Уґраїна — Комі-Парма — Статтi

Як комі Кузнєцов став німецьким офіцером. Посмертно

У Львові вже як 50 років видають могилу німця за поховання відомого комі-перм'яка, офіцера НКВД - Нікалая Кузнєцова. На цій "блюзнірській" думці наполягає Олег Романчук, який професійно досліджує поховання воїнів Другої Світової війни на львівському Пагорбі слави. Можливо, історик не ворушив би цієї теми. Але у травні Москва сама відкрила "ящик Пандори" - розв'язала конфлікт навколо сталінських поховань у Таллінні.

До написання цієї статті мене спонукали дві обставини. Перша - нещодавні події в Таллінні через перенесення монумента Воїну-визволителю. Друга - відкриття 1 травня у Львові чудової фотовиставки "Українська Повстанська Армія: історія нескорених".

Річ ось у чім. 1984 року мені довелося редагувати книжку Дмітрія Мєдвєдєва "Сильні духом", яку перевидавало республіканське видавництво "Каменяр". Перечитуючи цей твір, мимоволі впіймав себе на тому, що низка епізодів, пов'язаних із діяльністю большевицького розвідника-терориста Ніколая Кузнєцова, немовби випадає з логіки оповіді, хоча в офіційній Радянській енциклопедії історії України було чітко написано: "Кузнецов Микола Іванович... загинув у бою з бандерівцями в с. Боратині (тепер Бродівського району Львів. обл.). Похований у Львові". Саме цю версію свого часу виклали в книжках М. Струтинського "Подвиг", Олександра Лукіна й Теодора Гладкова "Николай Кузнецов" та інших совєтських виданнях. Для широкого загалу раз і назавжди сконструювали обставини смерті Ніколая Кузнєцова, місце його загибелі, місце перезахоронення - пагорб Слави у Львові.

У своїх публікаціях на цю тему я неодноразово звертав увагу на те, що існує незаперечна логіка фактів, з яких однозначно випливає: на пагорбі Слави у Львові перепоховали не "обер-лейтенанта Пауля Зіберта" - Ніколая Кузнєцова, - а німецького офіцера. Свого часу за вказівкою Кремля здійснили грандіозну містифікацію. На жаль, дезінформація триває. Московська пропаганда вже новітніми методами (використовуючи інтернет) вводить людей в оману.

А тепер про УПА. Яка роль вояків Української Повстанської Армії в цій історії? 1946 року (задовго до появи в СРСР першої документальної згадки про Ніколая Кузнєцова) в Мюнхені побачила світ книжка Миколи Лебедя "УПА". Цитуємо: "...короткий протокол з березня 1944 р. з району Верба (між Берестечком і Дубном на Волині), в якому Команда УПА "Північ" повідомляє, що дня 2.III р. 1944, в лісі переловлено трьох червоних шпигунів: 1) Пух (псевдо), начальник групи. Мав фальшиві документи обер-лейтенанта, родом з Кеніґсберґа; 2) Камінський Вл., поляк; 3) Козак, "власовець", на ім'я Іван, псевдо Зельов, шофер. Всі вони мали фальшиві документи, мапи та звіт своєї праці, писаний російською мовою. Витяг з їхнього звіту: Коли прибули до Львова, відбувалося там зібрання представників німецького уряду Галичини. На це зібрання вдалося протиснутися тільки самому Пухові. Кілька днів пізніше Пух і його товариш виконали атентат на віце-губернатора Галичини д-ра Бауера і його генерального секретаря Шнайдера. Бауер дістав п'ять затроєних куль з "Вальтера" в шлунок. Після атентату вони втекли автом і курсували в околицях Золочева, Ківерця та Луцька. По дорозі ґештапо здержало їх, та в часі перегляду документів вони постріляли ґештапівців знову затроєними кулями і втекли. Другу подібну пригоду мали в околиці Ківерця, на шляху, де зустрілися з військовою колоною. І тут у суматосі обосторонніх стрілів вдалося їм втекти. В звіті подають, що провокація у Львові вдалася, бо німці постріляли дві тисячі населення та повісили кількасот в'язнів. Звіт цей несли вони на другий бік фронту. Документи передано військовій жандармерії УПА".

Як мовиться, без коментарів. Ще раз наголосимо: цитату наведено з книжки, котра побачила світ 1946 року!

НКВС і СМЕРШ тривалий час нічого не знали про долю своїх агентів. Щойно в 1950-х, коли совєтська влада вивчала німецькі архіви, вони натрапили на повідомлення про арешт Кузнєцова. Тоді совєтська пропаганда почала інтенсивно фабрикувати легенди про нього, будувати йому пам'ятники, примушуючи народ вірити в чергову комуністичну вигадку.

Але ми не про це. Ми про те, що в селі Боратин Львівської області Ніколая Кузнєцова і близько не було. Не там він загинув. Тепер про поховання на пагорбі Слави у Львові. Свого часу комусь із комуністичних жерців спала на гадку ідея - створити з постаті Ніколая Кузнєцова героїчний символ і на ньому виховувати молоде покоління будівничих "світлого майбутнього". Згадаймо історію Павліка Морозова, Олєґа Кошевого та "Молодої Гвардії". Тож на пагорбі Слави у Львові перезахоронили останки німецького офіцера, на могилу якого поклали плиту з написом, що мала засвідчити, буцім тут покоїться прах Героя Совєтського Союзу Н. Кузнєцова. Насправді жодної таємниці в смерті обер-лейтенанта Пауля Зіберта-Ніколая Кузнєцова не існує. І вже давно. Але спекуляції довкола обставин його загибелі та перезахоронення все ще тривають. На жаль.

