|
 |
Енциклопедія |
 |
10.03.2012 ЯНИШ ЯЛКАЙН Марійський письменник та поет. Нар. 25 жовтня 1906, с. Чураєво, Східна Марій Ел (нині Мішкінський район Республіки Башкортостан). — Убитий 17 вересня 1938, тюрма НКВД, Москва. Також професійний бібліограф, фольклорист та етнограф. Жертва сталінського терору. Ще... Детальніше...
|
 |
Новини |
 |
 |
Уґраїна |
 |
 |
Архів |
 |
Енциклопедія ВЕПСЛЯНДІЯ
Фіно-угорська країна. Розташована у т.зв. Міжозер'ї - трикутнику між Онезьким, Ладозьким та Білим озером. Населення - вепси, чудь, карели, великоруси, українці, цигани. Територія поділена адміністративними кордонами 5 суб'єктів Російської Федерації - Вологодської, Тверської, Архангельської, Ленінградської областей та Республіки Карелія. Детальніше...
|
|
|
 |
Уґраїна — Фінляндія — Статтi
2,5 млн. біло-синіх фанатів
"15 травня вдруге в історії фінська збірна здобула чемпіонство з хокею. І от вдумайтеся, у Фінляндії фінальну гру спостерігало біля телеекранів понад 2,5 млн. глядачів, тобто майже половина всього населення. Ажіотаж виявився недаремним – фіни переконливо здолали шведів 6:1, і вся Фінляндія стояла на вухах до пізньої ночі. Тому я ніяк не можу оминути таку непересічну подію, а заразом вирішив ще й згадати своє босоноге дитинство. Адже особисто в мене інтерес до Фінляндії почався саме з хокею. Отож вмощуйтеся зручненько й читайте уважненько", - пише на власному сайті український філолог Юрій Зуб.
Грудень 1981 року. Весь народ і все прогресивне людство з великим ентузіазмом відзначило день народження дорогого Леоніда Ілліча, за сумісництвом великого друга хокею. Ніхто ще не знав, що це останній день народження ґенсека. Не знав цього і я. Я собі дивився гру турніру газети «Известия» Фінляндія – Швеція. Зараз вже навіть добре не пам’ятаю, хто там переміг, пам’ятаю тільки, що хтось вів у рахунку, але врешті програв. І от сам не знаю чому, а я відчув симпатію до фінів. І то таку, що вболіваю за них і дотепер.
Спочатку, зрозуміло, на першому місці в мене була все ж таки непереможна збірна СССР. Але десь від року 85-го чи 86-го я навіть у матчах СССР – Фінляндія почав реґулярно зраджувати батьківщину, тобто вболівати за фінів.
Фінська збірна довго не могла здобути медалей на офіційних турнірах. Дуже часто фіни були за крок до цього, але кожного разу щось ставало на заваді. І от нарешті 1988 рік, Олімпіада в Калґарі. Перед останньою грою проти СРСР фіни вже мають ґарантовану «бронзу», але можуть здобути і «срібло», якщо зіграють бодай внічию. Пам’ятаю, що той матч, який почався десь о 12-й ночі, я дивився разом з татом, допізна. На другий день треба було йти до школи, але яка там школа, коли тут така подія світового масштабу! І от коли пролунав фінальний свисток, який зафіксував рахунок 2:1 на користь фінів, радість юного вболівальника випирала далеко за межі нашої дев’ятиповерхівки. Це була, до речі, ще й взагалі перша перемога Фінляндії над СССР в офіційних турнірах.
