Уґраїна — Угорщина — Монографії

В.П. Газін, С. А. Копілов: Новітня історія Угорщини. Ч.2

Угорська революція 1956 р. як спроба демонтажу командно-адміністративної системи під гаслом ліберального демократичного й національного соціалізму завершилася поразкою. Однак ця невдача не привела до відновлення ракошистсько-сталінської моделі комунізму.

Угорщина за «ери Кадара»

Ця модель, пов’язана з ім’ям Я.Кадара, набула ліберального забарвлення. 7 листопада 1956 р. він прибував до Будапешта у супроводі радянських військ і тривалий час залишався під їх охороною. Кадара в Угорщині спочатку не сприймали і не визнавали. Воєнна перемога над революцією ще не означала політичної перемоги. Країна відповіла загальним страйком. Угорці продовжували вважати законним уряд І. Надя. Сам же Надь разом з іншими комуністами-реформаторами з уряду 4 листопада знайшов притулок у посольстві Югославії в Будапешті. У країні виникло своєрідне двовладдя. Це, з одного боку, нав’язаний країні уряд Кадара, що спирався на радянські збройні сили, а з іншого – революційні органи влади на місцях, тобто різні ради, що визнавали уряд І.Надя. Серед них найбільший вплив мала Робітнича Рада великого Будапешта. Не маючи власної соціальної бази й опори в суспільстві, кадарівське керівництво було змушене рахуватися з органами народного представництва, як і з різними демократичними партіями, аж до початку 1957 р.

З метою легітимації своєї влади Кадар спочатку намагався привернути на свій бік окремих комуністів з колишнього уряду й навіть самого І.Надя, пропонуючи їм участь у новому уряді, проте дістав відмову. Вони, як і інші політичні сили, вважали Кадара ставлеником Москви, який зрадив революцію. Лише завдяки підтримці югославських політиків Кадар домігся офіційної відставки уряду І. Надя. Натомість екс-прем’єру і всім членам колишнього кабінету, їхнім сім’ям обіцяно вільне повернення додому, офіційно гарантовано свободу й особисту недоторканність. Однак І.Надь і його товариші були перехоплені органами КДБ і невдовзі разом із сім’ями депортовані до Румунії. Органами нової влади спільно з радянськими військовими проведено арешти керівників робітничих рад усіх рівнів, а у 1957 р. урядовим указом вони були позбавлені всіх прав. Суспільство по своєму зреагувало на дії тоталітарного режиму. До кінця 1956 р. країну залишило понад 170 тис. угорців.

У 1957-1965 рр., усупереч обіцянкам Кадара амністувати учасників народного повстання 1956 р., було проведено різні «чистки» й таємні арешти. До середини грудня 1961 р. більш як 300 чоловік було засуджено до смертної кари, а понад 16 тис. – до різних строків тюремного ув’язнення. У 1958 р. проти І. Надя і його товаришів за участю КДБ сфабриковано «судовий процес», що пройшов за зачиненими дверима. Усі вони були страчені, що викликало хвилю обурення в Угорщині (улітку 1989 р. Верховний суд Угорщини повністю відправ дав І.Надя та його сподвижників, тоді ж відбулося урочисте перепоховання їхніх останків).

За цих умов становлення нового режиму відбувалося з великими труднощами. Він не міг будуватися на самому лише насиллі й присутності радянських військ у країні. Тому Кадар взяв на озброєння лозунг, запозичений з Біблії: «Хто не проти нас, той з нами». Проте опорою його режиму на початковому етапі були ультраліві сили – колишні партійні керівники, які на місцях, навіть не чекаючи вказівок зверху, відновлювали комуністичний режим тоталітаризму. Головною ж політичною опорою Кадара у партійній державі, що відновлювалася, стала УСРП. Її чисельність уже в 1957 р. становила 345 тис.

Щоб досягти примирення з угорським суспільством, Я. Кадар пішов на суттєві поступки й компроміси. Здійснено заходи для поліпшення умов життя народу, реалізовано значну частину вимог жовтневого повстання й революції. Цей курс призвів до консолідації, а пізніше й визнання режиму Я. Кадара, який увійшов в історію Угорщини як «ліберальний комунізм». Лібералізм номенклатури виявився у перегляді методів будівництва соціалізму. Були скасовані обов’язкові поставки сільгосппродукції селянами та обов’язкове страхування селян одноосібників. Держава запровадила пенсії для членів кооперативів. Останні, крім заробітку, почали отримувати земельну ренту, розмір якої залежав від величини наділу переданого у власність кооперативу. У 1961 р. 93% сільськогосподарських угідь належали колективному секторові. Ліберальними методами було досягнуто те, що не вдалося силовими. Новий курс сприяв також піднесенню в економічній сфері.

