливість і логічність викладу. В центрі дослідження лежить ідея Менгера про “двоколійність” фінської зовнішньої політики [10: 54], тобто автор говорить про те, що фінський уряд у той час маневрував між СРСР та Німеччиною. Пріоритет автор віддає німецькій орієнтації Суомі [11: 60].

Серед фінських істориків, які займались дослідженням подій міжвоєнного періоду, є науковці як старшого, так і молодшого покоління, які намагаються розкрити ще невідомі факти або переосмислити ряд вже детально вивчених явищ історії. За останнє десятиріччя у фінській історіографії з’явилась низка робіт, які в значній мірі впливають на уявлення про політику Суомі у довоєнний період і вимагають нових точніших оцінок минулого. Зміни у стосунках між СРСР та Німеччиною у 1930-х рр. як правило цікавили фінських істориків з точки зору впливу їх на зовнішню політику Фінляндії. Важливий крок у цьому напрямку зробив Оллі Вехвіляйнен. Його дослідження “Націонал-соціалістична Німеччина і Радянський Союз у 1933–1934 рр.” (1966) [12] було кроком до подальшого аналізу німецько-фінських відносин, які почали складатись у даному десятиріччі, їх вплив на східну політику Фінляндії.

Особливої уваги заслуговує біографічний твір Стіґа Яґершельда “Маршал Фінляндії” виданий 1983 р. у Міннеаполісі (США) англійською мовою [13]. С. Яґершельд – родич К.Г. Маннергейма та його біограф. За обсягом і документальністю праця перевершує решту подібних монографій. Монументальне дослідження – це підсумок майже 20-річної діяльності автора і допоки найдетальніший і повніший біографічний твір про Маннергейма.

Історик Тімо Сойкканен підготував дисертаційну працю, яка викликала жваву дискусію як при захисті, так і в монографічному виданні. Торкаючись східної політики Фінляндії у передвоєнні роки, він визначав її як одну з головних складових зовнішньополітичної діяльності країни. Автор вважав, що керівництво країни намагалось проводити власну зовнішню політику та відповідати за її результати. Доля країни відповідно знаходилась у руках уряду Фінляндії, який вирішував проблеми зовнішньої політики, виходячи лише з інтересів своєї держави.

Автора критикували за відсутність у роботі даних стосовно рівня впливу конкретних осіб з вищого політичного керівництва на формування зовнішньополітичного курсу країни. Свої думки історик викладав також у статтях та виступах на спільних німецько-фінських та радянсько-фінських конференціях. Зокрема, у 1977 р. на німецько-фінському семінарі, який відбувся у Ганасаарі (Фінляндія), на якому молодий дослідник виступив з доповіддю про діяльність Вайно Таннера [14], та на радянсько-фінській конференції, присвяченій вивченню Зимової війни (1989). На цій конференції Т. Сойкканен виступив з промовою про стан та діяльність парламенту та урядів Фінляндії у 1930–40-ві рр. [15].

Відомим фінським біографом є С. Вірккунен, який досліджував життя та діяльність президентів П.Е. Свінгувуда [16] (1981) та Р. Рюті [17] (1985). Постать К. Калліо, четвертого президента Фінляндії, також була об’єктом дослідження, зокрема, фінського історика К. Гокканена [18] (1986).

Беззаперечний інтерес викликає останнє дослідження професора Югані Паасівірта “Фінляндія і Європа. Ранні роки незалежності. 1917–1939” (1988) [19]. Досліджуючи тему, автор не зосереджувався лише на політичних відносинах, як це було традиційно. Проблеми зовнішньої політики розглядали у комплексі з внутрішньою обстановкою країни, станом її оборони, торговельних, культурних і спортивних зв’язків із закордонними державами. Для розуміння окремих аспектів східної політики Фінляндії важливими були дані не лише про те, що безпосередньо стосується відносин з СРСР, але і невідомі раніше факти про співробітництво з Німеччиною, Англією, Францією, Швецією.

