Уґраїна — Басконія — Енциклопедія

АТЛЕТІК Більбао

ФК «Атлетік» Більбао (ісп. Athletic Club de Bilbao) — баскійський футбольний клуб з міста Більбао (Еускаді).

Клуб був заснований в 1898 році, з 1928 року виступає в Прімері. Зі всіх клубів засновників лише «Атлетік», «Реал Мадрид» і каталонська «Барселона» жодного разу не покидали вищий дивізіон Іспанії. «Атлетік» — один з найтитулованіших клубів Іспанії. Він вісім разів вигравав чемпіонат країни і двадцять чотири рази перемагав в Кубку Короля. Клубні кольори традиційно червоно-білі, за що клуб отримав прізвисько Rojiblancos (червоно-білі). Прізвисько «Леви» походить від того, що стадіон розташований поряд з церквою Святого Мамаса (Мамес в іспанському варіанті). Мамас в ранній період християнства був кинутий римлянами на розтерзання левам. Леви не торкнулись Мамаса і пізніше він був названим святим.

Клуб відомий своєю консервативною політикою в плані використання лише місцевих футболістів. Це є предметом особливої гордості. Проте не тільки уродженці Країни Басків отримували запрошення в команду, але і футболісти з баскським корінням, такі як уродженець Бразилії Біуррун і чемпіон світу та Європи у складі збірної Франції Біксент Лізаразю. Однак, на тренерський склад ця практика не поширюється, і клуб очолювали багато іноземних фахівців, серед них німець Юп Хайнкес і француз Луіс Фернандес. Клуб має британське походження, звідси і англійська назва «Атлетік».ФК Більбао, Клуб Атлетік і Клуб Біскайя

Футбол в Більбао з'явився завдяки двом групам людей, які мали зв'язок з Великою Британією: британським сталеварам та морякам й баскським студентам, що повернулися з британських шкіл та університетів. Наприкінці XIX століття Більбао був головним портом в самому серці найважливішої індустріальної області з великою кількістю залізорудних шахт і верфей. Тут була розташована рушійна сила іспанської економіки, і тому це місце привертало робочих мігрантів. Серед них були і шахтарі з північного заходу Англії, і працівники верфей з Саутгемптона і Портсмута. Британські робітники привезли сюди (як і решту куточків планети) гру під назвою "футбол". На початку 1890-х ці робітники зібралися разом і сформували Футбольний Клуб Більбао.

Тим часом, діти баскської інтелігенції перебралися до Великої Британії, щоб навчитися інженерній справі і комерції. У Великій Британії в студентів з'явився інтерес до футболу й після повернення до Більбао вони стали проводити ігри з британськими робітниками. У 1898 році студенти Гімназії Самакоїс заснували Клуб Атлетік (Athletic Club - на англійський зразок). У 1901 відбулися збори в кафе Гарсія, на якому були визначені правила і статут клубу. У 1902 два клуби з Більбао сформували загальну команду під назвою Клуб Біскайя для участі в першому розіграші Кубка Іспанії з футболу. Із змагання вони повернулися з головним трофеєм, обігравши у фіналі Барселону. Зокрема завдяки цьому успіху в 1903 відбулося офіційне злиття двох клубів під спільною назвою Атлетік Більбао (у дослівному варіанті "Клуб Атлетік з Більбао"). У тому ж році баскські студенти сформували і команду Атлетік Мадрид. Цей клуб надалі перетвориться на Атлетіко Мадрид. Рік заснування клубу є дискусійним питанням серед футбольних істориків. Офіційно декларується 1898 рік, але є підстави вважати, що справжньою датою заснування має 1901 рік. Є також і прихильники 1903 року як відправної крапки.

Клубні кольори

Таким же дискусійним є питання про витік клубних кольорів. Хоча спочатку кольорами клубу були білий та синій (смугаста форма), в 1910 це поєднання поміняли на червоно-білий. Існує три версії, чому це відбулося. Найпоширеніша версія – зміна відбулася на догоду британським засновникам клубу, які були родом з Сандерленда і Саутгемптона. За іншою версією член клубу, відправлений до Великої Британії купити біло-синіх футболок не зміг знайти таке забарвлення і повернувся з футболками червоно-білих кольорів. Існує також теорія, за якою червоно-білі кольори були вибрану через їх дешевизну, оскільки червоно-біле поєднання використовувалося при виготовленні матраців. Таким чином, обидва клуби Атлетік Більбао і Атлетіко Мадрид використовували спочатку синьо-біле забарвлення, проте потім перешли на поєднання червоного і білого. Мадридський клуб зробив цей крок першим, за що і отримав прізвисько Los Colchoneros, що в перекладі значить "виробники матраців”.