Угорщина першою з соціалістичних країн у 1967 р. розпочала лібералізацію однопартійної політичної системи. З’явилася можливість висувати на одне депутатське місце кількох кандидатів. У цьому плані угорська партійна держава в наступні роки вигідно відрізнялась від сусідніх авторитарних країн. З 1968 р. в Угорщині почала здійснюватися економічна реформа. Її основним змістом була обережна децентралізація з використанням економічних чинників. Змінювалися методи планування та управління, розширилась самостійність підприємств. Детальне планування їхньої діяльності зверху припинилося. Підприємства дістали більшу самостійність, а в трудящих з’явився матеріальний стимул у результатах своєї праці. У підсумку це привело до зростання продуктивності праці й поліпшення матеріального становища народу.

В 1960 – 1975 рр. реальні доходи трудящих збільшилися на 100%. Угорська реформа була першою спробою відмовитися від непорушних економічних канонів соціалізму, ослабити кайдани, що сковували не тільки економіку, а й суспільство. Угорські реформатори розуміли, що кидають виклик системі, а тому діяли вкрай обережно, балансували на грані можливого, випробовуючи терпимість радянських лідерів. Чи не тому після «празької весни» реформа в Угорщині була згорнута й знову обережно продовжена, коли пройшов страх щодо можливої появи на будапештських вулицях радянських танків. Разом з тим за умов панування державного сектора і незаінтересованості виробника в продукуванні дешевої та якісної продукції реформа була половинчастою, неповною і могла привести лише до тимчасових успіхів. Адже стратегічні важелі піднесення економіки залишалися за кадром і ніякі партійні рішенні не могли надати їй прискорення. Водночас у дрібнотоварному приватному секторі, що зберігся в Угорщині, процвітали присадибні ділянки, місцеві промисли, переробка сільськогосподарської продукції.

Реформи в Угорщині, що розкладали систему директивного управління, у зв’язку з чехословацькими подіями 1968 р. викликали невдоволення комуністичних лідерів інших країн. За «вказівкою» Л. Брежнєва Я.Кадар на початку 70-х років змушений був усунути з державного керівництва реформаторів (Реже Ньєрш, Лайош Фехер, Єне Фок). Водночас обмежувалися приватна та особиста власність. Боячись втратити основний важіль своєї влади та добробуту, номенклатура намагалася повернутися до командно-адміністративних методі, що призвело до погіршення економічної ситуації.

Зрештою, попри тимчасові коливання та відступи, з 1978 р. обережна реформація відновилася. На початку 80-х років були зроблені перші кроки в напрямі легалізації приватновласницької діяльності в рамках «тіньової економіки», особливо в будівництві та сфері послуг. Передавалися в оренду державні магазини, підприємства громадського харчування тощо. Увійшли в практику додаткові приробітки, що звичайно, вело до помітної диференціації доходів населення. Однак половинчасті реформаторські заходи не могли дати загального імпульсу угорській економіці. Державна власність і надалі залишалася домінуючим чинником суспільного буття. Реформа створила не ринок, а лише окремі його елементи. Частина угорської продукції не відповідала не тільки міжнародним стандартам, а й внутрішнім вимогам. Реформа, що проводилась упродовж двадцяти років, наштовхнулась на рішучий опір бюрократичного апарату. Заборгованість Угорщини західним країнам сягнула в 1987 р. 16 млрд. доларів. З другої половини 80-х років поглиблення кризових явищ у суспільстві, а економіка країни перебувала у стані стагнації. Посилювалося напруження в суспільстві, зароджувалися опозиційні течії. Угорщина дедалі більше відставала від демократичних країн Заходу.

«Тиха революція»

У другій половині 80-х років кризові явища в економіці і суспільно-політичному житті Угорщини посилилися. Вони були частиною тієї загальної кризи, що охопила всю соціалістичну систему. Почався спад життєвого рівня, зростала зовнішня заборгованість країни. Керівництво УСРП на чолі з Я. Кадаром і уряд Д. Лазара були неспроможні зупинити цей процес. Кризовий стан економіки викликав занепокоєння не лише в колах демократичної інтелігенції, а й серед реформаторських сил УСРП. Перші об’єдналися навколо лідера Вітчизняного народного фронту І. Пожгаї і висунули вимогу продовження реформ, призупинених на початку 70-х років. Реформатори в партії покладали надії на першого секретаря будапештського міськкому УСРП, ініціативного К.Гроса, який влітку 1987 р. очолив новий уряд Угорщини й проголосив програму продовження реформ.