Зовнішньополітична діяльність П.Е. Свінгувуда викликає особливий інтерес. Його особистість як державного діяча вимагає того, щоб приділити йому особливу увагу. Ще до здобуття незалежності Фінляндією Свінгувуд відігравав одну з провідних ролей в її політичному житті. З його іменем пов’язане як становлення незалежності Фінляндії, коли він очолював її уряд, так і активне зближення з Німеччиною з 1918 р. З того часу у Свінгувуда збереглась пронімецька зовнішньополітична орієнтація і досить недоброзичливе ставлення до східного сусіда. Недивно, що й в 30-ті рр., коли Свінгувуд був прем’єр-міністром, а потім президентом, пронімецький курс мав яскравовиражену спрямованість.

Для дослідження зовнішньої політики, яку проводив П.Е. Свінгувуд, могли б бути корисними його особисті записи, але, як виявилось, їх не існує. Поміж тим ця історична постать викликала інтерес істориків-біографів, а саме: Ерккі Райкконена (1937) [20] та Е.В. Юва (1961) [21].

Також варті уваги дослідження пресс-аташе Фінляндії у Вашингтоні Макса Якобсона. У 1989 р. була видана праця “Дипломатія Зимової війни” [22]. Більша частина книги присвячена східній політиці Фінляндії у довоєнний період. Монографія розрахована на широке коло читачів і носить науково-популярний характер, однак важливо, що джерелами для написання книги стали мемуари й опубліковані документи. Автор не ставив за мету давати оцінку подіям і робити власні глибокі висновки. Він лише подав фактичний матеріал, що дозволяє читачам самостійно визначати своє ставлення до тих чи інших подій міжвоєнного періоду. Книга Макса Якобсона написана яскраво та вважається у Фінляндії мало не класикою історико-політичної літератури про війну 1939-1940 рр. Також заслуговує на увагу опублікована у 1998 р. його книга “Фінляндія у новій Європі” [23]. Значна частина праці присвячена східній політиці Фінляндії в передвоєнний період. Водночас тільки окремі фрагменти стосуються німецько-фінських відносин.

З 1989 по 1992 рр. у Гельсінкі була видана капітальна робота “Нація у війні” [24] – тритомне видання, написане колективом авторів під керівництвом професора Оллі Вехвіляйнена. В ньому акумулюються досягнення багатьох дослідників. Автори вважали своїм завданням пояснити причини війни в 1939 р. Викладено лише факти, з яких читач повинен сам робити висновки. Автори досліджують події не лише напередодні війни, а й значно раніше. На їх думку зовнішньополітична концепція Фінляндії виходила з того, що СРСР становив для неї пряму загрозу. Щодо партнерів Суомі, то найактивнішими були відносини з Німеччиною. В книзі, однак, цьому приділена незначна увага.

Військове співробітництво Німеччини та Фінляндії досліджував М. Йоккіпій в монографії “Фінляндія на шляху до війни” [25] та Х. Вайну, який у співавторстві з Йоккіпій написав працю “Народження війни триває. Історія військового співробітництва Німеччини та Фінляндії. 1940–1941 рр.” [26]. Разом з тим треба зауважити, що у наведеній вище низці праць фінських авторів лише частково увага акцентувалася на різних сферах німецько-фінського партнерства перед Другою світовою війною, та й то без претензій на глибоке, вичерпне їх висвітлення.
У 1999 р. була перевидана двотомна монографія професора Арві Корхонена (A. Korhonen) [27]. У роки війни у 1941–1944 рр. А. Корхонен був офіцером у ставці К.Г. Маннергейма, що дозволяло автору знаходитись поблизу найважливіших подій того часу. Значна частина праці присвячена подіям, які передували Зимовій війні. Саме тут отримала своє оформлення його теорія про так звану “сплавну колоду”. Автор вважав, що політика Фінляндії в 1930-ті рр. була подібна колоді, яку несло сильною течією зовнішньополітичних русел сильніших держав, а саме СРСР та Німеччини.

Вагомим доробком у вивченні різних аспектів зовнішньої політики Фінляндії, в тому числі окремих аспектів німецько-фінських відносин у міжвоєнний період стали праці радянських та російських істориків.