Атлетік є одним з небагатьох клубів, у якого немає в наявності на футболках логотипу офіційного спонсора (до недавнього часу цього принципу дотримувалась каталонська Барселона). Проте в розіграші Кубка УЄФА і Кубка Короля сезону 2004/2005, Баскський уряд за сотні тисяч євро розмістив на футболках слово "Еускаді" (Країна Басків) (червоний, білий і зелений є кольорами Країни Басків).

Кубок Короля

Клуб брав участь в розіграшах Кубка Короля із заснування. Слідом за першою перемогою під назвою Клуб Біскайя, сформований в новому складі Атлетік Більбао знов виграв трофей в 1903 році. У 1904 вони були оголошені переможцями, оскільки їх суперники з клубу Еспаньол не змогли приїхати на матч. У 1907 було відроджено назву Клуб Біскайя після участі змішаної команди під назвою Уніон Віскайно. Після короткої перерви клуб знову виграв змагання в 1911 і потім перемагав три рази поспіль в період з 1914 по 1916 роки. Зіркою тієї команди був талановитий бомбардир Пічічі, який забив перший гол на стадіоні Сан Мамас 21 серпня 1913 року, а також створив хет-трик у фіналі 1915 року. Сьогодні звання кращого бомбардира Чемпіонату Іспанії носить ім’я Пічічі.

Баскський націоналізм

Розвиток політики використання кантери має джерела й у відродженні баскського націоналізму, так і від провідного становища Країни Басків на ранній стадії розвитку футболу в Іспанії. Успіхи клубу дали баскам привід для гордості, і підтримка клубу, активне вболівання стало легітимним способом для виразу баскських націоналістичних ідей, особливо в роки правління Франко. Клуб став ідентифікуватися з Баскською націоналістичною партією (БНП), заснованою в 1895 році. Деякі з членів БНП були також членами клубу Атлетік. Хосе Антоніо Аґірре, що був футболістом клубу в 1920-х роках та водночас членом БНП, став в 1936 році першим обраним баскським президентом. 5 грудня 1975 року (15 днів по смерті Франко), гравець Атлетіка Ірібар і гравець Реал Сосьєдада Кортабарріа в локальному дербі двох клубів вишли на полі, тримаючи в руках все ще заборонений баскський прапор.

Останні три іноземні гравці лишили клуб в 1912 році і відтоді бере своє почала неофіційна політика кантери. Спочатку вона мала на увазі, що тільки баскські гравці, народжені в Країні Басків мають право грати в клубі. За іронією долі у великому виграші від цієї політики залишилася Іспанія. На початку 1920-х років Країна Басків стала колискою найбільших футболістів Іспанії. Потік іммігрантів зі всієї Іспанії привів до того, що область випускала сотні якісних гравців і кантера працювала на благо збірної країни. У 1920-му Іспанія відправила футбольну команду на Літні Олімпійські ігри. З 21 гравця команди 14 були басками. Атлетік виростив для національної збірної держави окупантів більше гравців, ніж який-небудь інший клуб, включаючи Реал Мадрид.

Перша Ла Ліга

Атлетік був не єдиною баскською командою, представленою у складі олімпійської збірної зразка 1920 року. Такі клуби як Реал Уніон, Аренас Гетчо і Реал Сосьєдад також поставляли своїх гравців. Все ці чотири клуби стояли у витоків створення Ла Ліги в 1928 році, а в 1930 до них приєднався ще і Депортіво Алавес. Таким чином, п'ять з десяти клубів Прімери (першого дивізіону Іспанської національної ліги) були з Країни Басків. Вираз Con cantera у aficiоn, no hace falta importaciоn, який можна перекласти як „З доморослими командами і уболівальниками в імпорті потреби немає”, мав сенс в ті дні.

