Уґраїна — Естонія — Статтi

Естонські парламентарі вважають вибори президента Грузії демократичними

На виборах Президента Грузії естонський парламент представляли двадцять депутатів Рійґікоґу зі ста одного. Такий інтерес естонських парламентарів пояснюється не тільки активною участю фіно-угорської держави у місіях ОБСЄ, але й бажанням допомогти Грузії у постколоніальний період.

Сілвер Мейкар, депутат Рійґікоґу, голова міжпарламентської групи депутатів «Україна-Естонія» (м. Таллінн), та Крістер Паріс, редактор міжнародного відділу талліннської газети «Eesti Paevalent» поділились з українськими журналістами враженнями від виборів Президента Грузії 5 січня 2008 року.

Крістер Паріс:

Хочу насамперед сказати, що те, що я побачив в Грузії, мене дуже приємно здивувало. Люди в Грузії справді можуть вільно висловлюватися за винятком тих моментів, коли є намагання організувати вуличні заворушення. Що мене найбільше здивувало – що у Грузії розвинуто навіть краще ніж в Естонії – це активна участь населення у громадському та політичному житті своєї країни.

Люди, з якими я спілкувався як журналіст, дуже емоційно і дуже відкрито висловлювали свої думки, вони не боялись називати свої імена навіть якщо вони не погоджувались із політикою, яка проводиться в країні. Але кожен з них висловлював своє бачення розвитку Грузії. Я хотів би погодитися із висновком міжнародних спостерігачів та сказати, що дуже несправедливо не визнавати результати цих виборів, оскільки це було чесне змагання за голоси виборців.

Хочу згадати про один момент, який здався мені не дуже притаманним для демократичного суспільства, це те, що дуже багато було зовнішньої реклами одного кандидати – Міхаіла Саакашвілі. Але це не тому, що опозиції забороняли чи обмежували її право проводити рекламну кампанію, а тому, що грузинська опозиція доволі слабка. На мою думку, ці вибори дали опозиції шанс вирости. Сподіваюся, що у Грузії не почнеться якийсь безлад чи насилля, бо в самій Грузії багато людей досі вважають, що це ймовірно.

У 2003-му році після виборів президента Азербайджану чотириста спостерігачів від ОБСЄ зі Східної Європи визнали вибори недемократичними, а їх двісті колег з США та Західної Європи мали протилежну думку. Чи можна говорити після цього про якусь об’єктивність міжнародних організацій? Чи сьогодні спостерігачі єдині у думці щодо виборів у Грузії?

Сілвер Мейкар:

Дякую за дуже цікаве питання. По-перше я хотів би сказати, що стандарти ОБСЄ, які ця організація висуває до виборів, досить жорсткі. Крім того, на мою думку, ОБСЄ – найкраща організація в світі, яка проводить подібні спостереження. Дуже важливо, щоб міжнародні спостерігачі, присутні на виборах, в результаті висловлювали спільну позицію. Ми також пам’ятаємо ситуацію з українськими виборами (вибори Президента України 2004 року – ред.), коли різні спостерігачі висловлювали різні думки. Я це пояснюю політичними мотивами та вважаю участь політично заангажованих спостерігачів дуже небезпечною для ОБСЄ. Як ви пам’ятаєте в ситуації з українськими виборами 2004 року, спостерігачі з однієї з сусідніх з вами країн висловлювали абсолютно протилежні позиції та оцінки тим, про які заявляли міжнародні спостерігачі з інших країн.

Я можу говорити про те, що я бачив на власні очі: вибори в південній Осетії були чесними і справедливими. Як ви розумієте, ОБСЄ збирає думки всіх спостерігачів та на їх основі готує фінальний звіт, висновки якого і будуть найбільш важливими.

Крістер Паріс:

Хочу згадати, що Російська Федерація не надіслала на вибори Президента Грузії своїх спостерігачів, що, втім, дало їй підстави називати ці вибори нечесними і нерівними для кандидатів. Це стало причиною дезінформації багатьох людей щодо справжнього перебігу виборів у Грузії.

Чи були народні депутати України або інших країн близького зарубіжжя в якості спостерігачів?