Проте урядові К Гроса не вдалося досягти перелому в розвиткові економіки. До того ж ускладнилася ситуація в політичній сфері, де на арену почали виходити опозиційні сили, рішуче налаштовані проти «соціалістичних методів управління». Наприкінці 1988 р. у країні вже діяло понад 40 політичних партій і рухів, серед яких виділялися своєю активністю Угорський демократичний форум, Союз вільних демократів, Новий березневий фронт, Соціал-демократична партія Угорщини (СДПУ), Незалежна партія дрібних господарів (НДПГ), Християнсько-демократична народна партія(ХДНП).

У 1989 р. основним центром політичного життя республіки стали Державні збори, які після проміжних парламентських виборів, що відбулися улітку того ж року, поповнилися представниками опозиції. Парламент перестав бути однопартійним, швидко змінював свій характер, звільняючись від партійної опіки. Він прийняв цілу низку демократичних законів: про свободу мітингів і зборів, організацій і об’єднань, про пресу, про право на страйки, про господарські об’єднання (згідно з цим законом дозволялося створення приватних підприємств з числом зайнятих до 550 чоловік) та ін. Були ухвалені рішення про заснування конституційного суду й інституту президентства. Новим прем’єр-міністром парламент при назначив реформатора М. Немета. Почалася переоцінка післявоєнної історії Угорщини: реабілітовані Імре Надь та його соратники, події 1956 р. кваліфіковано як народне повстання проти сталінсько-ракошистського режиму, а дії радянського керівництва – як військове втручання, що перешкодило волевиявленню угорського народу. Все це розчищало шлях до формування правової держави.

Уряд М. Немета вжив рішучих заходів до лібералізації відносин з країнами Заходу. Демонтовано «залізну завісу» - загородження на кордоні з Австрією. Через відкриті кордони до ФРН перейшли тисячі «туристів» - громадян НДР, що в такий спосіб змогли потрапити на Захід. Угорщина приймала десятки тисяч біженців (здебільшого угорців з Трансільванії), які рятувалися від шовіністичної політики румунського диктатора Н.Чаушеску.

Падіння престижу УСРП та її керівництва викликало масовий вихід з партії, виникнення в ній різних платформ. Реформаторське крило почало готувати створення соціалістичної партії, яка б через відмову від більшовицької ідеології, реформу власності спрямувала країну до демократичного соціалізму. На черговому з’їзді УСРП (6-9 жовтня 1989 р.) відбувся давно назрілий розкол. З УСРП виділилася Угорська соціалістична партія (УСП), яка заявила про свій перехід на соціал-демократичні засади. Це означало кінець комунізму в Угорській Народній Республіці, яка з кінця жовтня стала називатися Угорською Республікою.

Вибори на багатопартійній основі 29 березня 1990 р. ознаменувалися нищівною поразкою лівих сил і перемогою Угорського демократичного форуму (УДФ), лідер якого історик Й.Анталл очолив новий коаліційний уряд. Президентом країни парламент обрав представника Союзу вільних демократів письменника Арпада Гьонца, який залишався на цій посаді до липня 2000 р. Відновлення парламентської демократії відкрило перед Угорщиною шлях до демократичної правової держави європейського типу.

За шляху до ринкової економіки й західної демократії

Після політичної трансформації та соціально-економічних перетворень на зламі 80-90-х років зусилля уряду Й.Анталла були спрямовані на створення громадянського суспільства, перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки та входження країни до Євросоюзу й НАТО. У 1991 р. з роздержавлення об’єктів торгівлі, підприємств громадського харчування та сфери послуг розпочато процес приватизації, який на другому етапі охопив великі й середні підприємства. На початку 1992 р. у приватному секторі вже було задіяно близько 20% працездатного населення й вироблялася третина всієї промислової продукції та чверть ВНП. Негативними явищами періоду реструктуризації та переходу до ринку були безробіття – 1 млн. чоловік (1990) і спад промислового й сільськогосподарського виробництва відповідно на 35 і 30 %, що зумовлювалося переорієнтацією угорської економіки зі Сходу на Захід.

