Уґраїна — Басконія — Енциклопедія

БАСКОНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Література народу басків, земля якого розпоідлена між Іспанією (провінції Алава, Біскайя, Гіпускоа, Наварра) і Францією (деп. Нижні Піренеї). Найдавніші тексти баскською мовою - монолог Панурга в «Пантагрюелі» Ф. Рабле (вид. 1543), збірник релігійних і любовних віршів священика Бернардо Дечепаре «Початки баскської мови» (1545). Ще...

Протягом 16 — 19 ст. баскську літературу творили в основному просвітителі, серед яких переважало католицьке духівництво. В цей час опубліковані релігійно—моралізаторські книги й фольклорні записи: кн. «Наслідки» П. де Ашулара (1643), збірка «Різдвяні вірші» Х. Етчеберрі (1630 — 1631), збірка баскських прислів’їв (1657) світського автора А. Ойєнарта та ін.

На 18 століття припадає літературна діяльність священника М. де Ларраменді, який видав збірку «Пісенна творчість Гіпускоа», і графа Пеньяфлоріде, засновника баскського товариства друзів батьківщини та автора комічної опери «Осміяний п’яниця» (1764) з вокальними номерами баскською мовою. Просвітительські ідеї характерні для філософа П. П. де Астарлоа і прозаїка Х. А. Могель-і-Уркісу, який написав перший баскський роман «Перу Абарака» (вид. 1881, присвячений життю селянства), поетів Х. І. Істуети, П. Топета, байкарів А. П. Істурріагі і С. Моно.

В середині 19 століття почав розвиватися романтизм, у літературі посилилися патріотичні мотиви. Вірш Х. М. Іпаррагірре «Дуб Герніки» (1851) став гімном басків. У поемі Ж. М. Іррібаррена «Баск» (1853) складається хвала баскському народові. З ліричними й сатиричними віршами виступав І. Баскаррондо (псевдонім – Вілінч). Романтична проза представлена романами «Око провісника» А. Чао (1866) і «Володар Басо з Етумети» Х. В. Аракістайна (1882).

З 80-х рр. почали виходити баскською мовою книжки, журнали і газети в Іспанії, Франції, а також у Південній Америці, де оселялися емігранти – баски. Реалістичні тенденції, що проявилися у віршах С. де Арана Гойрі, розвиваються у творчості його наступників, поетів 20 століття Х. М. Агірре, Е. де Уркіаги і прозаїка Д. Агірре , якому належать романи «Морські води» (1906) і «Папороть» (1912).

Революційні зрушення в Іспанії 20 століття, перемога Народного Фронту (1936), після якої країна басків здобула автономію, стали поштовхом для розвитку літератури в усіх її жанрах, але культурне життя басків було придушено франкістським режимом. Серед нечисленних творів цього часу — поема Н. де Ормаечеа «Баски» (1950). Тільки з відновленням 1977 автономії почався новий етап у розвитку баскської літератури. Твори Г. Аресті Сегуроли — поема «Вниз по схилу» (1960), поетична збірка «Камінь і народ» (1964), цикли віршів «Баскський камінь», «Цей кам’яний народ» (обидва опубліковані 1976 в періодиці) — наповнені соціальним змістом і народними мотивами, збагатили літературу новими темами та ідеями; вони позначені пошуками в галузі форми, характерними для сучасної європейської поезії. Ці ж тенденції продовжуються в творчості поета і прозаїка Х. Кінтани, який також перевидав ряд баскських класиків. Фундатор і перший президент Академії баскської мови Р. М. де Аскуе був укладачем двотомного басксько-французько-іспанського словника (1905 – 1906). Український етнограф і археолог Ф. К. Вовк у журналі «Літературно-науковий вісник» надрукував спогади про перебування в Країні Басків, про які згадував І. Франко (Зібрання творів, т. 41. К., 1984, с. 328).

УЛЕ. К., 1988, т.1.-с.134 - 135.