Уґраїна — Фінляндія — Монографії

Література малих фіно-угорських народів та її дослідження

Літературу фіно-угорських народів неможна розглядати лише як частину фіноугристики (у вузькому сенсі), а також недостатньо вивчати можливі зв'язки літератури з іншими галузями досліджень. Оцінка, розуміння і усвідомлення минулого досвіду і планів на майбутнє, що було представлено в проміжку часу 1960-95, вимагають врахування історичних зв'язків і яснішого уявлення про положення науки, що дотепер залишилася в тіні.

Наймолодша галузь фіноугристики - літературознавство - найбільш чуттєве і швидше реагує на політичні та історичні зміни, ніж традиційні області дослідження, що мають свою довгу історію. Через таку характерну особливість виявляються як слабості цієї галузі досліджень (наприклад, усілякі перекручування), так і більша гнучкість та життєздатність.

Вдаючись в історію, необхідно пам'ятати, що ми живемо в останнє десятиліття другого тисячоріччя і що до аналізу минулого і сьогодення культури та літератури фіно-угорських народів нам треба дивитися у майбутнє для того, щоб виявити, яка доля очікує малі народи (у тому числі і наших родичів) та їхні мови.

Поети і письменники, які ще недавно пишномовно і з пафосом вихваляли у своїх писаннях сибірську нафту і чудесні родовища міді на Байкалі і в Приамур'ї, тепер з розчаруванням і обуренням кажуть у своїх виступах і дослідженнях про спустошення їхніх земель і про знищення народу.

У той же час всі ми раді, що про себе дають знати майже вимерлі ліви, вепси і саамі Кольського півострова. Їхні свята, де вони збираються в національних костюмах, їхні хори і нові підручники не є, сподіваємося, чимось винятковим або показухою. Вони живуть, борючись проти спустошення, у середовищі, де все, що недавно здавалося непорушним, опускається і втрачає значення. Офіційні інститути літератури повільно розпадаються і сходять нанівець, ґрунтовно міняється культура і література всього континенту, все створюється заново і переоцінюється. Стало відомо, що народи Російської імперії, навіть найменші з них, не бажають відмовлятися від свого ідентитету навіть після тривалого промивання мозків. Влада великоруської мови над іншими мовами приходить до кінця.

Не бажаючи займатися прогнозами і політикою, я хочу підвести підсумки розвитку однієї з областей дослідження. І все-таки, вивчаючи та оцінюючи минулі часи, мені стало очевидним, що недостатньо розглядати тільки літературознавчі матеріали міжнародних фіно-угорських з'їздів. Хоча літературні дослідження - наймолодші серед фіно-угорських досліджень, невірно думати, начебто вони народилися в 1960 році в Будапешті . Тут визнали і зареєстрували наш об'єкт "офіційно". Якщо стежити за розвитком об'єкта тільки по великих зборах, проведеним через кожні п'ять років, ми отримаємо зовсім невірну картину.

Я не стану наводити детальних і конкретних цифр (аналізувати, наприклад, що на з'їзді в Будапешті в 1960 році було тільки 3 доповіді про літературу, а в Сиктивкарі в 1985 році їх було 53!), а лише ще раз звертаю увагу на те, що громадськість вперше ознайомилася з дослідженнями фіно-угорської літератури аж ніяк не в 1960 році. Істотну роль у цій області грають не тільки ці важливі з'їзди - тому що із шести з'їздів, що відбулися, матеріали лише трьох (1960, 1965, 1980) цілком опубліковані (з 1975 р. надруковані тільки дуже значні пленарні доповіді Білі Кенеча і Жан-Лука Моро, з 1985 року - реферати семи угорських учасників). Відсутність інших матеріалів (майже 80 доповідей і інших текстів 1970, 1975 і 1985 р.) - це втрата, яку важко переоцінити і яка гостро відчувається. Програми і зведення не компенсують зниклих цілісних доповідей . Втрата велика, тому що пропали цікаві доповіді і важливі точки зору значних вчених (таких, як Іштван Шетері, Тібор Кланічай, Лазло Галдіні, Андраш Мартінко, Вяйно Кауконен, Кай Лайтінен, Рудольф Пилдмяе і М. Воскобойніков), збереглися лише заголовки.

