Уґраїна — Фінляндія — Монографії

В. Верстюк. Совєцько-Фінська війна

Коли радянським пропагандистам необхідно було говорити про миролюбну політику СРСР, про добросусідські відносини з найближчими сусідами і сусідами дальніми, вони завжди не забували нагадати як в кінці 1917 р. на зорі радянської влади з ініціативи В. Леніна, на підставах сформульованої ним національної політики була відновлена державна незалежність Фінляндії.

В другій половині ХХ ст., особливо за президенства Урхо Кекконена СРСР і Фінляндія мирно співіснували, проте історія радянсько-фінських відносин була не такою простою, як її подавала офіційна радянська пропаганда. Про радянсько-фінську війну 1939-1940 рр. в СРСР не любили говорити з кількох причин. Насамперед тому, що вона була безпосереднім наслідком пакту Молотова-Рібентропа, який зруйнував останні гальма в розв'язанні Другої світової війни. Радянсько-фінська війна була безпосередньою частиною початкового етапу Другої світової війни. Якщо участь в розчленуванні Польщі, радянська агітація подавала як похід за визволенням західних українських і білоруських земель, то у випадку з Фінляндією фігового листка не знайшлося. СРСР виступив у цій війні у якості відвертого агресора, за що у грудні 1939 р. був виключений з Ліги Націй. І нарешті, не любили говорити тому, що війна призвела до неймовірно важких втрат з радянського боку і продемонструвала згуртованість фінського суспільства в захисті національного суверенітету.

Отже, радянсько-фінська війна. На позачерговій п'ятій сесії Верховної Ради СРСР 31 жовтня 1939 року нарком закордонних справ Радянського Союзу В. М. Молотов зробив доповідь про зовнішню політику СРСР. В ній було чимало цікавого. Молотов відзначив, що за два останніх місяці відбулися суттєві зміни в міжнародних відносинах. Передусім докорінно поліпшилися стосунки СРСР з Німеччиною, по-друге, відбувся воєнний розгром Польщі і розпад Польської держави. Далі процитую дослівно мовою оригіналу: "Правящие круги Польши не мало кичились "прочностью" своего государства и "мощью" своей армии. Однако, оказалось достаточным короткого удара по Польше со стороны сперва германской армии, а затем - Красной Армии, чтобы ничего не осталось от этого уродливого детища Версальского договора, жившего за счет угнетения непольских национальностей. "Традиционная политика" беспринципного лавирования и игры между Германией и СССР оказалась несостоятельной и полностью обанкротилась.

Начавшаяся между Германией и англо-французским блоком война находится лишь в своей первой стадии и по-настоящему еще не развернулась. В связи с этими важными изменениями международной обстановки, некоторые старые формулы, которыми мы пользовались еще недавно, - и к которым многие так привыкли—явно устарели и теперь неприменимы. Надо отдать себе в этом отчет, чтобы избежать грубых ошибок в оценке сложившегося нового политического положения в Европе.

Известно, например, что за последние несколько месяцев такие понятия, как "агрессия", "агрессор" получили новое конкретное содержание, приобрели новый смысл. Не трудно догадаться, что теперь мы не можем пользоваться этими понятиями в том же смысле, как, скажем, 3—4 месяца тому назад. Теперь, если говорить о великих державах Европы, Германия находится в положении государства, стремящегося к скорейшему окончанию войны и к миру, а Англия и Франция, вчера еще ратовавшие против агрессии, стоят за продолжение войны и против заключения мира. Роли, как видите, меняются". Тобто нацистська Німеччина, з якою в СРСР підписаний мирний договір, в устах Молотова, не агресор, навпаки такими є Англія і Франція, які стали на захист Польщі. В цій же доповіді не обійдено увагою і Фінляндію. Знову процитую:"На чем основывались отношения Советского Союза с Финляндией за все эти годы? Известно, что основой этих отношений является мирный договор 1920 года по типу наших договоров с другими нашими балтийскими соседями. Советский Союз своим свободным волеизъявлением обеспечил самостоятельное и независимое существование Финляндии. Не может быть сомнения, что только Советское Правительство, признающее принцип свободного развития национальностей, могло пойти на этот шаг. Нужно сказать, что никакое правительство в России, кроме советского, не может допустить существование независимой Финляндии у самых ворот Ленинграда. /…/Советско-финские переговоры начались недавно, по нашей инициативе. Что является предметом этих переговоров? Не трудно понять, что в современной международной обстановке, когда в центре Европы развертывается война между крупнейшими государствами, чреватая большими неожиданностями и опасностями для всех европейских государств, Советский Союз не только имеет право, но и обязан принимать серьезные меры для укрепления своей безопасности. /…/ На самом деле наши предложения в переговорах с Финляндией являются максимально скромными и ограничиваются тем минимумом, без которого невозможно обеспечить безопасность СССР и наладить дружеские отношения с Финляндией".

