Уґраїна — Бесермянія — Статтi

"Бусурманське" питання

Редакція тижневика Шлях Перемоги знайомить читачів з національними рухами євразійських країн, що входять до складу Російської Федерації. Як завжди, особливу увагу приділено історії фіно-угорських народів, представники яких брали участь у визвольних змаганнях України та організації АБН.

В череді фіно-угорських загадок (які є частиною загадки “русского человека”) Бесермянія посідає виняткове місце. Сьогодні ця країна розполовинена адміністративними кордонами Кіровської области та Удмуртської Республіки, що входять до складу РФ, її імени немає на жодній карті світу. Між тим, національне обличчя бесермян – виразне і гордовите. Сусіди євразійці знають, що бесермяни - це справжні караїми Великої Пермі. Вони були дисидентами в Арабському халіфаті, згодом Хозарському каганаті, Волзькій Булгарії, Новгородській Республіці, Петербурзькій імперії і нарешті федеральній Удмуртії. Всі ці країни приходили і відходили – бесермяни лишалися на власних теренах басейну річки Чепци.

Прийнявши християнство ще 630 року бесермянський народ був втягнутий у цивілізаційні протистояння мусульманських громад та потужних язицьких кланів удмуртів, балансував на межі інтересів слов’янізованої Москви та мобільних сибірських ханств. За дивним збігом обставин саме бесермянське ім’я прижилося в московському канцеляриті загальником “бусурмани” - цим ксенофобським прізвиськом Москва “нагороджувала” всіх східних сусідів – тюрків та фіно-угрів.

Перепис 1926 року визначив точну кількість “бусурман” - ними в РСФСР не побоялися назватися 10 тисяч чоловік. Вже тоді було ясно, що це лише маленька щопта з тіла всього бесермянського народу. Але це та громада, яка могла у будь-який момент повернути власний суверенітет на територію історичної Бесермянії, порушивши біль-менш усталений розкрій слов’янізованих та «інородських» земель червоної Імперії. Саме тому вже в 30-их роках “вольовим рішенням” большевицьких етнографів бесермян позбавили самостійного етнічного статусу, відрядивши їх більшу половину до північних удмуртів, решту – в русскіх та волзьких булгар (татар). Проте ті, хто пережив хозарську та булгарську владу могли, очевидно, відносно спокійно пересидіти і комуністів.

Так воно і вийшло. Вже 1990 р. проведено перший з’їзд бесермянського народу, на якому було остаточно заявлено про відмову асимілюватися з удмуртами. Паралельно молоді бесермянські інтелігенти проводили відчайдушне “розтатарення” сіл Юкамінського та Балезінського районів півночі Удмуртії. Повертати співплемінників з русскіх рядів було ще легше – це була лише транзітна етнічна одежина західних бесермян в часи панування агресивного слов’янізму. В середині 90-их проведено святкування 350-ліття національної столиці Бесермянії - міста Шамардан. На велелюдному мітингу говорили про предковічність бесермян на вятській землі, що виглядало переконливо: Шамардан є найстарішим містом в сучасній Удмуртській Республіці.

Новий бесермянський рух очолив відставний льотчик військової авіяції Валеріян Сабреков. Його ж коштом розпочався нерегулярний вихід газети “Бесермянська правда”, перші примірники якої вже потрапили і до Києва. Кілька бесермян посіли міністерські посади в удмуртському уряді, та зиску від них було мало – підтримувати відродження своєї нації вони не поспішали. Однак навіть первинне самовідтворення мініатюрного фіно-угорського народу стало сенсацією для РФ. Міністр у справах національностей РФ Рамазан Абдулатіпов у своїй книзі “Національне питання та державний устрій Росії” зауважив: “За переписом 1989 року в Росії проживало 128 народів. Проміжний перепис 1994 р. дала цифру 176 народів, що вказує на ріст національної самосвідомости та стремління до етнічної ідентифікації, особливо серед таких малочисельних етносів, як наприклад , бесермяни, …які раніше записувалися до складу інших національностей”. Невдовзі бесермян внесено до переліку націй РФ під номером 131, що стало вагомою перемогою націоналістів.

Не зважаючи на це офіційний Іжкар досі вважає бесермянський рух вигадкою недоброзичливців. Ігноруючи очевидні факти бесермян кличуть етнографічною групою удмуртів, в цій благодурості виховано молоде покоління удмуртських націоналістів, сгрупованих у товаристві “Шунди” (Сонце). Стара удмуртська інтелігенція потурбувалася про популяризацію цієї тези і на євразійському рівні – тепер у поширених енциклопедіях та помічниках кросвордістів вказано: “бесермяни – етнографічна група удмуртів”.

