Уґраїна — Фінляндія — Монографії

Рецепція Фрідріха Ніцше у фінській літературі початку XX в. (Л. Онерва)

1. Європа на межі століть відзначена печаткою найглибшої кризи культури і свідомості. В обстановці депресії умів на перший план виходить Фрідріх Ніцше, чия філософія здобуває статус знаряддя порятунку, а його ідеї воістину біблійне значення для освіченої частини Європи.

2. У фінській літературі початку XX в. спостерігається відхід від "калевальсько-патріархальних" мотивів убік актуалізації соціально-суспільної значимості особистості як такої. Відтепер неоромантики другої хвилі дивляться на світ очима ніцшевського пророка Заратустри. Найбільш чітко нові проблеми були сформульовані у творчості Е.Лейно, Й.Ліннанкоскі, В.Кілпи, А.Коута і Л.Онерва.

3. Л.Онерва (1882-1972) походила з досить забезпеченої родини. Вона отримала добру освіту, чудово знала французьку літературу, особливо символістів. Саме ця обставина зіграла важливу роль у її літературній діяльності і полегшила розуміння стилістики Ніцше. Оригінальна спадщина Л.Онерва - це всього близько 100 тисяч віршів, три великих романи, кілька збірок оповідань, одна драма, а також двотомна біографія фінського майстра слова Е.Лейно.

4. У 1904 р. Hіlja Onerva Lehtіnen випустила під псевдонімом Л.Онерва свою першу поетичну збірку "Діссонанси". Літературні кола Фінляндії були шоковані колом проблем, що обговорювались у ній. Назва була обрана невипадково. У "Діссонансах", з одного боку, проявляються метаморфози душі молодої жінки, що хитається, з іншого боку - програмна імпресіоністична мозаїчність. Проте, у збірці присутній єдиний стрижень - програмне ніцшеанство, що Л.Онерва не просто копіює, але намагається застосувати щодо фінської дійсності.

5. Подальший розвиток тематика "Діссонансів" отримала в романі "Мірдья" (1908). Критикою були піддані обговоренню характери, проблематика, образи і поетика, що, однак, носило недостатньо глибокий характер. Діапазон висловлень на адресу головної героїні Мірдьї Аст варіювався від неприйняття і обвинувачень у декадентстві (!) до канонізації її ролі як матері фінського фемінізму.

Мірдья буквально ввірвалася у фінську літературу. Тверда, граюча за чоловічими правилами, що носить чуже для патріархальної Фінляндії ім'я, ця жінка прийшла показати іншим свою нову скрижаль. Попередні героїні теж намагалися стати вільними, але гинули, роздавлені суспільством, що створене чоловіками. Мірдья вільна початково, вона сама руйнівник, вона ніцшевський "вільний розум". Однак при цьому Л.Онерва йде далі. Її героїня сполучить у собі програмне ніцшеанство і заперечення останнього. Інтелігенція, позитивізм чоловіка народжують у ній протистояння. Рольф Танне - цей "цитатник Ніцше" - спокушає її "діонісичними екстазами". Мірдья почуває гіпнотичне тяжіння і страх. Вона розуміє, що Рольф - дорога в нікуди. У цій тупиковій ситуації Мірдья божеволіє.

6. Зачарованість ніцшеанством швидко перемінилася сумнівом. Багато які фінські неоромантики, і Л.Онерва зокрема, відчули небезпеку, що виходить від практичного застосування парадоксів Ніцше, вихоплених із загального контексту. Однак, на наш погляд це усвідомлювалося і самим філософом. "Лев" повинний стати "дитиною", всякий бунт повинний закінчитися святим словом "ствердження" ("Промови Заратустри"). І в цьому контексті божевілля Мірдьї невипадкове. Необхідно було знайти "золоту середину" між нищівним бунтом, здатним знищити навіть особистість надлюдини, і вірою в поступовий розвиток людства. На цьому етапі для Л.Онерва відхід у безумство її героїні був єдино можливим засобом зберегти власне "я".

7. Збірка віршів "Далека весна", що вийшла у 1914 р. підтверджує наше припущення про зживання Л.Онерва ніцшеанства, що розуміється тільки як бунт. Пафос її героїні полягає в гуманізмі, умиротворенні і вихованні духу в скромній самоті. Гнів "левиці" замінився тихою радістю. І це не конфесіональна релігійність, але загальнолюдська любов до життя.

8. У цьому зв'язку недостатньо проясненим залишається питання про те, чи є "новий гуманізм" Л.Онерва перекладанням Ніцше або ж він тільки її реакція на нещадний "стиль Прадо" філософа. У будь-якому випадку, навряд чи можливо заперечувати, що думки обох художників типологічно близькі і за семантикою, і за трансформацією.

Джерело: www.nietzsche.ru