Ці цифри показують, що важко говорити про розвиток. Якщо із семи частин чотирьох неможливо знайти і прочитати, то навряд чи можливий об'єктивний науковий аналіз цілого. На щастя, дослідження фіно-угорських літератур утримуються не тільки в цій неповній серії, але якби ця серія була повна, то наша наука - особливо з міжнародної точки зору - просувалася б успішно вперед.

З цього погляду знову важливо нагадати - якщо говорити про угорську фіноугристику, - що Антан Регуй вже в 1840 році публікував значну інформацію про фольклор фінських і обських фіно-угрів (уривки перекладу "Калевала" недавно знайдені), що Пал Хунфальві написав у 1850 році детальну статтю про естонську літературу (і він перекладав) уривки з "Калевали"), що Йожеф Сінньєй у 1885 році у великому дослідженні розглядав фінську літературу (сам перекладав і ілюстрував) і що Аладар Бан у 1911 році зробив ґрунтовну доповідь про традиції і літератури малих фіно-угорських народів. От вам "молодість" досліджень фіно-угорських літератур - хоча і не про все ще сказано!

Естонець Юліус Марко в 1925 році зробив огляд нової літератури малих споріднених народів, а в 1958 році його земляк Юліус Мягісте, професор Лундського Університету, написав про цей же предмет перший науковий огляд і потім опублікував це книгою.

Часто ми робимо ту людську помилку, що просто забуваємо про своїх попередників та їхні досягнення, надаючи велику значимість сучасності і власним працям. Так, міжнародні з'їзди фіно-угристики - пряме продовження культурних з'їздів фіноугристики 20-х-30-х років. Ці зустрічі не можна порівняти за науковим рівнем з нинішніми з'їздами, однак змінилися не тільки часи, але і мета. Якщо вивчати зведені публікації цих колишніх з'їздів (всі вони цілком опубліковані!), можна знайти багато чого, що має наукову цінність.

Отже, поговоримо про ту багату фіноугристику, плоди якої були опубліковані в імперії до і після 1917 року. Уся розмаїтість фіноугристики впадає в око у тій літературі, що з'явилася великоруською мовою або мовою якогось малого фіно-угорського народу. Це не випадково, тому що більшість фіно-угорських народів уже століттями проживає на територіях, що належать імперії. З початку XVІІІ століття до сьогоднішнього дня в десятках міст зібрані неймовірно великі і різноманітні матеріали з фіноугристики. Оскільки немає відповідних нинішнім вимогам бібліографій, оглядів і довідників, то в нетрях цих публікацій, досліджень і наукових зустрічей інститутів неможливо орієнтуватися. Спробувати ж треба, тому що саме там прихована більша частина минулих і теперішніх матеріалів з цього предмету - виявляється, що майбутнє нашого предмета визначається, переважно, там. Це чисті джерела, дотепер невідомі і недоступні дослідникові Заходу.

Хочеться представити деякі спостереження про фіно-угорські конференції та інші зустрічі, що проводилися в СССР хоча б тому, що вони були безпосередніми попередниками міжнародних з'їздів фіноугристики. Як мені відомо (не зовсім впевнений), у СССР було проведено 17 фіно-угорських конференцій. Час і місце їхнього проходження нелегко визначити . Перша офіційно визнана конференція відбулася в Ленінграді в 1947 році. За матеріалами здається, що зустрічі не були регулярними. Загалом, конференції проходили по черзі в різних фіно-угорських центрах та інститутах. Число учасників весь час росло, коло тематики спочатку було обмеженим, потім крок за кроком розширилось до всіх областей досліджень. З 60-х років на порядку денному були різні теми з літератури. Ці конференції різноманітні: з одних опубліковані всі матеріали, а від більшості збереглися лише програми або, у кращому випадку, резюме.

Ще менше даних про такі самі важливі симпозіуми з спеціальностей, де теми точно позначені. Міжнародні форуми і журнали поза СССР тоді ще не виявляли інтересу до цих зустрічей та видань, і причиною тому був не недолік матеріалів.