Однак бесермяни з ворогів, розкольників та пішаків Москви можуть стати союзниками нової Удмуртії, якщо її еліта збагне геополітичний ресурс бесермянського питання. В сусідній Республіці Комі та Марій Ел підмічено, що Бесермянія є осьовою країною для територіальної інтеграції фіно-волзького та фіно-пермського анклавів Євразії, роз’єднаних нині адміністративними кордонами величезної Кіровської області. Іншими словами, у випадку успіху бесермянської інтриги порожнечу між південним кордоном Комі, західним — Удмуртії та південним — Марій Ел заповнить амбітний етнос-релікт. Про готовність виконати таку місію свідчить риторика згаданого лідера бесермян Валеріяна Сабрєкова.

З іншого боку, такі апетити насторожують не лише Москву, але й марійців, що мають свої плани на південь і центр регіону. Комі також за кожної нагоди нагадують про “зирянське” коріння Великого Устюга – штаб-квартири всеросійського Діда Мороза. У суперечку за кіровський пиріг може вступити Чувашія, адже на сході Кіровщини збереглися громади бесермян, що говорять кипчакською говіркою – близькою до чуваських діялектів. Цей факт служить підтвердженням популярної наукової версії про чуваське походження бесермян, які були пізніше удмуртизовані. В далекій перспективі бесермяни можуть бути використані чуваськими націоналістами для поширення впливу Чебоксар на басейн річки Чепци.

Та нині бал править федеральна влада, яка не відмовляє собі у задоволенні шантажувати Іжкар – владу Удмуртії - бесермянським питанням. Не виключено, що в разі росту самостійницьких настроїв у республіці створять Бесермянську національну волость – на кшталт Вепської в Карелії. У всякому разі, реєстрацію першої національно-культурної автономії бесермян (БеНКА) місцеві націоналісти сприймають саме як сходинку до утворення такої територіяльної одиниці.

На міжетнічному рівні бесермяни блокуються з кряшенами – православними волзькими булгарами, кількість яких сягає в регіоні 300 тисяч чоловік. Кряшени, які бесермяни, належать до числа невизнаних націй. Союз автономій кряшен активно співпрацює з апаратом Бесермянської НКА. Влітку 2001 року встановлено звязки між радикальними русинськими організаціями та Бесермянським товариством – факт наскільки екзотичний, настільки й показовий. У Глазові відбулася зустріч В.Сабрєкова та закарпатського пана №, який прямував транзитом з Іжкара до Фінляндії. Загальновідомо, що політичні русини створюють в Євразії такий собі інтернаціонал невизнаних народів. Разом з фіно-уграми - ерзянами та бесермянами - вони є членами Організації Непредставлених Народів. Але якщо останні перебувають там за самими фактом свого колоніяльного статусу в РФ, то русини – як PR-менеджери якісного політичного проекту купки романтиків.

На жаль, визначити кількість самих бесермян в Україні доволі важко, адже на попередньому переписі 1989 року вони були записані в удмурти. Останній всеукраїнський перепис також не вніс ясности в цю проблему. Член-кореспондент НАН України Всеволод Наулко твердив, що питання в переписних анкетах складені таким чином, що кожна людина матиме можливість визначити належність не лише до певної національности, а й до вужчої етнічної групи (як її трактує офіційна етнографія). Саме з цієї категорії відповідей етнографи почерпнули б інформацію про бесермян. Але такої інформації катма. Як не маємо ми інформації і про кількість ерзян та мокшан в Україні, які вкотре – як за царя Гороха – вписані в переписні блянки мордвою – типовим псевдоетнонімом, що прокляттям лежить на двох великих фіно-угорських націях!

Єдиною зачіпкою для визначення бесермянської діяспори в Україні є дані про громадян, що походять з півночі Удмуртії та сходу Кіровської області. Достатньо сказати, що до них належить перша олімпійська чемпіонка України Єлена Петрова – її рідне місто Глазов, адміністративна столиця північної Удмуртії.

Відсутня українська бесермяністика – і як окреме явище, і як складова академічної фіно-унгаристики. Між тим, існують археологічні дані про торговельні контакти княжого Києва з Бесермянією, в цій же країні кілька років жив на засланні український письменник Архип Тесленко, оригінальний погляд на бесермянське питання має і відомий український філолог Орест Ткаченко. До цього ж , удмуртські вчені знаходять сліди бесермян на території України з часів переходу угорських орд з Сибіру до Паннонії. Отже, гунгарологічні центри Закарпаття спільно з українськими вченими повинні відтворити періодизацію українсько-бесермянських історичних взаємин, що стане вагомим кроком для відновлення пам’яти про геополітичну роль України в Євразії. Ця роль, безперечно, була вищою і вагомішою, ніж все, що пропонує нині Москва Києву – хай це буде СССР, СНД чи ЄвразЕС…

Рой Могилко