Як же виглядав мінімум радянських претензій до Фінляндії? 5 жовтня 1939 р. згаданий мною В.М.Молотов передав посланнику Фінляндії в СРСР А.Ірьє-Коскінену вимогу про прибуття до Москви фінської делегації "для обсуждения политических вопросов, затрагивающих обе стороны". Переговори почалися 12 жовтня. Радянську сторону очолював безпосередньо сам Сталін. Висунуті ним вимоги включали:

- Оренду півострова Ханко, розташування на ньому радянської військово-морської бази

- Постійне перебування кораблів Балтійського флоту в затоці Лаппохайя;

- Передачу Радянському Союзу п'яти островів у Фінській затоці;

- Перенесення кордону на Карельському перешийку на 20- 25 км на захід в глибину фінської території.

- Передачу Радянському Союзу східної частини півострова Рибачий;

·- Передачу Фінляндії території площею 5567 кв. км в області Репола в Карелії;

·- Зобов'язання сторін не створювати нових оборонних споруд та демонтувати старі.

·- Заміну існуючого пакту про ненапад новим договором про дружбу, взаємодопомогу і співробітництво.

Таким чином, Фінляндія мала втратити 2761 кв. км. своїх кращих сільськогосподарських земель. Акваторію інтенсивного прибережного риболовства. А можливо головне позбутися статусу нейтральної держави, якого вона притримувалась з 20-х років. Очевидно з Фінляндією мало б відбутись те, що відбулося з Естонією, Латвією та Литвою.

Спроби фінської делегації апелювати до міжнародного права не брались до уваги. Додатковими аргументами на свою користь стало додаткове висунення Радянським Союзом в кінці жовтня на кордон з Фінляндією 25 дивізій. Після цього фінські дипломати, не діставши суттєвої міжнародної підтримки, почали згоджуватись на часткові поступки, але вони не влаштовували радянську сторону. 8 листопада Молотов заявив, що політики з своєю роботою не впорались, і тепер настав час воєнних дій. В радянських засобах масової інформації почалась кампанія проти "зарвавшихся белофинских авантюристов".

Населення Фінляндії в 1939 р. складало 3,5 млн. осіб, відповідно армія мирного часу не перевищувала кількісно 35 тис. осіб. На її озброєнні було 60 легких танків і півтори сотні бойових літаків. Це було неспівмірно з кількісними показниками радянської армії, керівники якої вважали, що надзвичайно легко дістануть перемогу. Наприкінці листопада 1939 р. на радянсько-фінському кордоні відбулося кілька провокацій, невідомі обстріляли радянські прикордонні частини. В результаті обстрілу начебто загинуло кілька радянських солдат. Ці інциденти були використані для початку війни. 29 листопада уряд СРСР розірвав договір про ненапад з Фінляндією, а наступного дня о 8 –й годині ранку радянська армія перейшла в наступ. Проти Фінляндії було кинуто 425 тис. бійців і командирів РСЧА, 1476 танків, 1576 гармат, близько 1200 літаків. Дії сухопутних військ підтримували кораблі Балтійського та Північного флотів, що значно перевищувало потенціал фінських збройних сил. Військові дії розгорнулись практично по всьому радянсько-фінському кордону, який мав 1200 км.

Одночасно з початком військових операцій проти Фінляндії в Москві було оголошено про створення Народного уряду Фінляндії, яке очолив відомий діяч Комінтерну, один з його секретарів Отто Куусінен, а до складу увійшло кілька маловідомих фінських комуністів, які проживали в Москві і працювали в Комінтерні. 1 грудня 1939 р. газета "Правда" опублікувала" - Заяву Народного уряду Фінлянії", в якій говорилося:"Сегодня в гор. Терийоки по соглашению представителей ряда левых партий и восставших финских солдат образовалось новое правительство Финляндии - Народное правительство Финляндской Демократической Республики во главе с Отто Куусиненом./…/Народное Правительство Финляндии обращается к Правительству СССР с предложением заключить договор о взаимопомощи между Финляндией и Советским Союзом и осуществить вековую мечту финского народа: воссоединить народ Карелии с народом Финляндии, присоединив его к единому и независимому государству Суоми". Уряд СРСР негайно офіційно визнав уряд Куусінена і заключив з ним мирний договір про взаємодопомогу. Більше того, в уряду Куусінена звідкись взялась власна армія. Бійців у "Народну армію Фінляндії", так вона називалась, збирали по всьому СРСР. Репресованих офіцерів червоної армії терміново звільняли з тюрем і таборів, відновлювали в званнях і направляли в народну армію. Поряд з етнічними фінами туди потрапили і представники багатьох інших національностей. Їх імена переробляли на фінський манер тай годі. Одягли ж цю армію в захоплену в Польщі кількома місяцями раніше військову форму. Наприкінці листопада 1939 р. особовий склад Народної армії Фінляндії нараховував 13405 військових. До березня 1940 р. він виріс до 25 тисяч осіб. Однак в бойових діях Народна армія практично участі не брала. Їй не дуже довіряли.