Серед сучасних російських дослідників найбільшої уваги заслуговують праці М.І. Баришнікова та В.М. Баришнікова. У монографії “Фінляндія в другій світовій війні” [28], в якій використані документальні дані авторитетних керівників Фінляндії, а саме Ю.К. Паасіківі і У.К. Кекконена, а також численні офіційні дипломатичні публікації СРСР, США, Англії, Німеччини, Фінляндії, преса різних країн, праці фінських і радянських істориків, мемуари державних діячів СРСР, Фінляндї, США, Англії. В першому розділі монографії здійснено аналіз східної політики Фінляндії в 30-х рр., а в її контексті можна прослідкувати і розвиток німецького напрямку зовнішніх відносин країни. Щоправда, даний аспект розкрито побіжно, без спеціального заглиблення в проблему.
В 1997 р. була опублікована книга В.М. Баришнікова ”От прохладного мира к зимней войне: восточная политика Финляндии в 1930-е гг.” [29]. В монографії здійснена спроба всебічно дослідити зовнішню політику Суомі в контексті тодішньої міжнародної обстановки. На основі фінських і закордонних документів, а також інших джерел автор з’ясував багато раніше невідомих фактів і явищ фінської політики. В даному контексті важливу роль відіграло вивчення розсекречених у 90-ті рр. документів російських архівів. Надаючи особливої уваги широкому висвітленню східної політики Суомі, Баришніков досить детально аналізував два інших, альтернативних вектори зовнішньої політики Фінляндії – скандинавський і німецький.

Позитивно оцінюючи монографію, варто сказати, що вона має і деякі недоліки: не всі аспекти досліджуваної проблеми опинились у полі зору автора і розкриті ним повною мірою, в деяких місцях присутній схематизм або, по суті, конспективне викладення матеріалу. Більшої уваги заслуговують події осені 1939 року, зокрема варто ширше показати, як західні держави з обох угруповань фактично вели суперництво між собою в здійсненні антирадянського тиску на керівництво Фінляндії. В цьому зв’язку можна було б відзначити, що провідне місце у роздмухуванні антирадянських настроїв серед правлячих кіл Суомі деколи займала англійська дипломатія. Також детальніше варто було б зупинитися на питанні про політичне становище в країні, зокрема про ставлення різних верств населення фінського суспільства до подій, що відбувались в середині країни та на міжнародній арені.

Російські науковці основну увагу звертали на детальне вивчення російсько-фінських відносин у довоєнний період і під час Зимової кампанії. В цьому контексті приділена увага дослідженню і німецького фактора зовнішньої політики Фінляндії як протидії радянському впливу. Цікавою є монографія Ф. Дамма [30], а також колективна робота під редакцією Н. Яковлєва “Накануне. 1931–1939. Как мир был ввергнут в войну: краткая история в документах, воспоминаниях, комментариях” [31] та монографія в двох томах “Зимняя война. 1939–1940” (під редакцією Е.Н. Кулькова та О.А. Ржешевського) [32, 33].

Крім того, з середини 90-х рр. ХХ століття з’явилась велика кількість праць, присвячених аналізу міжнародної обстановки передвоєнного періоду. Це було зумовлене тим, що для сучасних науковців відкрились нові можливості для дослідницької роботи, зокрема доступ до раніше засекречених матеріалів, отже можливість отримати нові дані, які потребували детального вивчення. Крім того розширились зв’язки із закордонними науковими закладами, архівами, вченими. Політика Суомі міжвоєнного періоду через призму нових досліджень отримала дещо іншу оцінку.

У 80–90-х рр. історія Фінляндії вкотре стала в центр наукових досліджень. Це було пов’язано із святкуванням ювілеїв: 50-и та 55-річчя завершення Зимової війни. З цієї нагоди відбулося ряд конференцій і наукових симпозіумів. Взагалі 1989 р. відрізняється активізацією радянсько-фінського наукового співробітництва, про що свідчить проведення у Москві спільної конференції присвяченої 50-й річниці Зимової війни. Чимало наукових статтей було опубліковано в журналах “Родина”, “Новая и новейшая история”, “Международная жизнь”, “Вопросы истории”, “Север”, “Скандинавский сборник”, “Звезда”, “Мировая экономика и международные отношения”, “Сучасність” та ін.

Особливу увагу автори статей звертали на життя і діяльність маршала К.Г. Маннергейма. Зокрема, в 1997 р. журнал “Новая и новейшая история” опублікував статтю Х. Вайну “Многоликий Маннергейм” [34]; журнал “Север” – статтю О. Маннінена “Маршал Маннергейм и причины войны” [35]; в “Звезде” надрукована обширна стаття Е.І. Йоффе-Кемпейнен “К.Г. Маннергейм – Маршал и Президент” [36]. Крім того журнали оприлюднили значну кількість рецензій на нові монографії вітчизняних і зарубіжних дослідників, а також повідомлення про роботи молодих науковців у контексті досліджуваної проблематики.