Олег Романчук

шеф-редактор журналу "Універсум"

член Світової організації періодичної преси (Брюссель)

P.S. І мене зовсім не здивує, якщо в разі демонтажу надгробної плити на місці псевдозахоронення Ніколая Кузнєцова на пагорбі Слави у Львові почнуть антиукраїнські акції біля Посольства України в Москві, влаштовуватимуть провокації у Львові та Києві. Пояснення діям екстремістів поблизу Посольства Естонії в Москві та вчинкам вандалів у Таллінні під час перенесення пам'ятника совєтським солдатам просте до банальності: колишня імперія вкрай болісно розлучається зі своїми символами, надзвичайно хворобливо реагує на падіння "авторитету" метрополії.

Коли я фотографував надмогильну плиту на псевдопохованні Ніколая Кузнєцова, до мене підійшов літній росіянин, який подумав, що я, за його словами, "із Пушкінского дома", і прийшов упорядковувати могили. Розговорилися. На мою репліку, що на пагорбі Слави Ніколая Кузнєцова насправді не поховано, чоловік зреагував, на диво, спокійно, проте чітко проказав: "Ето нєважно, покоітся здесь єво прах ілі нєт. Для нас ето сімвол!" Після чого раптом почав переконувати мене в тому, що "імєнно украінскіє енкавєдісти в началє войни расстрєлівалі местних украінцев" і, мовляв, "нєзачєм увєковєчівать імена погібших на стеллє возлє міліциі на Замарстиновє". Вести подальшу розмову, а тим паче дискутувати не було жодного сенсу...

ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА
http://www.pokrova.org.ua/dokument001712.htmlПро фіно-угорське походження офіцера НКВД СССР Нікалая Кузнєцова дивись:
http://www.ugraina.org/news/read/1102.htm

Москва вербує професійних шпіонів із хлопців фіно-угорських глибинок

До Служби зовнішньої розвідки РФ (СВР) переважно йде сільська молодь з Фенно-Сибіру та Уралу. Про це повідомив відомий совітський шпіон Геворг Вартанян.

Із представників фіно-угорських народів виходять добрі шпіони та професійні діверсанти. Про це добре знали в Російській Імперії, а особливо - НКВД СССР та СВР РФ.

Один з найвідоміших совітських шпіонів - Нікалай Кузнєцов. Його національність - уральський комі, рідна мова - комі-перм'яцька. Ось що пише про нього великоруське джерело: "Супершпіон, винищувач фашистів, людина-легенда. І до цього часу росіяни, українці та інші СНГ-жителі пам'ятають про подвиг терориста-патріота".

Цей комі-перм'як - "патріот отечества чужого" - розстріляний бійцями УПА як раз за терористичну діяльність. Однак навіть керівники бандерівських спецслужб визнавали безсумнівний талант уродженця південного Уралу.

Тепер потік до СВР комі, комі-перм'яків та представників інших маловідомих фіно-угорських народів не вщух. Навпаки, за свідченням ветерана цієї "контори" Геворга Вартаняна, збільшився. Ці молоді, на його думку, "люблять батьківщину".

Проте навряд чи похід фіно-угрів до спецслужб Кремля - це тільки націоналізм, чи пак - любов до батьківщини. Дослідники кажуть, справа у своєрідній вдачі лісових аборигенів. Комі, вепси, великоруси, ерзяни, удмурти - неперевершені інтраверти: спостережливі, врівноважені, з доброю пам'яттю (наслідок безписемної традиції фіно-угорських літератур).

До того ж, фіно-угри не бояться смерти - у традиційній культурі межа між світом цим і потойбічним є ілюзорним. З померлими родичами щодня спілкуються як з живими, так що удмурти навіть схильні вирішувати побутові проблеми через суїцид - їм не страшно. А в давнину цілі вепські роди завалювали себе у схронах, великоруси-старовіри - палили себе у зрубах.

Існують припущення про психічну стійкість до жорстокости фіно-угрів. Язицькі практики жервтоприношень, скальпування противника - все це було у фіно-угрів не так давно. Тож діти-онуки з таких родів - "здібні винищувальні машини" для СВР. Якими були і для НКВД.

Є ще один ресурс фіно-угорської молоді в російських федеральних спецслужбах - вони є носіями рідкісних мов. Під час Другої світової війни НКВД планувало використовувати вепсів для шифрування зв'язку. Однак відмовилися - мова споріднена з фінською, то й може бути прочитана противником.

А от згаданий терорист Кузнєцов комі-перм'яцькою в оперативних цілях користувався. Напевне. Знання цієї мови (у світі всього 150 тисяч носіїв) відзначали всі авторитетні біографи шпіона, а отже - на це зважали й шефи Кузнєцова.

На жаль, фіно-угорські таланти століттями працюють на ворогів. У мешканців російської глибинки, якими і є представники 20 фіно-угорських народів, немає можливостей для "національної" кар'єри. Саме тому їх часто бачуть найманцями в найганебніших терористичних угрупованнях Московської держави. А вдома у них, здібних та сміливих - бідність і смерть рідного села - носія фіно-угорських традицій і унікальної мови.

ОК