Уґраїна — Ірландія — Енциклопедія

ІРЛАНДСЬКА МОВА

Разом із шотландською і менкською мовами відноситься до гаельської групи кельтських мов. Державна мова Ірландії (1937). За даними переписів, І.м. володіє не більше 30% громадян Ірландії. Ще...

Історія ірландської мови

Ірландська мова засвідчена з IV століття нашої ери так називаними огамічними написами, а з VII в. н.е. - глоссами на латинському алфавіті. Після завоювання Англією Ірландії було заборонено говорити ірландською мовою, але народ продовжував нею користуватись. З кінця XIX століття почався рух на захист національної мови. У 1921 році ірландська мова була визнана одною з державних мов.

Ірландська мова має свою давню писемність, збереглися пам'ятки з VI ст., хоча окремі написи цією мовою на різних предметах відомі ще з IV ст. Християнство прийшло в Ірландію в 432 р. (на два століття раніше, ніж у решту сучасної Британії) і пов'язане з особою Патрикія, сина римського посадовця, захопленого в 16-річному віці в полон місцевими жителями. Згодом він утік у Галлію, отримав сан єпископа і, повернувшись до Ірландії як проповідник, розпочав християнізацію країни, з якою познайомився в юності. Найімовірніше, що Патрикій, згодом канонізований як св. Патрик, проповідував по-ірландськи (2). У період з VI до IX ст.ст., який отримав назву "Золотий вік", Ірландія була єдиною в Європі країною, мова якої використовувалася в літературі й освітніх закладах. В інших державах вони були латиномовними. У VIII ст. ірландська мова вже плекалася в монастирях як мова релігії, витісняючи латину, панування якої на континенті залишалося непорушним протягом багатьох століть. Ще до норманського завоювання Британських островів у другій половині XI ст. колоністи, що жили серед ірландців, але належали до інших кельтських племен – піктів, англо-саксів, данців, скандинавів, – були здебільшого асимільовані, тобто перейшли на ірландську мову.

Процес занепаду мови почався з приходом нормандців (XII ст.) і відбувався поступово. Англійцям, що також потрапили у васальну залежність і були змушені миритися протягом трьох століть із офіційним статусом франко-нормандської мови, вдалося відстояти свій мовний суверенітет, і в 1362 р. засідання парламенту вперше було відкрито англійською мовою. Геополітична експансія Лондона незабаром позначилася на мовному житті сусідніх етносів: у Ірландії домінування нормандців успадкували англійці. Судячи з уваги найвищої влади до мовної політики, уже в середньовіччі мова визнавалася важливим компонентом національної ідентичності. Король Генріх VIII видав на початку XVI ст. низку указів, спрямованих проти ірландської мови. Ключову роль у прискоренні лінгвоциду зіграло заснування англійських поселень на ірландській території, що почалося ще в XVI ст. і набуло найбільшого розмаху за часів Кромвеля (3).

Особливо відчутною була експансія англійської мови в період 1600-1800 pp. На кінець XVIII ст. нею вже говорило понад 50% населення Ірландії. До складу цієї мовної більшості увійшла й панівна верхівка. Ірландськомовними залишилися переважно представники низів, проте їхній мові бракувало соціального престижу й офіційного визнання.

На початку XIX ст. ірландці зазнали ще одного важкого удару: на англійську мову перейшло католицьке духівництво, яке вирішило, що це сприятиме піднесенню престижу конфесії. Піклування про порятунок душ виявилося для церкви важливішим, аніж збереження ірландської мови. Оскільки початкова освіта була переважно в руках ченців, то система так званих "національних шкіл", запроваджена у 1831р., стала своєрідною машиною мововбивства. Фатальну роль відіграли також голодомори першої половини XIX ст., які найбільше позначилися на соціальних низах, тобто ірландськомовному населенні: його пропорція стрімко зменшилася через вимирання та інтенсивну еміграцію.

У 1937 p., коли ірландську мову проголосили державною, всі офіційні документи стали видаватися двома (ірландською й англійською) мовами. Але на цей час кількість носіїв ірландської мови вже була надзвичайно малою. Перепис 1926 р. показав, що нею володіло тільки 18% населення, а тих, хто говорив виключно по-ірландськи, було катастрофічне мало - 0,6% від загальної кількості населення. Попри такі деморалізуючі функціональні показники, ірландська мова зберігала свій символічно-психологічний вплив на засновників молодої держави. Відомий вислів Де Валері, одного з ідеологів ірландського руху за незалежність і першого Президента країни про те, що "краще Ірландія з її мовою, але без свободи, ніж вільна Ірландія без мови" (4). Таким чином, і політична воля керівництва, і сама логіка розгортання національної ідеї диктували стратегічну необхідність підтримки ірландської мови, яка була видимою ознакою небританської перспективи у розвитку нації.

У незалежній державі ірландську мову було запроваджено як обов'язковий предмет у системі освіти. У початкових класах навчання мало вестися виключно по-ірландськи, хоча цією мовою не володіла переважна більшість населення. У 1975 р. уряд створив Комісію в справах ірландської (гельської) мови "Bord na Gaeilge", на яку покладалась відповідальність за стан ірландської мови та її розвиток. Комісія намагалася досягати зазначеної мети шляхом популяризації своєї ідеї переходу на рідну мову, створенням мовних курсів різного рівня, поширенням відповідної літератури. Проте наслідки такої діяльності виявилися досить скромними.

Заходи щодо підтримки ірландської мови було запроваджено в офіційній сфері. Вона стала обов'язковою для державних службовців, у юриспруденції, армії, поліції тощо. Проте дотримання цієї вимоги стало переважно номінальним, і переважання англійської мови в практичній діяльності відповідних структур не зазнало суттєвих змін. Хоча під час перепису 1971 р. 28,3% громадян вказали, що володіють ірландською мовою, але рівень цього володіння виявився насправді досить низьким, оскільки для абсолютної більшості вона залишається лише одним із шкільних предметів, а не живою стихією.Вікіпедія