Потім були й медалі чемпіонатів світу. Формула турнірів у ті часи змінилася, і в кінці завжди була фінальна гра. Поступово й фіни почали виходити до фіналу. Перші дві спроби закінчилися невдачею, але нарешті 1995 року Фінляндія вперше перемогла в фіналі. І не когось там, а своїх одвічних конкурентів шведів, і не десь там, а саме у Швеції. Омріяні золоті медалі! Що діялося тоді в Фінляндії – про це тепер можна судити хіба з розповідей очевидців або кадрів телехроніки. Сам я тоді тішився в Україні в міру своїх сил і фантазії. Щоправда, мені тоді трохи не пощастило в тому сенсі, що це був єдиний чемпіонат на моїй пам’яті, коли я не зміг подивитися жодної гри по телевізору. Українські канали не показали тоді навіть фіналу, а кабельного телебачення ми тоді не мали. Про трансляції в Інтернеті тоді ще не було й мови. І от я намагався якось відшукати бодай радіорепортаж про фінал. Врешті довелося вдовольнитися чеським радіо, яке передавало щопівгодини інформацію про те, що відбувається в грі. Нарешті повідомили: фіни – чемпіони. Без особливих емоцій. Ну, чехам що – одна північна країна перемогла ще одну північну країну. А от зате у всесвіті почалися незворотні процеси. Сонце засяяло яскравіше, земна куля почала швидше обертатися, а якась далека й високорозвинута цивілізація вирішила вступити в контакт з землянами, які тепер уже дозріли до цього. Не було нічого такого? Ну не знаю, мені в усякому разі здавалося, що щось таке мало б статися того дня.
Дехто з українських прихильників фінського хокею вважав тоді, що тепер уже фіни ставатимуть чемпіонами якщо не щороку, то принаймні що два роки. Які можуть бути сумніви? Але не так сталося, як гадалося. Після першого «золота» фінів наче заклинило. Чого вартий хоча б фінал 2001 р., коли вони вели 2:0 за 10 хвилин до кінця, але пропустили дві шайби в основний час, а потім ще й вирішальну третю в додатковий. І що тут вдієш? Фортуна пофліртувала собі, порозважалася, а сама пішла до іншого.
Можна згадати й Олімпіаду 2006 р. в Турині. Фіни як почали трощити всіх, то вже ніяк не могли зупинитися – сім перемог поспіль. Зупинитися їм допомогли любі друзі шведи. Той фінальний матч став пам’ятним для мене. Його показували в Гельсинкі на великому екрані в центрі міста, на Торговій площі, і я дивився гру там. Людей зібралося чимало, але чималим було й розчарування. Незважаючи на поразку, команда в повному складі приїхала на ту ж таки площу по закінченні турніру, щоб відсвяткувати бодай «срібло». Я знову пішов туди. Морозець був добрячий, і ми зігрівалися, скандуючи всяке різне. Пам’ятаю, як якийсь чолов’яга завзято вигукував по-шведськи фразу, суть якої зводилася до того, що один з лідерів шведської збірної Матс Сундин – представник сексуальних меншин. З чого було зрозуміло, що той чолов’яга аж ніяк не заблукалий підданий шведського королівства. Ну, у фінів взагалі є ціла серія анекдотів про «не таких» шведів.
Минуло трохи більше року, і збірна Фінляндії знову вийшла до фіналу, тепер уже чемпіонату світу. Гру знову показували на великому екрані в центрі міста, я знову пішов дивитися, і фіни знову програли.
Незважаючи на таку не вельми приємну тенденцію, я й тепер, коли фіни вийшли до фіналу, вирішив дивитися гру на великому екрані. Це називається непримиренна боротьба з забобонами. Але нічого не вийшло – цього разу ніхто не наважився організувати колективний перегляд, і я змушений був лишитися вдома. Взагалі, для мене цей чемпіонат світу став повною протилежністю чемпіонату 1995 року – цього разу мені вдалося подивитися геть усі матчі фінів, зокрема й переможний для Суомі фінал. Але спільним для цих чемпіонатів було те найголовніше, що Фінляндія обидва рази здобула золоті медалі. І що особливо приємно – у Братиславі керманичем був фінський головний тренер, вперше в історії (1995 року збірну привів до перемоги швед Курт Ліндстрем).
Це була якась шалена команда. Не маючи у складі яскравих зірок, вона виявляла чудеса витривалості. Про її незламний характер і віру в свої сили свідчить хоча б такий цікавий факт. В семи матчах з дев’яти фіни поступалися в рахунку під час гри, іноді навіть у дві шайби, але шість разів при цьому переламували перебіг подій і здобували вольову перемогу. В тому числі й у фіналі. Раніше майже завжди було якраз навпаки.
