Уґраїна — Волзька Булгарія — Статтi

Любов до батьківських могил за політичні дивіденти

Не так давно Державна Дума Російської Федерації ініціювала запровадження економічних санкцій проти Естонії. В такий спосіб депутати протестували проти демонтажу пам`ятника сталінським солдатам у центрі Таллінна, "героїзації нацизму". Але в Татарстані знайшлися люди, які нагадали: у самій Російській Федерації систематично знищують могили загиблих солдат армії СССР.

Депутати Держдуми й політики раптом усі разом стурбувались долею залишків 13 совітських воїнів, які загинули у вересні 1944 року під час звільнення Таллінну від фашистів, й зараз спочиваючих у братській могилі на пагорбі Тинісмягі у центрі міста.

Більш за все патріотів Росії образило те, що відповідно до закону "Про воїнські поховання", що був підписаний президентом Естонії, монумент воїну-визволителю може бути перенесено з міського майдану. Праві й ліві в один голос називають дії естонського уряду новим вандалізмом, що можна порівняти хіба що з розстрілом з гармат статуї Будди в Афганістані.

У чому ж суть скандалу? Естонці вирішили, що кладовища радянських солдат у центрі міста відповідно й до національних, й до людських норм -- нонсенс. Не може нормальна людина мешкати там, де поховано залишки людей. Могили мають бути на кладовищах. Можливо, це російська традиція - жити на могилах пращурів? Старожили Казані добре пам`ятають, що в районі вулиці Єршова й Арського кладовища в роки війни було ціле поле братських могил - 5000 червоноармійців, які загинули в казанських шпиталях. На сьогоднішній день вціліло менш ніж 400.

Ті, хто завертає з вулиці Ніколая Єршова на вулицю Чєхова навіть й не здогадуються, що, йдучи по скверу (що розпочинається з бюсту Єршова), крокують по могилам совітських солдат. Їх ніхто й ніколи не переносив. Їх ПРОСТО ЗАКАТАЛИ В АСФАЛЬТ.

Про ліквідацію тисячі могил на Арському кладовищі мені доводилось писати на шпальтах "Вечерней Казани" ще сімнадцять років тому. Єдине, чого вдалося домогтися, це встановлення нових плит з прізвищами солдат та офіцерів, чиї могили було знищено. Проте, сам процес знищення має місце й зараз.

Мало того, блюзнірство на Арському кладовищі відбувається з дозволу уряду. Коли в свій час у боротьбі проти мародерів мене підтримав Герой Радянського Союзу Міхаил Дєвятаєв, його лише мовчки вислухали на засіданні ради ветеранів. Й, наче знущаючись над невгамовним правдолюбом, поховали його 2002 року саме на тому місці солдатських могил на Арському полі.

Зрозуміло, що це було зроблено не інакше як відповідно до рішення урядової комісії з його похорон. Продовжують ховати письмнників, співаків, композиторів та інших відомих казанців на місці солдатських могил на Арському клодовищі й сьогодні.

Я вже чверть століття займаюсь захороненням залишків загиблих радянських солдат і можу з упевненістю сказати: покинуті й спаплюжені могили є, можна вважати, в кожній області Росії де проходив фронт, навіть будівництво Мамаєвого кургану було розпочате з ліквідації братських могил. Наших могил, а не німецьких.

За що ж, питається, так ненавидять нас, визволителів, естонці? Відповіді на це питання - у нашій Книзі Пам`яті жертв політичних репресій. Серед інших на Арському кладовищі було знищено могилу 20-річного червоноармійця Віктора Харітоновича Кікаса, уродженця міста Пярну, який помер від ран у евашпиталі № 3664 у червні 1942 року.

Не збереглися могили 9 естонців, які загинули під час війни й незабаром після неї в казанській тюремній спецпсихлікарні. Ніхто й не знає, де спочивають залишки ще 6 синів Естонії, які загинули в ІТК-5 на острові Свияжську.

Всього на території Татарстану було розстріляно й померло у неволі в 40-50-ті роки XX століття 65 уродженців Естонії, яких було відправлено сюди до таборів та в`язниць. Жодна їх могила не збереглася.

Звичайно ж, нам не байдужа доля солдатських могил у Прибалтиці. Лише наших земляків на території Естонії загинуло в роки Великої Вітчизняної війни понад чотири тисячі. А у самому Таллінні -- 12 синів Татарії 1941-ого та 9 чоловік - 1944-ого. Сподіваюсь, що їх прах, зрештою, отримає спокій на цвинтарях.

Не потрібно роздувати історію, намагаючись смітинкою у чужому оці відволікти увагу росіян від колоди у власному. А слід зрозуміти нарешті, що наші сусіди мають право жити згідно зі своїми ідеалами, писати свою історію, що нам може й не сподобатись. Навіщо вимагати повагу до себе, погрожуючи санкціями й блокадою (нас і так бояться)? Значно ефективніше було б пояснити мешканцям Прибалтики, що росіяни постраждали від радянського режиму анітрохи не менше, ніж ті ж естонці. Ми маємо багато спільного, в тому числі й пам`ять про загиблих у таборах та на фронтах війни. Це набагато важливіше, ніж заробляти сумнівні політичні дивіденти, оголошуючи "священну війну" з причини, що за спокійного розгляду не варта виведеного яйця.

Міхаіл ЧЄРЄПАНОВ, член-кореспондент Російської академії військово-історичних наук

"ВЕЧЕРНЯЯ КАЗАНЬ", 24 січня 2007 року