Сілвер Мейкар:

Андрій Шевченко з фракції БЮТ також спостерігав за цими виборами. За його словами, в якості спостерігачів були ще декілька депутатів українського парламенту. Естонський парламент представляли двадцять спостерігачів, і це при тому, що Рійґікоґу має всього 101 депутата. Під час «третього туру» президентських виборів в Україні 25 грудня 2004 року, коли в Естонії святкували Різдво, двадцять п’ять членів естонського парламенту спостерігали за виборами в Україні. Це також є показником того, наскільки важливі такі країни як Україна та Грузія для естонських політиків. Естонія розуміє, що наша безпека і стабільність залежать передусім від ситуації в регіоні в цілому. Це є причиною нашої ретельної роботи з Грузією, Україною та іншими країнами регіону.

Більшість політологів оцінили ситуацію у Грузії як нестабільну. Яка ваша думка, чи наскільки затягнуться бурхливі політичні події у Грузії?

Питання складне. Грузинська опозиція вдається до активних акцій протесту у Тбілісі. Але такі інциденти, коли лідер опозиції вривається до центральної виборчої комісії, зчиняє галас, провокує безлад, виглядають дуже недемократично і просто непристойно. Якщо опозиція відповідальна, то вона визнає результати цих виборів і почне готуватися до парламентських виборів.

Чим атмосфера у Грузії схожа і чим відрізняється від атмосфери, яка була тут в Україні під час помаранчевої революції?

Метою цих масових демонстрацій у Грузії було звернути країну з шляху демократії. Я дуже задоволений тими результатами, яка дала помаранчева революція для України – можливість вільно і чесно обрати своїх представників в органи влади, вільна преса, демократизація суспільства тощо. Я також задоволений цими демократичними виборами у Грузії.

Які відмінності?

Звичайно є відмінності між помаранчевої революцією в Україні та революцією троянд у Грузії – це були різні люди, які застосовували у політиці різі методи. Але в цих революцій було спільна мета, отже відмінності можна вважати лише деталями.

Які гасла висувала опозиція? Чому опозиції вдалось розворушити країну, але в той же час програти?

Всі опозиційні кандидати мали різні гасла та різні платформи – дехто пропонував зробити Грузію монархією, інші – парламентською республікою. Хтось пропонував широкі ліберальні реформи, а хтось – реформування конкретних вузьких галузей. Єдиним гаслом, яке об’єднувало всіх було «Давайте позбудемося Міші» (Президента Грузії Міхаіла Саакашвілі – ред.). Я вивчив всі програми учасників виборів Президента Грузії і гадаю, що набагато цікавішими будуть парламентські вибори, коли партії змагатимуться зі своїми програмами, і це буде дискусія не тільки довкола однієї людини – доцільності перебування на посаді Міхаіла Саакашвілі.

Ці вибори надали дуже добру можливість опозиції задекларувати свої ідеї та зміцнитися політично, адже Грузії необхідна сильніша опозиція. На мою думку, опозиція не мала якісних радників із проведення президентської кампанії. Всього один приклад: держава надавала 15 годин ефірного часу на центральному телебаченні для кожного кандидата. І мені здалось, що більшість часу протягом цих безкоштовних годин вони говорили про те, що вони не мають часу, для того щоб звертатись до людей з екранів телевізорів та з інших мас-медіа.

Грузія дуже невеличка країна. Чому так довго рахували голоси?

Моя особиста думка: переважно через технічні проблеми. На дільницях для голосування опозиція мала право вимагати перерахунку голосів, і часом вони користались чим правом по 10-15 разів на одній дільниці. Тому на деяких дільницях перерахунок затягся аж до наступного дня. Приміром у Південній Осетії, на території якої розташовані миротворчі війська Російської Федерації, дуже важко перетинати кордони та блок-пости миротворців. Ще один приклад: всі грузинські дільниці отримали апарати факсимільного зв’язку, але далеко не всі члени комісій вміли ними користуватись. Крім того, у ЦВК не вистачало факс-апаратів для прийняття інформації.

Уповільнила підрахунок голосів і процедура голосування немічних людей – бюлетені яких запаковувались у спеціальні червоні конверти, і перерахунок яких здійснювався безпосередньо ЦВК.

Автор: АК