Уґраїна — Вотландія — Статтi

Вони не знають слова «ні»

Народна творчість в епоху глобалізації - один з шляхів збереження нашої ідентичності в трясовині американських штампів і поп-культури. Але яке місце Петербурга у вітчизняній фолк-музиці? На думку фахівців, Північній Пальмірі уготована роль центру фольклорної культури РФ. Цю тезу втілюють в життя багато музик Північної Пальміри; одна з яскравих зірок музичного небосхилу - фолк-гурт "Бестіарій" - на ділі відроджує традиції стародавніх народів.

Народний бестіарій

Одним з найавтентичніших (тобто таких, що базуються на споконвічних народних мотивах) фолк-гуртів Петербурга є колектив з дивною назвою "Бестіарій". У гурті матеріалізувався принцип "кожної тварі по парі" (у доброму сенсі цього слова) - тут зібрані представники різних народів і культур нашого краю. Скрипаль Єкатєріна Нікалаєва - карелка, барабанщик Антон Ґарелікав - іжорський циган, гітарист Сяргєй Лебедько - водський білорус, барабанщик Владімір Мараєв – великоруський німець, а флейтистка Ольга Олейник - теж виборзька (читай фінська) великоруска. Нарешті, лідер групи "Бестіарій" волинщик і вокалістка Єкатєріна Кузнєцова - представник корінного народу Ленінградської області водь. Вона, власне, і стала гостем нашої редакції.

- Ми навіть називаємо один одного згідно з водською традицією, - розповідає Єкатєріна. – Надаємо перевагу не прізвищам, а прізвиськам. Це майже як "міддл-нейм" у англійців. Катя Нікалаєва, приміром, Єкатєріна Боцман, Сяргєй Лебедько - Сєрґєй Лєбєдьок тощо. Мені дали прізвисько Скальд, що означає "руноспівець". Варто відзначити, що в середовищі цінителів народних традицій Петербурга панує повна дружба народів. Найбільший лінгвіст, знавець мов і культур корінних народів - петербурзький турок Мехмет Муслімав, старший науковий співробітник Інституту лінгвістичних досліджень РАН. Саме йому ми вдячні за порятунок унікальних підручників з вепської та іжорської мов (адже ще нещодавно такі підручники здавали в макулатуру із словами "таких народів більше немає"). Ще Мехмет Муслімав вів при інституті курси водської мови для молоді незалежно від національності.

- Не можна відроджувати, наприклад, водську культуру окремо від петербурзької, - запевняє лідер гурту "Бестіарій". - На нашій невеликій, але багатій на історичні події землі все взаємопов'язано. Якщо говорити про Петербург, то це взагалі культурний феномен світового масштабу, що вдало сумістив все краще від культур різних народів. У нас явно простежуються великоруське, українське, фіно-угорське, німецьке і татарське начала. І в той же час саме петербурзький діалект визнаний еталоном великоруської мови. Виходить, саме на берегах Неви по-великоруські говорять найправильніше.

Єкатєріна Скальда Кузнєцова в мовах розбирається. Крім двох рідних – великоруської та водської досконало володіє англійською мовою (більше року працювала на берегах туманного альбіону). Музична еволюція "Бестіарія" також пройшла під впливом декількох традицій - європейської, інгерманландської, північновеликоруської. В результаті ми отримали один з кращих в країні фолк-гуртів, в активі якого, правда, не так багато записаних альбомів. Головне - у "Бестіарія" є свій слухач, концертна програма і постійні запрошення виступити. А це, мабуть, найважливіше для справжніх музикантів.

Живіше за всіх живих

Варто трохи розповісти про стародавній народ водь, славним представником якого є лідер фолк-гурту "Бестіарій" Єкатєріна Кузнєцова. Я знайомий з представниками трьох північних етнокультурних груп зі схожими назвами: вожани, важани і вологжани. Важани - мешканці берегів річки Вага, притоки Північної Двіни; вологжани - жителі Вологодської області, люди вправні та хвацькі. Вожани - представники давнього фіно-угорського народу водь (водською мовою звучить як "вяддя").

Вожани дали багато й великоруській культурі, й великоруській мові. Власне, одна з назв нашого краю - Водська "пятіна" – говорить на важливість цього народу. Багато хто з нас захоплюється республіканською традицією Новгородської Русі, основою якої було віче - збори народних представників, які вирішували всі суспільні питання (зокрема - якого князя найняти для такого-то походу). А звідки пішло слово "віче"? З водської мови: там "вячі", власне, і значить "народ". Можливо, й традиція народного волевиявлення пішла від воді - аж надто волелюбні вони.

