Уґраїна — Ірландія — Монографії

ІРА: В БОРОТЬБІ ЗА СВОБОДУ ч. 2

"Все можливе в цій країні, крім нашої капітуляції"

ІРА

Чатину першу див. http://www.ugraina.org/monographics/2066.html

На тій землі, де йде війна, про них не тільки всі знають, про них складають пісні, легенди, вірші. І до сьогодні в Белфасті та інших містах співають пісень про героїв з ІРА. Про те, як з плавучої в'язниці "Мейдстоун" втекли семеро бійців ІРА, як на захопленому гелікоптері з табору Лонг-Кем втекли декілька в'язнів - членів ІРА, про те, як боївкар ІРА Френсіс Мак Гітан спокійно вийшов з концтабору, переодягнувшись в сутану священика, про те, як Айвар Белл виїхав за ворота в’язниці в кузові вантажівки, завалений купою сміття. У тому ж концтаборі земля нагадує сир, настільки вона прорізана в різних напрямках тунелями, проритими в'язнями. Готуючись до втечі, вони умудрялися проводити туди навіть світло і повітря. Акції ІРА завжди відрізнялися гарним смаком та неповторністю, та ставали відомими далеко за межами Північної Ірландії. Так, зокрема, цікавою є історія про те, як знайдена у вестибюлі підірваного в черговий раз готелю "Европа" листівка-заява ІРА мала назву "Готель "Европа" підірвано в двадцять восьмий раз". Цей, самий "крутий" в Белфасті готель - 12 поверхів, 250 номерів, будівництво якого обійшлося в 3 млн. фунтів стерлінгів, охоронявся з особливою ретельністю. "Отже, вибухи в готелі, - заявляє ІРА - це наша перемога над бажанням окупаційної армії встановити ретельну систему охорони центру Белфасту. Він (центр) був і залишається нашим".

В іншому випадку, коли в англійській в'язниці Вейкфілд помер, оголосивши голодування, боївкар ІРА Френк Стегг, то його з наказу окупаційної влади поховали в графстві Мейо на звичайному цвинтарі. Родина Стегга та його товариші бойкотували поховання. Цвинтар цілодобово охоронявся англійськими вояками, на могилу була навалена велика цементна плита, щоб тіло Стегга не змогли викрасти. І все ж труна з тілом були викрадені та перенесені на цвинтар, де поховані лише бійці ІРА. Організація не покидає своїх, навіть коли вони вже мертві. Існує декілька цвинтарів, на котрих можна поховати лише членів ІРА. Символічними є написи на могильних плитах похованих тут людей: "Поки в Ірландії є ці могили, в поневоленій Ірландії ніколи не буде миру". Це слова з промови засновника ІРА Патріка Пірса: "Вони думають, що умертвили Ірландію... Але вони дурні! Вони вбили наших феніїв, і поки в Ірландії є ці могили..." було мовлено в 1915р. на могилі О' Донована Роси. Через рік і сам Патрік Пірс був розстріляний. Не дивлячись на пору року, ці цвинтарі завжди обходжені, на могилах багато квітів, коли приходять люди, майже ніколи не чути плачу. Біля кожної могили, де похований боївкар ІРА, встановлено шпиль. В річницю смерті Бійця на шпилю біля його могили підіймається трикольоровий республіканський прапор. "Я загинув за свободу Ірландії" викарбувано на плитах кожної такої могили. І далі - номер батальйону, а також дата, ні, не смерті, а "...загибелі при виконанні операції".

ІРА - організація напіввійськова. "Бригади", "батальйони", "роти", а після реорганізації в 1977 році поділена на "ланки". В кожному місті Ірландії звичайний водій таксі може бути лейтенантом ІРА, а бармен чи поет -майором. Видають дві газети: "Волонтер" та "Ріпаблікен Ньюс" і безліч "бойових листків", характерною темою для яких є заяви на зразок: "...Партизанська війна має носити характер війни на виснаження, а її об'єктами повинні стати на тільки збройні сили ворога, але й його приватна власність, комунікації, представники судової влади та наглядачі в'язниць, пропагандисти...", або ж просто попередження: "Стережись. Ми повернемося. Провос." Ні в кого не виникає сумніву, що за кожним словом стоїть відповідна дія.

Організація є сталою, оскільки переважну більшість складають люди одних переконань, однієї віри, та й за національним складом переважають Ірландці. Організація надавала допомогу станошіенню робітничого руху в Ірландії та підтримувала правозахисні організації. Різні "дослідники" діяльності ІРА твердили про те, що ІРА, котра стоїть на засадах відстоювання соціальних прав ірландців, є "соціалістичною" за своєю суттю. Зрозуміло, таких незламних борців за свої ідеї хотіли б мати за буфер всі, навіть комуністи. І тоді, і зараз йдуть нечистоплотні ігрища та інтриги навколо ІРА. Знаючи про її популярність у народі, повії з численних партійок сплять і бачать, як би зробити з допомогою ІРА політичний капітал. Але, як завжди вони отримали рішучу відсіч з боку ІРА. Лідери ІРА та Шінн Фейн однозначно висловилися з цього приводу. Джеррі Адамс (лідер Шінн Фейн, нещодавно обраний депутатом англійського парламенту):"Ніякого впливу марксизму в Шінн Фейн немає. Я не знаю нікого в організації, хто був би марксистом..." Ще категоричнішим був Джо Кахілл (один з лідерів ІРА):"... Мета нашої організації - республіка без соціалістичних та комуністичних ідей."

Реальну допомогу в боротьбі своїх кровних братів за свободу Батьківщини надає численна закордонна діаспора. В США живе близько 40 мільйонів громадян ірландського походження. В Нью Йорку, Бостоні, Філадельфії, Чикаго, після церковних служб пускають по колу капелюхи, куди всі бажаючі складають кошти для забезпечення діяльності ІРА, а ось в барах та клубах, де збираються ірландці, можна побачити скриньки для пожертв на діяльність ІРА , які ніколи не бувають порожніми. Відомий випадок, коли для поставлення зброї та вибухівки з Америки до Ольстеру ірландська діаспора закупила один з найдорожчих лайнерів "Куін Елізабет-2". В кого ще виникає сумнів, що такий народ переможе?

Сьогодні вже і самі британці бояться "навіжених" ірландців. Коли в англійському парламенті почалися дебати - чи ввести смертну кару для членів ІРА, звинувачуваних в терористичних актах проти Великобританії, то першими, хто категорично виступили проти була контррозвідка "сил безпеки" в Ольстері. Звичайно ж, зробили вони це не із почуття альтруїзму та гуманності.

"На все приходить час розплати". Пам’ять не дасть згаснути ірландському вогню святої боротьби до перемоги. В окупованій Північній Ірландії немає речі, коштовнішої ніж "Томпсон" та плакат, котрий ще з 20-х років висить у кожному дублінському будинку. Плакат має назву: "Чому вони загинули?" І йде перелік прізвищ національних героїв Ірландії, котрі загинули за її свободу. Починається список з дня смерті Брайана Бори - 1014рік, потім Шон О`Ніл - 1567, Уолф Тон - 1789... Всього перераховано сімнадцять прізвищ, а під ними підпис: "Вони загинули за звільнення найстарішого політичного в’язня у світі - Ірландії!" І до сьогодні цей список не має свого кінця...

Автор: Олесь Хоменко