Ель Бомбін

В 1921 з клубу Расінґ Сантандер прибув новий тренер Фред Пентленд. У 1923 році він привів клуб до перемоги в Кубку Короля. Він зробив революцію в манері гри Атлетіка, довівши до абсолюту гру в короткий пас. У 1927 році він залишив Атлетік і надалі тренував Атлетіко Мадрид, Реал Овьєдо і збірну Іспанії. У 1929 він повернувся в Атлетік і привів команду підряд до двох дублів (перемогам в Ла Лізі і Кубку Короля водночас) в 1930 і 1931 роках. Клуб виграв Кубок Короля чотири рази підряд в період між 1930 і 1933 роками, до того ж Атлетік зайняв друге місце в Ла Лізі в 1932 і 1933 рр. У 1931 Атлетік також завдав Барселоні найганебнішої поразки в її історії – 12:1.

Атлетіко Більбао

В 1941 році клуб змінив назву на Атлетіко Більбао, підкорюючись лінгвістичній політиці Франко, згідно з якою всі неіспаномовні імена і назви були заборонені. Обструкції піддалося і правило, за яким тільки уродженці Країни Басків могли грати в команді. У тому ж році свій дебют зробив Сарра. За наступні 13 сезонів він забив 294 голи у всіх змаганнях за Атлетіко, плюс ще 20 за національну збірну Іспанії. Його 38 голів в сезоні 1950/1951 досі є чинним рекордом Прімери. Ще одним великим гравцем тієї епохи вважається Панісо. У 1943 клуб виграв Ла Лігу і Кубок Генералісимуса, і другий трофей вони зуміли зберегти за собою в 1944 і 1945 рр.

На початку 1950-х клуб мав в своєму розпорядженні легендарну атакуючу лінію: Сарра, Панісо, Рафа Іріондо, Венансіо і Агустін Гаїнса. Вони допомогли команді виграти черговий Кубок Генералісимуса в 1950-му. Поява в якості головного тренера Фердінанда Даучіка дозволила розвинути успіх. Він привів команду до нового дубля в 1956-му і до виграшу Кубку Генералісимуса в 1955 і 1958 рр. При ньому клуб в 1956-му дебютував в Кубку європейських чемпіонів і в чвертьфіналі програв Манчестер Юнайтед.

На руку клубу в досягненні успіхів в тридцятих, сорокових і п'ятдесятих роках зіграв ліміт на іноземних гравців. В більшості випадків клуб міг мати тільки трьох легіонерів в своєму складі, а це означало, що на полі виходили як мінімум вісім місцевих футболістів. Тоді як Реал Мадрид і Барселона обходили це правило, використовуючи гравців з подвійним громадянством, таких як Альфредо Ді Стефано, Ференц Пушкаш, Хосе Сантамарія і Ладіслао Кубала, Атлетік суворо дотримувався своєї політики кантери. Протягом шістдесятих років в Іспанії домінував Реал Мадрид і Атлетіко Більбао вдалося виграти лише Кубок Короля в 1969-му.

Як й решта іноземних команд, клуб став використовувати правило, за яким до команди можна було брати гравців, у яких було баскське коріння, але їм необов'язково було народитися в Еускаді. Це дозволило народженому в Барселоні Армандо Меродіо грати за Атлетік. В той же час на таких гравців як Хесус Марія Переда, Міґєль Хонес і Хосе Ґарате не звернули уваги. Хоча ніхто з них не був баском від народження, все троє виросли в Країні Басків і могли класифікуватися як баски, які натуралізувалися. Приміром, у Ґарате батьки були баскського походження.

Шістдесяті ознаменувались сходженням легенди Атлетіка Хосе Анхеля Ірібара. Сімдесяті не принесли з собою кардинальних змін, і єдиним трофеєм став Кубок Короля в 1973-му. У грудні 1976-го перед початком гри з Реалом Сосьєдад Ірібар і капітан Реала Іґнасіо Кортабарріа винесли прапор Країни Басків і урочисто встановили його в центральному крузі. Це було перша публічна демонстрація прапора з моменту смерті Франко. У 1977-му клуб досяг фіналу Кубка УЄФА, програвши за правилом м'ячів, забитих на виїзді, Ювентусу. Відтоді клуб повернув собі назву Атлетік Більбао.

