Уґраїна — Уґраїна — Статтi

Поет Завгородній почув "естонський" заклик Павла Тичини

25 книг «на рахунку» Олександра Завгороднього: три власні поетичні збірки, все інше - переклади з естонської та фінської. Донедавна він був чи не єдиним в Україні перекладачем з балто-фінських мов, двічі (1975 та 1989) нагороджений естонською премією імені Югана Смуула, 1996 - премією ім. Максима Рильського. Тепер мало хто згадує, що появі першого українсько-естонського тлумача завдячуємо дніпропетровським компартійним невігласам, які примусили молодого поета тікати на творче заслання до Таллінна. Там він не гаяв часу.

Народився Олесь Сергійович 25 січня 1940 року у місті Дніпродзержинську, через деякий час родина переїхала до Криничок, згодом до Любомирівки, а з 1949 року оселилась у Дніпропетровську. В дитячій пам’яті залишилась сільська хата, спекотне післявоєнне літо - нещадне сонце випалювало врожай, а потім була холодна й голодна зима, і пухлі, знесилені люди падали і вмирали, як мухи.

До школи пішов 1947 року ще в Криничках, у Дніпропетровську вчився у 30-й школі - семирічці (її давно вже немає), потім закінчив повну середню школу №10. У зросійщеному місті жив в українському культурному середовищі: украінська школа, а головне - батько Сергій Олександрович, вже відомий тоді письменник - створив у родині національну духовну ауру, культ української мови. Олесь Сергійович згадує, що ніколи батько не говорив удома чужою мовою - лише рідною.

1965 року Олесь Завгородній закінчив Дніпропетровський університет за спеціальністю українська філологія і пішов на журналістську роботу. Працював у Васильківці, Придніпровську - в районних та багатотиражних газетах.

Вірші почав писати з юних літ, писали в родині усі: двоє братів і сестра теж стали журналістами і літераторами, мати написала роман, який так і залишився неопублікованим. Ще в студентські роки відвідував університетську літстудію «Гарт». Взірцями були поети-шестидесятники, та й самого Олеся Завгороднього з повним правом можна до них зарахувати - той же дух правдолюбства, така ж палка любов до рідної мови. А через неї прийшов і до інших мов.

Естонською зацікавився ще в дитинстві - в Любомирівці проходив практику студент сільськогосподарської академії естонець Ян - чужа мова викликала зачудування, бажання її осягнути. Вчив самотужки, пізніше вже студентом вивчав французьку, іспанську, польську, перекладав із них.

1966 року в поетичній антології «Розмова з глобусом» були надруковані кілька віршів Олеся Завгороднього у перекладі естонською мовою Гаральда Раяметса. Того ж року він був у Києві на творчому семінарі, спілкувався з Павлом Тичиною, якого вважав найліричнішим українським поетом і від якого почув, що в Україні немає жодного перекладача з естонської мови.

1968 року у Київському видавництві «Молодь» побачила світ перша поетична збірка Олександра Завгороднього «Радію людям».

Рік той для Дніпропетровщини був насичений подіями, складний, бурхливий, драматичний. Компартійна верхівка розгорнула широку кампанію шельмування книги Олеся Гончара «Собор» - усі, хто посмів подати голос на її захист, зазнали утисків. Сергія Завгороднього, який очолював обласну спілку письменників з 1966 по 1968 рік, достроково усунули з цієї посади. Сини його теж були покарані, Олександр з ярликом «українського націоналіста» ніяк не міг знайти роботу. Допоміг Дмитро Павличко, написавши до естонської Спілки письменників та домовившись про творчій обмін молодими літераторами між Україною та Естонією.

З 1968 по 1972 (остаточно повернувся в Україну 1974 року) Олесь Завгородній жив в Естонії. Випадкові заробітки давали засоби для прожиття, вагомо допомогла Спілка письменників Естонії. Вдосконалював мову, перекладав, писав до «Літературноі України», зацікавився фінською мовою і почав її вивчати.

Двічі у 80-х та 90-х роках на запрошення Інституту культурних зв’язків Фінляндії побував письменник у цій північній країні, їздив до Лапландії на батьківщину письменниці Катрі Вала, творчістю якої цікавився і яку перекладав. Видав збірку «Фінські прислів’я та приказки» і давно вже підготував до друку «Фінські народні казки» та роман Алексіса Ківі «Семеро братів». На жаль, немає можливості їх видати. В періодиці з’являлися його переклади з литовської, шведської, польської, французької, іспанської та інших мов.

Олександр Завгородній належить до людей, які трепетно і, навіть, побожно ставляться до мови як найбільшого надбання людської цивілізації. Він не просто передає зміст твору, він відбирає з усього мовного багатства саме ті слова, які найтончіше, найбільше відповідають створеним образам, максимально наближають переклад до оригіналу; це вже не тільки кропітка робота, це - мистецтво, яке ставить перекладача врівень і завтором, робить його співавтором, творцем.

Не раз він хотів облишити перекладацьку роботу - допікала цензура, пильні редактори, які деколи навіть не мали філологічної освіти. І досі з гіркотою згадує як без його відома «доповнили» збірку «Естонські прислів’я та приказки» саморобними прислів’ями про Леніна і партію, ще й порадили мовчати, бо, мовляв, і так не видамо.

Олесь Завгородній - один з найкваліфікованіших перекладачів художньої літератури, як поет він - глибокий і тонкий лірик. Друга й третя його поетичні збірки з’явились після довгої перерви - «Перевесло» (1986) та «Із подиву і подиху» (1989). Українська мова - одна з найбагатших у світі, має величезну кількість синонімів; укласти синонімічний словник - мрія Олеся Сергійовича.