Одна з причин, напевно, - хай буде це предметом міркувань для всіх дослідників - незнання мови. Чи повинні на радість декільком американським або англійським колегам тисяча "радянських" фіноугристів користуватися в обміні інформацією замість великоруської англійською мовою? Справедливим був би поворот на 180 градусів: на користь цього каже велика спеціальна і зростаюча література великоруською мовою.

Але зустрічі фіноугристів почалися в СССР не у 1947 році. Є дані, що перший семінар з фінноугристики був проведений у 1926 р. у Ленінградському університеті під керівництвом професора Дмитра Бубриха. Багато хто з нас знає, що Інститут народів Півночі, де був значний фіно-угорський (уральський ) відділ, успішно діяв у Ленінграді вже в 20-і роки. Не випадково саме в той час було створено Ленінградське дослідницьке товариство фіно-угорських народів і культур (ЛОИКФУН). Різноманітна і змістовна програма та серії лекцій ще досі викликають повагу, а видання Товариства (комюніке, дослідницькі плани і збірки) слугують особливо важливими першоджерелами - але вони, на жаль, стали недоступними раритетами. Товариство планувало провести в 1929 році всесоюзний фіно-угорський з'їзд, і організатори мали намір розширити його в міжнародний з'їзд. Членів Товариства характеризували відкритість, толерантність і визнання багатосторонності предмета. Знаменно, що саме тоді літературні дослідження знайшли своє місце і права. Як Товариство в цілому, так і більшість його видань і навіть членів (які були гідними представниками нашої спеціальності) у 30-і роки безвісти зникли. Лише останнім часом - після 60 років повного мовчання - можна говорити, що подібні речі в СССР траплялися, і напевно незабаром вийдуть перші книги спогадів про наших зниклих колег.

Радісно зауважувати, що в житті і культурі наших менших родичів по мові дують свіжі вітри, що вони обновилися і встали. Оскільки ослабшав натиск центральної влади, остільки зміцнилася національна самосвідомість усіх фіно-угорських народів.

Фіно-угорським народам також стає усе ясніше, що їхнє життя й історія почалися не в 1917 році, - завдяки цьому з’ясування минулого етнічних груп і народів має все більше значення. У той же час народи звільнилися від колишнього ідеологізування та обману. Національні рухи зараз переживають у всьому світі період підйому, і це дало цікавий, нехай минущий, але все-таки загальнозначущий результат: літературна творчість названих народів та інтерес до неї трохи зменшилися, а документальна й оглядова література, есе і, насамперед, мемуари зайняли більш значне місце.

У нових виданнях малих фіно-угорських народів багато цікавих, сміливих і своєрідних статей. Лише тепер стало очевидним, скільки енергії і паперів було даремно витрачено за десятиліття. Які втрати! Шкода людей, шкода подавлених і погублених талантів і особистостей!

Малі народи, що пережили пробудження, зайняті не тільки кожний самим собою: вони рахуються один з одним, підтримують один одного - як сусідні народи, так і споріднені.

У 1989 році в Йошкар-Олі створили міжнародний союз фіно-угорських письменників, девізом якого стало "у єдності - сила". Ще за пару років до цього такий союз був би немислимий: Москва всіляко паплюжила б його і заборонила б. Якщо політика та історія не повернуться назад, то вірю, що цей союз має велике майбутнє. А як же інакше? Малим фіно-угорським народам окремо важко завоювати увагу світу, і їхні літератури, дійсно, мають незначні можливості поширення.

Навіть у літературних секціях міжнародних фіно-угорських з'їздів не вдалося за останні 30 років перебороти неприховану байдужність колег-фіноугристів і збудити дійсний інтерес порівняльного літературознавства (значних дослідників так званих великих літератур). Всі знову приводять загальні і відомі аргументи (мол, хоча язикове споріднення існує, не можна казати про фіно-угорську літературу як таку). Недостатньо було багатьох праць з цієї спеціальності та інших позитивних зрушень, щоб розвіяти забобони представників дисциплін, що вважаються більш науковими. Найбільш важливим досягненням малих фіно-угорських народів вважають фольклор, а літературу вважають нецікавою і невартою уваги.

Те, чого не досягли літературознавці за десятиліття або досягли лише частково, ще досягнуть поети і письменники, що з'єднуються в союз!