Я дивився фінал, лякаючи сусіда за стіною своїми дикими криками. Мене страшенно дивувало, як він, фін, може спати в такий день. А сам, до речі, спортсмен. Невже на один день не можна забути про режим?
Ну але то таке. Додивившись трансляцію до кінця, я, хоч було вже й попівночі, вирішив поїхати велосипедом до центру, подивитися як Гельсинкі святкує перемогу. Вдягнув білу футболку «Воплі Відоплясова», яка чимось нагадує форму зб. Фінляндії. В такий день можна переконати себе, що вони взагалі ідентичні.
Виїжджаю. В нашому районі всі сплять, все тихо. Думаю собі – поїду паралельно з центральними трасами, там автівки з фанатами мусять десь бути. На бічній дорозі назустріч іде молодик у справжній футболці зб. Суомі. Втім, ніяких емоцій не виявляє. Невже всі отак спокійно розійдуться по домівках? Їду далі, вже обіч траси. Ніхто не сиґналить, нічого. І от нарешті – бііііп! бі-бі-біііп! Ага, от і свої. Горлаю у відповідь щось тваринне. Наближаюся до центру. На перехресті стоять і сиґналять вже дві автомашини. Ну, вже тепліше. Поступово їх більшає. Я виїжджаю на Залізничну площу. Отут вже святкування в розпалі, звукове оформлення таке що ну. Звідусіль чути вигуки, автівки проїжджають з прапорами і щасливими фінами в розкритих шибках. Починаю ляпатися руками з уболівальниками на вулиці, іноді і з тими, хто висовується з автівок. Кружляю довкола, намагаючись не натрапити на осколки від пляшок, яких уже валяється багацько. Їду до Головної пошти, перетинаю широку Маннергеймінтіе, рух на якій стоїть, а поміж автами сновиґає радісний люд.
Повертаю назад і вирішую заїхати ще на Торгову площу. По дорозі якийсь дядько чи то жартома чи то всерйоз просить підвезти до Калліо. А Калліо – то ж за два кроки звідси! Я тільки всміхаюся в відповідь і їду далі. І от я на Торговій площі. Бачу, як на звичному місці починається підготовка до встановлення сцени. Ага, то свято буде ще й за участю всієї команди. Але то аж ввечері, а наразі фанати самостійно відтягуються на всю губу. Я вже цього не застав, а пізніше побачив у репортажі, як найвідчайдушніші лізли купатися в фонтан. Це вже стало традицією, так було і 1995 року. Натомість групове фото на тлі поліційного автомобіля – то вже, мабуть, новація. Люд потроху розходиться, ну й я вирішую вертати додому – все ж таки друга ночі. По дорозі мене ще зупиняє молода фінська генерація, точніше двоє її представників. Почувши, що я з України, вперто намагаються говорити англійською, хоч я пояснюю, що добре розумію фінську. Один нарешті переходить на рідну. Розпитує, де зараз збірна України. Я й кажу, що в ду… тобто в першому дивізіоні.
Все, далі вже без особливих пригод. Ще запам’яталося, як уже ввечері, після офіційного святкування перемоги, я в центрі міста побачив гурт темношкірих «нових фінів», вбраних у фанатські біло-сині кольори. Прикольно.
От і по всьому. Фінляндія – чемпіон світу! Suomi on maailmanmestari!