Ера Клементе

В 1981 році клуб призначив Хавьєра Клементе на посаду головного тренера. І незабаром йому вдалося створити одну з найуспішніших команд Атлетіка за всю історію. Молоді гравці з кантери Сантьяґо Уркіаґа, Міґель Де Андрес, Ісмаель Уртубі, Естаніслао Арґоте і Андоні Субісаррета приєдналися до ветеранів, таким як Дань і Андоні Гоїкоєчеа. У перший же сезон під своїм керівництвом, Клементі привів команду до 4 місця в Ла Лізі. У 1983 клуб виграв Ла Лігу, а в 1984 зробив дубль.

У 1985 і 1986 Атлетік фінішував третім і четвертим відповідно. Атлетік Клементе був впізнаваний за агресивним стилем гри, справжнім втіленням якого був Гоїкоїчеа. Тренер вважав за краще мати двох опорних півзахисників ніж двох центральних захисників і ліберо, і за це команду прозивали не дуже ефектною, зате ефективною.

Атлетік не зміг виграти жодного трофея відтоді, як завершилася ера Клементе. Запрошення таких успішних тренерів як Хосе Анхель Ірібар, Ховард Кенделл, Юп Хейнкес і Хавьєр Ірурета і навіть подальше повернення Клементе не змогло відродити минулого успіху.

Ера Фернандеса

Найуспішнішим тренером Атлетіка після Клементе був Луіс Фернандес, запрошений в 1996-му. У 1998 році він привів клуб до другого місця в Ла Лізі і до можливості зіграти в Лізі Чемпіонів. Фернандес лібералізував умови політики кантери. Тепер за Атлетік виступати міг будь-який гравець, який розпочинав футбольну кар'єру в Країні Басків. Так дістали можливість зіграти в команді уродженець Саламанки Патчи Феррейра і уродженець Бразилії Біуррун, який емігрував в Еускаді у зовсім юному віці.

Кантера також розширила свою зону впливу на Франко-Баскскую провінцію, Ріоху і Наварру. Це зміна в статуті дозволила Фернандесу підписати Біксента Лізаразю, першого в клубі баска, що народився у сучасній Франції, наступними стали Ісмаель Урсаїс і Хосе Марі. Атлетік також став брати гравців з кантер інших баскських клубів. У 1995 Атлетік підписав Хосеба Ечеберрія з Реала Сосьєдад, зіпсувавши відносини двох клубів. Хоча Лізаразю покинув клуб після одного сезону, Урсаїс, Хосе Марі і Ечеберрія стали основними фігурами у складі сезону 1997/1998 разом з Рафаелем Алькортой, Юленом Ґерреро і Патчі Феррейрой.

Нещодавні події

В недавньому минулому Атлетік Більбао зав'яз у середняках чемпіонату, а потім і зовсім був вимушений вести боротьбу за виживання в сезонах 2005/2006 і 2006/2007 рр. У 2006-му клуб зміг уникнути вильоту тільки в 37-му турі після перемоги над Депортіво на Ріасорі з рахунком 2-1. В 2005 році Хавьєр Клементе утретє очолив клуб, в мить, коли клуб займав останню рядок Прімери. Йому вдалося повернути стрункість оборонним рядам команди і врятувати клуб від вильоту, але не зважаючи на це, він не залишився на своєму посту на сезон 2006/2007. Цей сезон став найгіршим в історії клубу, оскільки врятуватися вдалося лише в завершальному турі чемпіонату, коли Леванте потерпіло поразку на Сан Мамасе з рахунком 2-0. Разом з відсутністю хоч якихось успіхів на полі, переважна більшість уболівальників клубу вважають, що унікальність клубу і традиції важливіші за футбольні трофеї. Згідно з дослідженням газети Ель Мундо в 90х роках, 76% уболівальників Атлетіка вважали за краще б пережити виліт команди в другий дивізіон, ніж відмовитися від політики кантери.

Найуспішніша команда Атлетіка останніми роками - це жіноча футбольна команда, яка виграла чемпіонат чотири рази в період між 2003 і 2007 роками. У 2007 році іспанська влада заборонила товариський матч між США та збірною Еускаді, зібраної на основі Атлетіка.

Джерело: wikipedia.org