На початку 1991 р. була запроваджена чотирирічна програма економічного розвитку країни, що передбачала зниження до мінімуму інфляції шляхом збалансування попиту і пропозиції, лібералізації експорту й імпорту, стимулювання підприємницької ініціативи, активної приватизації державних підприємств. Важливого значення у процесі оздоровлення економіки країни було вкладено 4 млрд. дол. іноземних інвестицій, угоди про захист яких були підписані з 17 країнами. Якщо в 1991 р. значна частина доходу країни від експорту (4,1 млрд.) йшла на обслуговування зовнішнього боргу, який становив 21 млрд. доларів, то наприкінці 1992 р. валютні запаси країни досягли 5 млрд. дол.

Урядові Й.Анталла вдалося досягти домовленості з кредиторами про відстрочку оплати зовнішніх боргів. У 1994 р. 220 приватних компаній, на яких працювало 700 тис. чоловік, виробляли майже 60% ВНП Угорщини. Завдяки такій політиці Угорська Республіка досить швидко зуміла налагодити випуск конкурентоспроможної продукції, майже 70% експорту якої знаходило ринок збуту в країнах Заходу. Водночас перерозподіл суспільної власності, особливо реституція, внаслідок якої з обороту були виведені великі земельні ділянки, викликав невдоволення сільського населення. Не всі попередні власники, що отримали землю, поспішали її обробляти, а земельне питання набуло особливої гостроти. Станом на 1993 р. лише 16% колишніх пайовиків заявили про своє бажання створити одноосібні господарства. Решта повернулися до старих кооперативів або створили нові. Невдоволення викликав перехід частини власності до рук іноземців.

На парламентських виборах у травні 1994 р. перемогла УСП, яка в коаліції з Ліберальним союзом вільних демократів (ЛСВД) сформувала новий уряд. Його очолив лідер соціалістів Дьюла Хорн, який не бачив альтернативи курсові на розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки в Угорщині. Розпочата в 1995 р. нова програма стабілізації економіки сприяла приведенню у відповідність до критеріїв Євросоюзу співвідношення дефіцитів державного бюджету, поточного платіжного балансу й ВВП.

Прийнято урядову програму правової гармонізації законодавства Угорщини з правовими нормами Євросоюзу. У 1995 р. прийнято 15 нових законів, у тому числі про патентний захист винаходів, про охорону довкілля, митний і валютний кодекси, що відповідали правовим нормам ЄС. У програмі правотворчості особлива увага приділяється захистові прав людини, а також живої і неживої природи. Налагоджено нормальні політичні, дипломатичні й економічні зв’язки з Україною. Соціал-ліберальний уряд дав зелене світло частковій приватизації великих енергетичних підприємств і телефонних компаній (Угорського Телекому, Антена Хунгарія), Угорського товариства мінеральних мастил, п’яти регіональних товариств з газопостачання тощо.

Курс на інтеграцію до європейських структур і НАТО, проведення економічних і соціальних реформ продовжив уряд В.Орбана, який репрезентував правоцентристську партію молодих демократів Угорщини (ФІДЕС), що перемогла на парламентських виборах 1988 р. Пріоритетне місце в діяльності цього кабінету відводилося подоланню економічних відмінностей східних і західних областей країни. Річ у тім, що парадний фасад капіталізму споруджувався виключно в угорській столиці Будапешті, де наприкінці 1990-х років мешкало 20% десятимільйонного населення країни, вироблялося 40% ВВП й акумулювалося до 70% усіх іноземних інвестицій. Тому рівень життя мешкання столиці суттєво відрізнявся від умов життя мешканця провінції, де більшу частину населення становили робітники шахт і металургійних комбінатів, дрібні фермери й безробітні. Економічному відродженню східних регіонів сприяли запроваджені урядом В. Орбана на десятирічний термін податкові пільги для іноземних фірм і компаній, які інвестують сюди кошти, а також будівництво сучасної автомагістралі від Будапешта до східного кордону. Цей напрям політики угорського уряду підтримали США, які відкрили у с у східних регіонах Угорщини три бізнес-офіси, з метою налагодження контактів між місцевими і американськими підприємствами.

На порозі ХХІ ст.

На рубежі нового тисячоліття макроекономічні показники Угорщини були вражаючими: стабільні 5% приросту ВВП щорічно (1996-1999). Упродовж 90-х років в економіку країни вкладено 20 млрд. доларів прямих іноземних інвестицій, що в перерахунку на душу населення більше, ніж у будь-якій східноєвропейській країні. Найбільш виразним свідченням економічних успіхів Угорщини слід вважати той факт, що 70 відсотків її експорту йшло до країн Євросоюзу, а дві третини ВВП створювалось приватним сектором. Проте залишається ще чимало проблем, що потребують свого вирішення.