Принагідно потрібно відзначити, що висвітлювана тема майже не досліджувалася в українській історіографії. Окремі аспекти торкались такими істориками як Н. Беліцер [37] і А.М. Носков [38]. Так, Наталя Беліцер вивчала історію територіальної автономії Аландських островів і культуру корінного народу саамі. А.М. Носков досліджував події радянсько-фінської війни. У цьому контексті лише фрагментарно розглядалися окремі епізоди багатогранних і непростих німецько-фінських відносин у 1933–1939 рр.

Отже, аналіз результатів вивчення вітчизняних та зарубіжних істориків істориками зовнішньої політики Фінляндії в 30 ті рр. минулого століття дає можливість зробити висновки, що немає особливих відмінностей оцінок дій фінського уряду в складний передвоєнний період. Фінське керівництво намагалося в міру своїх можливостей проводити незалежну політику, хоча потрібно було рахуватись зі змінами в міжнародній обстановці. Поряд з цим, необхідно також вказати на те, що в наявній науковій літературі залишались без відповіді деякі вагомі питання, серед них і міра впливу на політику Фінляндії провідних західних держав, перш за все, Німеччини.

Показовим є факт, що з появою великої кількості джерел перед істориками відкривається широке поле діяльності для глибшого дослідження даної проблеми. Звичайно, що не на всі питання одразу знайдуться вичерпні відповіді, але завдяки науковим пошукам можливо привідкрити завісу над багатьма подіями минулого, важливими та маловивченими аспектами німецько-фінських відносин 1930-х рр".

Наприкінці цього твору наводиться цікавий список джерел, зібраних настільки ж повно, наскільки упереджено їх прокоментовано:

"Список використаних джерел

1. Weіnberg G.L. The Foreign policy of Hitler’s Germany. – Chicago; L.: Univ. of Chicago press, 1980. – Vol. 2: Starting World war II, 1937–1939. – 728 p.
2. Weinberg G.L. A World at arms: A global history of World War II. – Repr. Cambridge univ. Press, 1994. – 1994. – XIX, 1178 p.
3. Muller K.J. Armee, politik und Gesellschaft in Deutschland, 1933–1945: Studien zum Verhaltnis von Armee u. NS. – System. Paderborn: Schoningh, 1980. – 123 s.
4. Brecht I. Deutschland im Spannugsfeld der Weltpolitik. Vom Ende des Ersten bis zum Ende Zweiten Weltkreiges: Arbeitsmaterialen fur den Geschichtsunterricht in der Kollegstufe. / I. Brecht, E. Kolo, K.-H. Ruffmann; Hrgs. von A. Atzerodt u.a. – Neu. bearb. & erganzte Ausgabe. – Munchen: Oldenbourg, 1982. – 139 s.
5. Herwarth H. von. Zwischen Hitler und Stalin: Erlebte Zeitgeschichte 1931 bis 1954. – Frankfurt am Main u. a.: Prapylaen, 1982. – 368 s.
6. Wendt B.J. Aussenpolitik und Kriegsvorbereitung des Hitlert-Regimes. – Munchen: Dt. Taschenbuch, 1987. – 256 s.
7. Hass G. Munchener Diktat 1938 – Komplott zum Krieg. – Berlin: Dietz Verl., 1988. – 303 s.
8. Menger M. Ziele und Resultate der deutschen Finnlandpolitik vor dem zweiten Weltkrieg. / Скандинавский сборник. – Вып. 23. – Таллин, 1978. – С. 117-127.
9. Menger M. Deutschland und Finnland im zweiten Weltkrieg: Genesis und Scheitern einen Millitarallianz. /Nat/ Volksarmee / Millitageschichtlich inst. Der DDR. – Berlin. – 1988. – 276 s.
10. Там же.
11. Там же.
12. Vehviläinen O. Kansallissosialistinen Saksa ja Neuvostoliitto 1933-1934. Hitlerin valtaantolosta Baltian pöytäkirjaa Koskevien neuvottelujen raukeamiseen. – Helsinki: Porvoo, 1966. – 281 s.
13. Jagerskiold S. Marshal of Finland. – Minneapolis: University of Minnesota Press, 1983. – 210 p.
14. Soikkanen H. Väinö Tanner – te sota-ajan johtajaksi. // Tiennäjttäjät. 3. Suomen tjöväenliikkeen merkkimiehiä Ursinista Tanneriin. – Helsinki: Kustannusosakejhtiö Tammi, 1968. – S. 387–467.
15. Soikkanen T. Taisteku Suomen linjasta. / Talvisota Suomi ja Venaja. XII suomalais – neuvostoliittolainen symposiumi. – Moskova. 24-27.10.1989. – Helsinki: SHS, 1991. – C. 123–144.
16. Virkkunen S. Svinhufvud. Kansallinen presidentti. – Helsinki: Otava, 1981. – 218 s.
17. Virkkunen S. Ruti. Myrskjajan presidentti. – Helsinki: Otava, 1985. – 317 s.
18. Hokkanen K. Kyösti Kallio. – Porvoo – Helsinki – Jula: WSOY, 1986. – 413 s.
19. Paasivirta J. Finland and Europa. The early years of independence. 1917–1939. – Helsinki: SHS, 1988. – 555 p.
20. Räikkonen E. Ukko – Pekka Kansanmies. – Helsinki: Kustannusosakejhtiö Sanatar, 1937. – 699 s.
21. Juva P.E. Svinhufvud. B.2. 1917–1944. – Helsinki: Porvoo, WSOY, 1961. – 691 s.
22. Jakobson M. Diplomaattien talvislta / Max Jakobson. – 6. pain. – Porvoo etc.: Soderstrom, 1989, – XI, 399 p.
23. Jakobson M. Finland in the New Europe Published, with the Center for Strategic and International Studies. – Washington, D.C., 1998. – 177 p.
24. Kansakunta soddasa. Os. 1–3. – Helsinki, 1989–1992.
25. Йокиппи М. Финляндия на пути к войне. Исследование о военном сотрудничестве Германии и Финляндии в 1940–1944 гг. – Петрозаводск: Карелия, 1999. – 370 с.
26. Вайну Х., Йокипий М. Рождение войны продолжается. История военного сотрудничества Германии и Финляндии 1940–1941 гг. // Вопросы истории. – 1990. – №4. – С. 174–176.
27. Korhonen A. Suomen Historian käsikirja. – Helsinki: Porvoo, 1999. – B. 1. – 741 s., B. 2. – 702 s.
28. Барышников Н.И. и др. Финляндия во второй мировой войне. – Л.: Лениздат, 1989. – 334 с.
29. Барышников В.Н. От прохладного мира к зимней войне. – СПб.: Санкт-Петербургский государственный университет, 1997. – 351 с.
30. Дамм Ф. Накануне второй мировой войны. 1938 – август – 1939 г. Воспоминания. – М.,1982. – 352 с.
31. Накануне. 1931–1939. Как мир был ввергнут в войну: краткая история в документах, воспоминаниях и комментариях. / Сост. Яковлев Н. и др. – М.: Политиздат, 1991. – 272 с.
32. Зимняя война. 1939–1940. Т. 1. Политическая история. – М.: Наука, 1998. – 379 с.
33. Зимняя война. 1939–1940. / РАН, Институт всеобщей истории. Финляндское историческое общество. Кн. 2. И.В. Сталин и финская кампания: (стенограмма совещания при ЦК ВКП(б) / Е.Н. Кульков, О.А. Ржешевский (отв. ред.). – М.: Наука, 1999. – 295 с.
34. Вайну Х. Многоликий Маннергейм // Новая и новейшая история. – 1997. – № 5. – С. 141–167.
35. Маннинен О. Маршал Маннергейм и причины войны // Север. – 1988. – № 11–12. – С. 135–137.
36. Иоффэ-Кемппайнен Э.И. Карл Густав Маннергейм – Маршал и Президент // Звезда. – 1999. – №10. – С. 152–184.
37. Беліцер Н. Фінляндія: досвід територіальної автономії Аландських островів і національно-культурна автономія корінного народу Саамі // Сучасність. – 2002. – № 7–8. – С. 60–73.
38. Носков А.М. Радянсько-фінляндська війна. 1939–1940. / сер. 4. “Світ сьогодні”. – К.: Т-во “Знання”, 1990. – 16 с."

otherreferats.allbest.ru

ОК