У вожан в Стародавньому Новгороді був свій "кінець" (район, як ми сказали б), археологи знаходять все більше берестяних грамот стародавньою водською мовою (хоча в пресі цю мову чомусь називають давньокарельською). Цікавий факт: перший напис фіно-угорською водською мовою був зроблений на стародавній кирилиці - задовго до того, як просвітитель Мікола (Мікаель) Аґрікола дав писемність фінам. Основоположник фінської писемності, до речі, знайшов останній притулок під Війпурі (Вибарґ). Такі ось у нас культурні шари.

Але повернемося до вожан. Сьогодні основоположники вічової традиції компактно проживають на південному заході Ленінградської області в районі нового порту Усть-Луґа, про вплив якого ми ще поговоримо. Головні водські поселення - Luutsa (Лужици), Liivcyla (Пєскі), Kattila (Котли) і ще декілька десятків сіл між Kabrio (Копор’ям) та річкою Луґа.

- Народ наш не вмер, як дехто вважає, і не асимілювався з іншими, - розповідає Єкатєріна Кузнєцова. - Ми розмовляємо рідною мовою, підтримуємо всі культурні традиції предків. І співаємо, природно: щороку в Лужицах проходить фольклорне свято, про яке "Санкт-Петербурзькі відомості" вже розповідали. У вожан дуже сильна самосвідомість та відчуття етнічної ідентичності, хоч і залишилося нас не так багато: за різними даними, від 74 до двох тисяч чоловік.

Та чи варто повністю довіряти офіційним даним, якщо у низці місць всім представникам корінних народів "рекомендували" записуватися великоросами? Втім, це не перешкодило в статистичних звітах з'явитися таким етносам, як "ельфи" і "скіфи". Такі вони, парадокси облікової політики.

За оцінками експертів, на території Ленінградської області проживають декілька тисяч вожан, що немало для такого стародавнього фіно-угорського народу. Інші їх побратими - наприклад, чудь білоока, меря, мурома і мещера - втратили самоідентифікацію та мову, заклавши разом із слов'янами основу сучасного великоруського народу.

Труднощі перекладу

А яка біда трапилася з вожанами: в їх стародавній мові немає головного слова, здатного вберегти від бід, - слова "ні". Мабуть, через це виникає деяке нерозуміння між корінними жителями низовій річки Луґа та промисловцями, що зробили "водський п'ятачок" новим плацдармом для розвитку індустрії. Будується красень суперпорт, готується майданчик під алюмінієвий комбінат, вирубують ліс. Ясна річ: потрібно забезпечити зростання експорту, вивозити вуглеводні, що зрештою позитивно позначиться на нашому гаманці (принаймні хочеться в це вірити).

Але якось не по-людськи все в нас роблять. Місцевого населення ніби то немає взагалі. "Хто така водь? - питають чиновники. - Та немає вже жодної воді!" Значить, можна "зачищати майданчик" під будівництва століття, а якщо хтось чогось не зрозумів - можливо, йому просто не місце в новому розкладі. Так, за якимсь дивним збігом обставин в Luutsa та околицях згоріло декілька будинків. І відповісти-то вожанам нічим: немає слова "ні" в їх мові.

Очевидно, дехто пригадає ще одну дивну особливість фіно-угорської мови - там немає і майбутнього часу дієслів. Чи не вважають у високих кабінетах, що немає майбутнього й у самих корінних народів? Тоді чому не видаються підручники рідних мов, не готують педагогів для сільських шкіл, викладачів водської, іжорської або вепської мов?

Йдемо далі. Ми вже згадали про унікальну роль Петербурга у формуванні культурного простору РФ. Але чомусь в Північній Пальмірі досі не проводиться скільки-небудь значного етнографічного свята на зразок тих, що проводяться в Латвії, Естонії або Фінляндії. Або традиції народів вже нікого не хвилюють, а попереду нас чекає якась спільнота людей, які не пам'ятають свого походження? І з цим ми входимо в еру глобалізації? Як би нам самим не розчинитися в її трясовині...

Але не все втрачено. Як ми бачимо на прикладі фолк-гурту "Бестіарій", істинно народна музика (не псевдонародна попса) об'єднує мислячих людей і дає сили вижити. І якщо у фолк-музики виходить підтримувати відчуття самозбереження у маленького водського народу, то, мабуть, вийде і з великоросами, і з петербурзькою цивілізацією? Варто сподіватися.

Алєксандр Вєртячих, газета "Санкт-Пєтєрбуржскіє Вєдамасті"

Джерело: http://ingria.info/