Ну і щоб з цього розділу була бодай мінімальна філологічна користь, я ще наведу повний список чемпіонської команди по-фінськи й по-українськи:
Воротарі:
Petri Vehanen – Петрі Веганен
Teemu Lassila – Теему Лассила
Niko Hovinen – Ніко Говінен
Захисники:
Jyrki Välivaara – Юркі Вяліваара
Anssi Salmela – Анссі Салмела
Janne Niskala – Янне Ніскала
Sami Lepistö – Самі Лепісте
Topi Jaakola – Топі Яакола
Pasi Puistola – Пасі Пуйстола
Ossi Väänänen – Оссі Вяанянен
Lasse Kukkonen – Лассе Кукконен
Нападники:
Mikko Koivu – Мікко Койву
Tuomo Ruutu – Туомо Рууту
Mika Pyörälä – Міка Пюеряля
Leo Komarov – Лео Комаров
Niko Kapanen – Ніко Капанен
Juhamatti Aaltonen – Югаматті Аалтонен
Janne Pesonen – Янне Песонен
Jarkko Immonen – Яркко Іммонен
Mikael Granlund – Мікаель Ґранлунд
Jani Lajunen – Яні Лаюнен
Antti Pihlström – Антті Піглстрем
Petteri Nokelainen – Петтері Нокелайнен
Janne Lahti – Янне Лагті
Jesse Joensuu – Єссе Йоенсуу
Головний тренер:
Jukka Jalonen – Юкка Ялонен
http://personal.inet.fi/koti/jurkozub/notatky.html#%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D1%96%D0%BB%203
Дата: 31.05.2011 01:08
|
|
 |
Про проект | Думки | Відгуки | Лінки | Архів
 |
Статті |
 |
19.05.2012
Московська патріярхія провела в Естонії місцевий собор 15 травня в Таллінні відбувся Собор Естонської Православної Церкви Московського Патріярхату. Перед цим помолилися у найбільшому храмі, який контролює в Естонії Москва - Александро-Невському. Літургію звершив митрополит Талліннський і всієї Естонії Корнилій - людина похилого віку, що пам'ятає і совєцький ГУЛАГ, і свого колегу-в'язня з 1960-тих років - Патрярха УГКЦ Йоспиа Сліпого. |
 |
17.05.2012
Карельський скандал докотився до України Київський блогер Олег Медведєв оприлюднив "псхіятричний" скандал із далекої Карелії на одному з найвідвідуваніших сайтів "Українська Правда". Щоправда, традиційно для українців спотворив назву столиці Карелії - міста Петроскої, подавши її у великоруській транскрипції: "Блогер з Петрозаводська Максим Єфимов висловив думку, що РПЦ є такою ж партією влади як і "Єдина Росія", дурить, мовляв, народ байками й загрібає під себе гроші. Проти Єфимова порушили кримінальну справу, провели обшук у помешканні, "окреслили" покарання – штраф до 13 тисяч доларів". |
 |
12.05.2012
Фіно-укри "в законі" Міністерство юстиції РФ через півтора роки після скандальної ліквідації федеральної Організації Українців Росії (ОУР) зареєструвала нову, лояльну владі установу - Федеральну національно-культурну автономію українців. Це найбільша організація у світі, яка претендує на репрезентацію українців, що проживають у всіх фіно-угорських країнах Сходу Європи - від Сетумаа до Хантії, від Саамських Земель до Ерзянь Мастор. Щоправда, путінському режиму вдалося приборкати там українські осередки, які орієнтувалися на європейську ідентичність, і замістити їх або відвертими малоросами, або "гнучкими людьми"-заручниками, що мають бізнес або працюють на бюджетні гроші. Решта українців Фіно-Угрії пішла у внутрішню еміграцію. Про формальний бік події - Андрій Бондаренко. |
 |
02.05.2012
Президентом Угорщини став багатодітний батько Янош Адер Новим Президентом Угорщини став Янош Адер - креатура промосковського прем'єр-міністра Віктора Орбана. Дане рішення вже підтверджено парляментом Модьорорсоґ. Кандидатура Адера затверджена конституційною більшістю на таємному голосуванні, передає державний телеканал MTV. На посаді перебуватиме до 2017 року. Якщо, звісно, його не зловлять на незаконних оборудках, здійснених зараз або й у минулому. |
 |
30.04.2012
Гранд-концерт Арво Пярта. Рік по тому Наш сучасник естонець Арво Пярт, будучи гордістю своєї нації, став людиною світу. Його музика звучить на всіх континентах. Знають його творчість в Україні. Це підтвердив авторський концерт, який відбувся минулого року в Національній філармонії й був присвячений 75-річчю від дня народження композитора. У другому відділенні прозвучали невелика п’єса для струнного оркестру і ударних інструментів «Силует» і «Плач Адама» для змішаного хору і струнного оркестру. У ньому озвучений великоруський текст преподобного Силуана Афонського, який особисто близький "практикуючому православному" - Арво Пярту. |
|
 |
Відгуки |
 |
Андрей (samara) 2012.05.12 / 16:42
Про ФНКА «Українці Росії»
Міністерством юстиції РФ через півтора роки після ліквідації старої офіційно зареєстрована нова Федеральна національно-культурна автономія українців
Чотирнадцять років тому Міністерством юстиції Російської Федерації 15 травня 1998 року за обліковим номером 3517 була зареєстрована Федеральна національно-культурна автономія "Українці Росії". Вона була створена на установчому з'їзді 27 березня 1998 року рішенням делегатів чотирьох регіональних національно-культурних автономій: Української національно-культурної автономії Пензенської області, Національно-культурної автономії українців Камчатки, Української національно-культурної автономії Ханти-Мансійського автономного округу та Національно-культурної автономії українців Республіки Карелія. За позовом Міністерства юстиції РФ рішенням Верховного суду Росії Федеральна національно-культурна автономія українців Росії 24 листопада 2010 року ліквідована.
