Уґраїна — Мещера — Статтi

Таємниця мещерських амазонок

...Ока тут робить різкий поворот на північ, а з півдня до неї вливається повноводний приток з лагідним ім’ям Проня. Внизу лежить невеличке містечко Спасск-Рязанський, навпроти нього – залишки села Старайа Рязань. Село виникло під схилом городища літописної Рязані, знищеної Батиєвою навалою. Про драматичну долю одного з давніх фіно-руських центрів знає багато хто, а про загадковий народ, який майже тисячу років жив на цих землях до їх загарбання українцями, відомо одиницям.

На високому березі бовваніють вали Ольгова городища, де отаборилися археологи з експедиції Державного історичного музею. З одного боку городища природна перепона – маленький струмок у глибокому яру. Півтори тисячі років тут тому знаходились землі могутнього і невідомого народу, від якого не залишилось в історії жодного слова, жодної згадки у джерелах... Нам удалося побувати в експедиції і поспілкуватися з археологами, що вивчали спадщину загадкової культури.

Давні рязано-окські племена, як назвали їх дослідники, належали до волзько-фінської гілки фіно-угорських народів – про це свідчить їх матеріяльна культура. Територія їх поширення охоплювала значну частину трьох фіно-угорських країн, що сформувались пізніше – Мерянії, Мещери і Муроми. У процесі етногенезу вони могли захопити частину угорських племен - безпосередніх предків сучасних угорців.

Рязано-окці не були аборигенами Пооччя. Вони прийшли сюди  до початку нашої ери. З точки зору археології, цей період простежується дуже добре. І так само добре характеризує новопоселенців. Місцеві племена так званої Городецької культури (їх вважають, зокрема, предками ерзян і мокшан, що також є волзько-фінськими народами) у цій зоні Оки виявились варварськи винищеними. Колективні поховання, а простіше сказати ями, з порубаними рештками супроводжують майже кожне городецьке городище. На місцях поселень шар попелу – їх спалили, і більше там ніхто не жив. Агресивні прибульці взяли під свій контроль величезну територію Пооччя – майже від сучасних меж Московської області до Касімова. На південь і на північ від річки на десятки кілометрів простягалися випаси і мисливські угіддя північних воїнів. Середня Ока була стратегічно вигідним місцем. По-перше, по ній йшов великий торгівельний шлях зі сходу на захід. По-друге, ріка була межею зони змішаних лісів і лісостепу. Ті, хто жив по її берегах отримували переваги відразу двох кліматичних зон: мисливство і скотарство.

Вчені припускають, що рязано-окські насельники прийшли на Оку зі сходу. Але протягом своєї майже тисячолітньої історії вони були тісно пов’язані з півднем, з германськими племенами готів, що заснували імперію на теренах України. На початку I тисячоліття готи кочували на Доні, звідки потім пішли до Західної Європи. У національному костюмі рязано-окців багато готських елементів. Їх зброя багато у чому копіює германську, а корони родових князьків повторюють зразки корон ранніх готських королів. Навіть висувається припущення про військовий союз рязано-окців і готів –вони буцім-то ли такою собі північною фалангою військової готської імперії - вона тримала у жаху половину Східної Європи.

Можливо, перша мілітаризована держава лісової зони на території сучасної Фінської Руси мала родовий устрій. Кожна ділянка ріки була закріплена за певним родом. Якогось єдиного політичного центру теж не було, кожну общину об’єднували лише родовий цвинтар і святилище. Повна відсутність селищ – одна з головних загадок народу з Оки. Поки не знайдено нічого навіть віддалік схоже на помешкання рязано-окців. Є припущення, що кочовий спосіб життя воїна і скотаря не вимагав довговічних будівель.

І все ж у представників войовничих родів з Оки була спільна культура і релігійні уявлення. Наприклад, рязано-окці мали пристрасть до гарних краєвидів з ріки: давні естети неодмінно обирали для погостів і капищ відкриті ділянки берега з прекрасною перспективою. Ведучи життя напівкочовиків, вони, швидше за все, збиралися тут для проведення родових обрядів і поклоніння предкам. На місцях святилищ археологи знаходили багато уламків глиняного посуду, що може свідчити про спільні ритуальні трапези.

Піски древніх дюн не залишають від людського тіла нічого. Лише темний колір піску на місці поховання свідчить про те, що колись тут лежала людина. Видовжений сірий слід на піску – і все. Проіржавілі мечі, металеві частини костюму або кольчуга, що спеклася у єдиний шматок, не справляють великого враження. А ось жіночі коси темного кольору у білому піску зберігаються прекрасно - вони лякають абсолютною нетлінністю. Довге, завжди пряме волосся, лежить поруч зі зброєю і кістьми коней (ще одна загадка: кінська “розчленівка” у багатьох могилах знатних воїнів – звичайне явище для рязано-окської культури). Жінки цих племен були справжніми амазонками. 

У рязано-окців чітко простежується військова еліта, до якої з IV-V століття н.е. стали входити і жінки. Частину жінок ховали зі зброєю і кінською уздою, не залишаючи місця для різного тлумачення їх занять. Ці представниці прекрасної статі воювали нарівних з чоловіками, що, на думку археологів, було викликано важкою військово-політичною ситуацією. Проте до кінця VII століття подібних поховань вже немає – життя змінилося, і рязано-окські жінки повернулися до старих справ.

Факти зайняття рязано-окців скотарством, присутність жінок у військовій еліті, а також їх жорстокої войовничості, дає підстави припустити значну участь в їх етногенезі арійських (індо-іранських) племен, що раніше займали величезні простори від Центральної Європи до Уралу і залишили помітний антропологічний і культурний компонент у багатьох народах цього регіону, зокрема й фіно-угорських.

Наприкінці I тисячоліття рязано-окський світ спіткало нещастя. Українські завойовники з заходу прийшли на їхні землі, що стало початком їх кінця. Втративши самобутність пізніше вони влилися в етнічний конгломерат відомий під назвою “русскій народ”. За відносно короткий період рязано-окці просто зникли: відомі могильники зі зброєю зникають, а святилищ на високих піщаних берегах більше ніхто не будує.

Ввечері у неформальних бесідах археологи розповідають, що ще недавно в селах, що розташовані по ріці, існували повні аналоги рязано-окських родових кладовищ. Невеликі погости на мисах корінного берега часто розташовувались не у церков, як зазвичай, а там же, де знайшли вічний спокій таємничі воїни. Ще недавно вихідців з цих місць хоронили тільки на сімейних цвинтарях, де б людина не померла. Один з таких останніх цвинтарів розташований... над церквою Старої Рязані – мисі у городища, багато вище території села, дахів будинків і храмових куполів. З цього місця і почалась тисячу років тому історія Рязані – археологи розкопали на мисі рязано-окське святилище, що передувало фіно-руському місту.

Сьогодні порічні села вимирають, розділяючи долю тисяч братів на всій Фінській Русі. Хто знає, може сільські бабуні уносять з собою у могилу останні таємниці амазонок з ріки Оки?

Джерело: утро.ru (редаговано)

На картинці: Стара Рязань