Багато позитивних знаків указують на те, що інтерес фінських колег до історії, культури і літератури малих народів постійно зростав за останнє десятиліття. Якщо угорські дослідники домоглися значних результатів у 70-і роки (збірки, спецномери журналів), то в 80-і роки настала черга фінів випускати твори, журнали і газети.

Антології поезії саамі, комі й обських угрів, а також тематичні номери журналів уже вийшли у світ, незабаром з'явиться велика антологія фіно-угорського фольклору англійською мовою. Треба відзначити і фіно-угорську антологію марійців - відмінний вибір з літератур десяти фіно-угорських народів мовою цього невеликого народу з берегів Волги. Перекладений мовою комі епос "Калевала" - сенсація фіно-угорського світу. Не можна залишити без уваги видання Куратова 47 мовами (в одному томі 47 перекладів знаменитого вірша "Моя муза" комі поета Івана Куратова, з них 8 - фіно-угорськими мовами). У названого фіно-угорського літературного союзу маються й інші плани, наприклад випуск серії творів двома мовами, що представляла би літератури фіно-угорських народів.

Отут вже неминуча спільна праця мовознавців і літературознавців. Так дослідження фіно-угорської літератури може крок за кроком стати самостійним. Нарешті настане час організувати самостійний, незалежний від з'їздів фіноугристики форум дослідників фіно-угорської літератури (як все частіше збираються інші дослідники різних дисциплін фіно-угристики - фонологи, дослідники прислівників, археологи з Фінляндії і РФ, фольклористи з Фінляндії, Угорщини тощо). Надалі можна і потрібно прокласти шлях до великих мов і культур, наприклад, публікуючи різні видання й антології цими мовами.

Міжнародні з'їзди фіноугристики, звичайно, необхідні і надалі. Цей інститут позначає велику і багатобічну область науки, виражає спільність, додає більш ніж 220-літньому дослідженню форум і перспективу. Мовознавці знову знаходять підтвердження тому, що досліджувані ними малі фіно-угорські мови все ще живі. Письменники і літературознавці запевняються в тім, що їх "знаряддя" - мову - охороняємо зі знанням справи, що властивості мови уточнюють за допомогою все більш сучасних словників і граматик. А також представники інших галузей досліджень можуть відзначити, що їхня спеціальність органічно належить до загальної фіноугристики, незважаючи на зростаючі суперечки. Непогано б фіноугристам нагадувати про себе у час між з’їздами. Увесь час треба мати на увазі можливості розвитку.

Ідею про сучасні наукові з'їзди висловили вперше в 1955 році, потім у 1958 році, і вона конкретизувалася у 1960 році в Будапешті. Те, що така вимога була висунута, показує, що фіноугристику не можна було вже вважати національною наукою, якою можна займатися окремо тільки в країнах, де розмовляють фіно-угорськими мовами. У багатьох місцях в світі, де не розмовляють фіно-угорськими мовами, інтерес до наших споріднених мов і народів зріс. Тим самим для всіх стала обов’язковою інформація про результати досліджень в інших місцях, координування планів і регулярний обмін інформацією. Галузь ця багатогранна: поряд з мовою важлива і культура, починаючи з танців, міфології і кінчаючи літературою.

У число засновників і організаторів з'їздів входить багато далекоглядних вчених; не усі вони були тільки фіноугристами - і це добре для нашої науки, тому що гарантує всебічність цієї справи. Зачинателі з'їздів розуміли, що після Другої світової війни прийшов час зближення Сходу і Заходу у науці, зокрема у фіноугристиці. Місцем для першого з'їзду прекрасно підходив Будапешт і 1960 рік був підходящим часом для цього.

З вчених і письменників, що дали напрямок загальним ідеям і структурі з'їздів, назву лише деяких. Вже немає серед нас таких людей, як Дьюла Ортутай, Геза Кепеш, Іштван Кірай, Кустаа Вількуна, Пааво Равіла, Тойво Люю, Вольфганг Штейніц, Берн Колліндер, Пауль Арісте, Васілій Литкін і Боріс Сєрєбрєнніков. Ще можна вислухати поради Дьєрдя Лако, Ерккі Ітконена і Вольфганга Шлахтера, хоча сьогодні вони не з нами. Їхня мудрість і різнобічність залишаться прикладом для нас і в майбутньому.

Автор: Петер Домокош