Установчий з’їзд по створенню нової Федеральної національно-культурної автономії українців Росії був проведений 2 березня 2012 за адресою: 109012, Москва, Старопанський провулок, 5, будівля 1.
9 квітня 2012 року Міністерством юстиції Російської Федерації зареєстровано загальноросійську громадську організацію "Федеральна національно-культурна автономія "Українці Росії". Як повідомляється на офіційному сайті Мінюсту РФ, адреса нової ФНКА УР: 121062, місто Москва, Трубніковський провулок, будинок 30А, корпус 2, кв. 7, обліковий номер 0012100020 (дивіться http://unro.minjust.ru/NKAs.aspx).
Згідно інформації Міністерства юстиції РФ, засновниками Федеральної національно-культурної автономії "Українці Росії" стали п’ять регіональних українських національно-культурних автономій (це більше, ніж 50 відсотків від кількості зареєстрованих в органах юстиції регіональних НКАУ):
1. Регіональна українська національно-культурна автономія «Колима-Славутич» Магаданської області (голова - Терешко Віктор Вікторович, директор ТОВ «Готельний комплекс «Океан», член Громадсько-консультативної ради при відділі Федеральної міграційної служби по Магаданській області, заступник голови Громадської ради при Управлінні Міністерства внутрішніх справ Росії по Магаданській області),
2. Національно-культурна автономія українців Мурманської області (голова - Лаврів Богдан Олексійович, голова профспілкового комітету федерального державного унітарного підприємства «Арктікморнафтогазрозвідка»),
3. Регіональна національно-культурна автономія українців Новосибірської області (голова - Шерсткіна Валентина Феодосіївна, директор Новосибірського обласного українського культурного центру (з 1991 р.), кавалер ордену Княгині Ольги),
4. Татарстанська об'єднана регіональна українська національно-культурна автономія (голова - Любченко Володимир Миколайович, пенсіонер Міністерства оборони РФ),
5. Регіональна українська національно-культурна автономія міста Москви (голова - Люлька Олександр В’ячеславович, генеральний директор видавництва «Повітряний транспорт», ТОВ «Альтервина», голова Таврійського товариства, координатор руху «Народний Собор», викладач Православного Свято-Тихонівського богословського університету).
Згідно інформації Мінюсту РФ, громадська організація "Регіональна українська національно-культурна автономія міста Москви" була офіційно зареєстрована в органах юстиції 8 листопада 2011 року за адресою: 119019, Москва, вул. Новий Арбат, д. 10, кв. 28, обліковий номер 7712100101.
Всі співзасновники Федеральної національно-культурної автономії «Українці Росії» стали членами правління нової громадської організації. Головою правління обраний Безпалько Богдан Анатолійович, заступник директора Центру україністики і білорусистики історичного факультету Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова. Пана Олександра Люльку обрано головою виконкому ФНКА «Українці Росії», його заступником - пана Володимира Любченка.
Андрій БОНДАРЕНКО,
заслужений журналіст України.
Slobo51@yandex.ru
Всі відгуки
|
 |
Наша кнопка |
 |
|
|