Головний театр військових дій розгорнувся на Карельському перешийку. Атаки радянських військ супроводжувались потужним артилерійським супроводом, діями танків та авіації. Однак, планам командування Червоної Армії завершити війну за два тижні не судилося збутися. Фіни героїчно оборонялися. Лише до 11 грудня частини 7-ї армії РСЧА змогли здолати передові позиції. Наступ радянської армії виявився малоуспішним, різні роди військ погано взаємодіяли один з одним. Сильні морози і відсутність достатньої кількості доріг, лісова місцевість сковували маневреність погано підготовленої армії. Напроти, фіни організували маневрені невеликі загони, поставлені на лижі, які несподівано атакували ворога на марші і завдавали йому дошкульних ударів. Велику психологічну дію на радянських солдат мали ефективні дії фінських снайперів.

Замість запланованого просування на 200-250 км Червоною Армією було подолано 50-70 км. До того ж через нетривалий час вони потрапили на укріплення лінії Манергейма. Це була потужна фортифікаційна лінія оборони, яку Фінляндія спромоглася побудувати за 10 попередніх років.

Лінія являла собою три смуги укріплень на просторі довжиною біля 135 км і глибиною до 90 км. Вона перетинала Карельський перешийок від Фінської затоки до Ладозького озера. В склад лінії входило майже п'ять тисяч оборонних об'єктів. Під Сумма по фінським позиціях було випущено близько 150 тисяч снарядів. Радянська авіація за один тільки день 17 грудня скинула на ворожу територію 15 тисяч авіабомб. Але й це не дало бажаних результатів. Втрати червоної армії були дуже великими. Тільки в грудні червона армія втратила майже 70 тис. вбитими та пораненими. Терміново радянському військовому керівництву довелося зміцнювати сили свого угруповання, міняти командуючих арміями. На початку 1940 р. на Карельський перешийок прибуло поповнення у складі 13 стрілецьких дивізій. Загалом до початку другого наступу у війні проти Фінляндії було задіяно 1,3 млн солдат і офіцерів, 1,5 тис. танків, 3,5 тис. гармат, 2,7 тис. літаків. Лише 11 лютого 1940 р. червона армія змогла перейти у рішучий наступ, неймовірними зусиллями і героїзмом солдат лінія Манергейма була прорвана.

До березня 1940 року фінський уряд вичерпав мобілізаційні ресурси країни і усвідомив, що, зовнішньої військової допомоги, окрім добровольців, Фінляндія від союзників не отримає. За цих умов стримати наступ червоної армії було неможливо. Виникла загроза повного захвату країни, за яким не важко було собі уявити сценарій інкорпорації Фінляндії до складу СРСР.

Тому уряд Фінляндії виступив з пропозицією почати мирні переговори. 7 березня в Москву прибула фінська делегація, а уже через п'ять днів був підписаний мирний договір. Його умови передбачали:

1. Перехід до СРСР Карельского перешийка, Выборгу, Сортавала, ряду островів у Фінській затоці, частини півостровів Рибачого і Середнього. В межах СРСР повністю опинилось Ладозьке озеро.

2. СРСР отримав в оренду на 30 років частину півострова Ханко (Гангут) для будівництва там воєнно-морської бази.

Радянсько-фінська війна тривала всього 105 днів. За цей час Радянський Союз втратив 126 875 військовослужбовців. Загальні втрати у фінських військах за час війни були вдвічі менші — 67 тис. осіб. У війні брали участь дві дивізії, які комплектувались в Україні. Це 44-та та 70-та стрілецькі дивізії. Перша з них потрапила в оточення і майже вся загинула, намагаючись вирватись з ворожого кільця. Але й ті, хто вирвався, були піддані військово-польовому суду. Командир дивізії, начальник штабу, начальник політвідділу, комісар були розстріляні. Загалом репресій зазнали кілька тисяч учасників цієї війни. Повчально, що фінська сторона впорядкувала могили загиблих радянських бійців. У місті Суомуссалмі встановлено монумент воїнам 44- ї дивізії.

Фінська війна показала недостатню підготовку керівництва радянської армії до ведення масштабних військових операцій. Великі втрати та неефективність ведення військових операцій червоною армією схилили Гітлера до плану блискавичної війни проти СРСР.

Інститут національної пам'яти
Програма № 37, присвячена радянсько-фінській війні 1939-1940 рр.

http://www.memory.gov.ua/ua/publication/content/1348.htm