З 1993 року серйозно взявся до цієї роботи: ретельно працює над словниками, художніми творами класиків і сучасників, збірками фольклору, дослухається до розмовної мови і усюди вишукує, відбирає слова-синоніми. І навіть сам створює неологізми, адже досконало знає закони словотворення. Не раз добірки синонімів до того чи іншого слова, підготовлені письменником, друкувались на сторінках журналів «Бористен» та «Кур’єр Кривбасу», друкувалась лише дещиця, бо опрацьовано значно більше. До деяких слів знайдено до тисячі синонімів. Та й це ще не все - до кожного синонімічного ряду поет пише вірш-мініатюру. Такий словник, якби його видати, дуже прислужився б учителям, журналістам, письменникам, студентам і школярам та, власне, і усім іншим.

Нині Олесь Завгородній працює літературним редактором в обласній педагогічній газеті «Джерело». Мріє на додаток до неї випускати книжечки-«метелики» — найкращі твори письменників-краян, в першу чергу забутих і маловідомих, а також методичну літературу для вчителів, її ж бо так ще не вистачає в наших школах.

Письменник має активну громадську позицію, з великою радістю сприйняв переміни в суспільстві, з головою кинувся в політику, вступив до Руху і нині про це не шкодує. Болить йому, що така ще немічна та квола українська держава, і народ не усвідомлює себе як націю. І за мову рідну вболіває: «Тьма-тьмуща людей, знаючи мову, соромляться говорити нею». Вважає, що неможливо стати письменником без глибокого проникнення націонльним духом.

Олесь Завгородній - поет, перекладач, лінгвіст, громадянин і ще хороша доброзичлива людина. Має почуття гумору - щохвилини каламбури - тут тільки гляди, щоб не стати їх персонажем - і радість, лукаві бісики в очах, коли потрапив на людину, яка теж по слово в кишеню не лізе, в вміє включитись в гру і в тон відповісти. Високоосвічена, інтелігентна і духовно багата людина, він болісно сприймає духовну порожнечу й убозство, зате доброзичливо ставиться до поетів-початківців, готовий завжди допомогти, порадити, пудтримати. Часто повторює: «Треба обов’язково показувати написане компетентним людям. Коли роками пишуть і ховають, потім , як правило, стають графоманами».

Ще поет любить згадувати, як у студентські роки виступав у баскетбольній філфаківській збірній. Тоді ж кілька разів улітку велосипедом подорожував до Києва. А 1963 року взагалі здійснив велотурне: Дніпропетровськ - Запоріжжя - Таганрог - Ростов-на-Дону - Харків - Полтава - Київ - Дніпропетровськ.

І сьогодні, у свої шістдесят Олесь Сергійович має ще багато юнацького запалу, легкий на підйом. З головою в роботі - творить, перекладає, працює в газеті, сподівається видати нові книги, мріє...

О, вистачило б днів мені і сил
схилитися над кожним рідним словом, -
так колись написав у юності.

Література

Радію людям: Поезії. - К.: Молодь, 1968. - 60 с.
Перевесло: Поезії. -. К.: Молодь, 1986. - 79 с.
Із подиву і подиху: Поезії. - К.: Рад.письменник, 1989. - 111с.

* * *

Саар Ю. Вечірні казки / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Веселка, 1971. - 58 с. з іл.

Рауд Ено. Вогонь у затемненому місті: Повість / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Веселка, 1972. - 134 с. з іл.

Естонські прислів’я та приказки / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Дніпро, 1973.

Естонські народні казки / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Веселка, 1975. - 119 с. з іл.

Калевіпоег : Естонський народний епос / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Веселка, 1975.

Куусберг Пауль. Одна ніч: Роман / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Дніпро, 1975. - 182 с. - (Романи й повісті. 1975р. Вип.8).

Кросс Яан. Мартів хліб: Повість / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Веселка, 1978. - 44 с.

Таммсааре А.Х. Новий нечистий із самого пекла: Роман / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Дніпро, 1978. - 206 с., іл., 1 л. портр.

Траат Матс. Інгер: Повість / Пер. з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Молодь, 1979. - 248 с.

Фінські прислів’я та приказки / Пер. з фін. О.С.Завгородній. - К.: Дніпро, 1981. - 158 с.

Естонське радянське оповідання: Збірник / Пер. з ест. упоряд. О.С.Завгородній. - К.: Дніпро, 1982. - 279с.

Рауд Е.М. Муфтик, Підчеревичок і Мохобородько: Повість-казка / Пер з ест. О.С.Завгороднього. - К.: Веселка, 1983. - 128 с.

* * *

Ластівки підвечірря: [Вірші] // Борисфен. - 1992. - №7. - С.4-5.

* * *

Завгородній О.: [Про себе] // Борисфен. - 1992. - №7. - С.4.

* * *

Фролова К. Поетичне слово над Дніпром // З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І.Шаповал та ін. - Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994. - С.295-326.

О.Завгородній - С.316-317.

* * *

Старченко В. Час мужніх // Прапор юності. - 1990. - 25 січ.
Грищенко В. Той, хто з’єднує мови // Наше місто. - 1992. - 3 берез.
Кравченко-Русів А. Світильник духу // Собор. - 1997. - 31 січ.

* * *

Завгородний Александр Сергеевич: [О нем] // Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель. - Днепропетровск, 1987. - С.20-21.

Завгородній Олександр // Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г.Давидюк, Л.Г.Кореневич, В.П.Павловська. - Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1996. - С.96.

http://www.libr.dp.ua/region/Moye_Pridneprovya2000.htmwww.geocities.com/SoHo/Hall/7820/zvg/zgr-93.html