Особливої гостроти набула, зокрема, демографічна проблема – щорічно населення Угорщини зменшується на 40-50 тис. чоловік. Це негативно вливає на ринок робочої сили, ускладнює реалізацію великих економічних проектів, призупинення яких небажане у зв’язку з майбутнім вступом Угорщини до ЄС. Для вирішення цієї проблеми уряд В. Орбана виявив готовність прийняти кілька мільйонів гастарбайтерів із числа 4 млн. угорців, що проживали в сусідніх з Угорщиною країнах (половина з них мешкала в Румунії). На порядок денний постало й «циганське питання», для розв’язання якого необхідно було прийняти національну програму. За офіційними даними, у 2002 р. в Угорщині проживало 600 тис. циган (за деякими даними – 800 тис.), а рівень безробіття серед них становив 60%, тоді як серед угорців – 10%.

Початок нового століття Угорщині зустріла на хвилі економічного піднесення. У країні зростав життєвий рівень, збільшувалась кількість робочих місць, скорочувались безробіття та державна заборгованість. Загальний обсяг ВВП у 2002 р. становив 120 млрд. доларів. Запорукою економічної стабільності було те, що приватизаційні процеси в країні перебували на завершальній стадії, в співвідношення приватного і державного капіталів в угорській економіці становило 80:20 відсотків. Прискорення економічного розвитку країни супроводжувалося зростанням довіри до неї з боку зарубіжних інвесторів.

Другим президентом третьої Угорської Республіки в липни 2000 р. став Ф. Мадл – прихильник подальшої інтеграції Угорщини в Об’єднану Європу. Партійно-політична структура країни перебувала на завершальній стадії формування. На парламентських виборах у квітні 2002 р., що проходили за мажоритарно-пропорційною системою, як і на попередніх, реальна боротьба за депутатські мандати розгорнулася між правлячою правоцентристською партією (хоча у виборах брали участь кандидати від восьми партій). Перемога цього була на боці соціалістів (46% голосів), які зі своїм партнером – лівоцентристською партією Ліберальний союз вільних демократів (ЛСВД) – сформували новий уряд. Головою державних зборів стала один із лідерів УСП С. Котолін, а кабінет міністрів очолив керівник соціалістів П. Медьєші, якому політичні опоненти закидали його співпрацю з угорською контррозвідкою в роки комуністичного режиму. Утім, новий прем’єр-соціаліст виявив себе рішучим прихильником продовження економічних реформ і подальшої інтеграції країни до Європейського Союзу.

Зовнішня політика

З утворенням Угорської Республіки (жовтень 1989 р. ) було відкрито кордони з країнами Заходу й започатковано процес інтеграції країни до європейських структур. У 1991 р. з території Угорщини було виведено війська СРСР. З першого лютого 1994 р. Угорщина – асоційований член Євросоюзу, причому, офіційний Будапешт постійно наполягав на прискоренні переговорного процесу щодо інтеграції до європейських структур. Безперечним зовнішньополітичним успіхом країни став її вступ до Північноатлантичного альянсу в березні 1999 р.

У дусі добросусідства розбудовувалися взаємовідносини між Україною і Угорщиною. Розвиткові співробітництва між обома країнами сприяли близькість поглядів стосовно шляхів вирішення багатьох міжнародних та регіональних проблем. Як відомо, в Україні проживає близько 160 тис. етнічних угорців, 5 тис. етнічних українців мешкають в Угорщині. Уже 3 грудня 1991 р., через два дні після проведення в Україні референдуму з питання незалежності, між нашими країнами було встановлено дипломатичні відносини, а 6 грудня Україна і Угорська Республіка уклали договір про добросусідство та співробітництво.

За роки незалежності зв’язки між двома країнами здійснювалися не лише на рівні президентів, парламентів та урядів, а й у людському спілкування. Динамічно розвиваються економічні відносини: у 2001 р. взаємний товарообмін досяг найвищого рівня за всі попередні роки і становив 640 млн. доларів. Угорщина надавала великого значення розвиткові прикордонного співробітництва між двома країнами. У лютому 2002 р., під час візиту до України президента Угорщини Ф.Мадла, було підписано Конвенцію з комплексного протипаводкового облаштування басейну річки Тиса. У зв’язку з майбутнім вступом Угорщини до Євросоюзу перспективним є подальший розвиток двостороннього співробітництва в рамках відносин «Євросоюз – Вишеградська четвірка – Україна».

Джерело:
В.П. Газін, С. А. Копілов. Новітня історія країн Європи та Америки, Київ, 2004